Чому не спрацьовує «математичний підхід» до протидії пропаганді РФ і що натомість пропонує «Біла книга»

НАВІЩО СТВОРИЛИ ТАКУ КНИГУ

— Я б хотів почати з опису тих головних проблем, з якими ми постійно стикаємося з 2014 року у роботі, яка стосується протидії дезінформації і фейкам. Я думаю, що найперша з них — це те, що фактчекінг нас ні від чого не рятує. Цьому є дуже просте пояснення: крім того, щоб зробити фактчек, тобто верифікувати інформацію, яка подається новинними агенціями, веб-сайтами, теле-, радіоканалами, потрібно ще цей фактчек комунікувати. Мало довести в якійсь публікації, що розіпнутий хлопчик — це неправда. Потрібно, щоб про це почули принаймні стільки ж людей, скільки почули про розіпнутого хлопчика. Очевидно, що ресурси російської сторони, яка доносить інформацію про розіпнутих хлопчиків, є набагато більшими, ніж ресурси тих організацій, які це спростовують. З математичного підходу ясно, що кількість тих, хто знав про фактчек, міг ознайомитися з інформацією, є набагато меншою, ніж тих, хто ознайомлений з брехнею.

Друга велика проблема полягає у тому, що ресурсів, які потрібні для того, щоб зробити фактчек, щоб розвінчати фейки, щоб аргументовано подати інформацію про те, що дана інформація є брехнею, треба набагато більше, ніж тих ресурсів, які використовуються для створення брехні.

Третя проблема, з якою ми стикаємося, полягає у тому, що зараз в онлайн-мережі, в інтернеті є велика чисельність проектів, які стосуються медіаграмотності, інструментів, які верифікують інформацію, але дуже мало людей беруть на себе відповідальність і дають собі роботи здійснювати перевірку тієї інформації, яку вони чують.

Я ознайомився з дослідженнями громадської організації «Детектор медіа», яка проводила опитування і фокус-групи людей, які живуть у наближенні до лінії зіткнення на сході, у таких чутливих регіонах як Донецька, Луганська, Миколаївська області, Харківщина. Люди там погоджуються, що потрібно більше проектів, які стосуються медіаграмотності, але почасти вони навіть не готові інвестувати свій час для того, щоб проходити онлайн відеокурси, яких зараз вже вдосталь.

«Біла книга» — не просто перелік фейкових історій за період 2014 —2018 року. Вона є однією з пропозицій концепцій, які покликані спростити споживання цього матеріалу для тих, хто буде з ним знайомитися, тобто це не просто перелічення фейків, а модель, зручна для того, щоб у подальшому сприйнятті контенту визначати, де є ознаки фейкової інформації і де є ознаки маніпуляцій, які на них спрямовані.

ДО ЧОГО ТУТ СЕРІАЛИ?

— Серіали — це дуже зрозуміла контентна форма для споживання, тому що всі прекрасно знають, що це одна історія, поєднана героями, ідеєю, там є сезони, опис ситуацій, в які потрапляють герої, в кожному сезоні є серії, кожна з яких є розкриттям якоїсь конкретної історії. З нашої точки зору (ідеться про колектив авторів — прим. авт.), таким же чином побудована робота індустрії брехні, яка є в Росії, яку ми називаємо «Кремлівуд».

З 2014 року, відстежуючи ці фейкові історії, я бачив, що вони вкладаються в певні патерни, які є наративами, які мають донести якусь велику ідею. Серіалом, який доносить таку ідею, є серіал про Україну та ІДІЛ. Ідея цього серіалу дуже проста: треба, щоб міжнародна громадськість усвідомила, що необхідно дружити з Росією, тому що Росія, як вони декларують, воює в Сирії проти терористів, терористи — це міжнародне зло, а Україна або лікує терористів, або створює табори.