Чому в українській політиці домінує патроналізм, а не патерналізм?

Чому в українській політиці домінує патроналізм, а не патерналізм?

Патерналізм і патроналізм в контексті української політики – що насправді має місце в Україні?

Про це поговорили з кандидатом політичних наук, доцентом кафедри політології Києво-Могилянської Академії Іваном Гомзою, з яким ми зв’язалися скайпом.

Чи можна останні українські політичні події розглядати через призму патерналізму?

Тут краще використовувати термін – патроналізм. Для того, щоб ми зрозуміли, чому поняття «патерналізм» і «патроналізм» суміжні і одночасно різні, давайте пояснимо спочатку, що таке «патерналізм». Патерналізм – це така собі ідея і поведінка, яка передбачає, що або індивід, або держава втручається в поведінку іншого індивіда для того, щоб начебто давати йому благо. Наприклад, уявімо собі подружжя, і дружина страждає на депресію. І от чоловік може вдатися до патерналістської поведінки, коли він ховає від неї снотворні таблетки, тому що боїться, що в неї недостатньо свідомості, недостатньо волі, і вона може їх прийняти і скоїти суїцид. Держава вдається до патерналізму, коли всіх змушує носити паски безпеки. Тобто якщо говорити про патерналізм, то передбачається, що у певного суб’єкту дії не достатньо раціональності для того, щоб діяти у його інтересах. Як бачимо, патерналізму в українських чиновників не так і багато.

А ми зараз бачимо патроналізм. Патроналізм – це система соціальних відносин, яка передбачає створення мереж патронажу. Коли певні великі гравці беруть менших гравців під оцю систему патронажу, як, наприклад, чиновники беруть виборців. Вони начебто їм допомагають в обмін на інші послуги, тобто голоси. Патроналізм передбачає наявність клієнтели, і це ось та ситуація, яку ми спостерігаємо – чиновники діють, як патрони, для того, щоб клієнти потім їм віддячили під час виборів.

Чому патроналістська політика постійно домінує в українському суспільстві?

Це нестача ресурсів. Тому що патроналізм і імпульс до нього з’являється тоді, коли в людини немає іншого шансу здобути якісь потрібні ресурси, наприклад, робота, або пенсія, або промоція на нову посаду. Отож, немає шансу їх здобути, окрім як через персоналізовані зв’язки і отримання послуг від «великих» людей. Якби в людини був вибір – звертатися до блату або вирішувати свої питання через інституційні шляхи, якби інституційні шляхи могли задовільнити цей запит, тоді б імпульс до патроналізму зменшувався.

Яскравим прикладом патроналізму і патерналізму є радянські колгоспи. Якщо ти – селянин, який живе в цьому колгоспі і якщо ти хочеш щось отримати, тобі потрібно звертатися до голови колгоспу. В тебе немає іншого виходу, як встановити хороші зв’язки з ним для того, щоб забезпечить свої потреби на газ, керосин чи щось інше. Якщо був би вільний ринок на той самий керосин, ти йдеш його і купляєш, і не залежиш від цього патрона. І в тебе є менше стимулів, щоб вдаватися до запопадливої поведінки стосовно  нього та щоб слугувати його клієнтом і виконувати його забаганки. Тобто якщо є альтернативні шляхи забезпечити свої потреби, крім сильних гравців, а сильним гравцем може бути або держава, або олігарх, тоді стимули патроналізму падають.

Якщо в медіа будуть розуміти різницю в цих поняттях, як це може відобразитися на населенні?

Якщо медіа будуть чітко посилати сигнал про те, що патроналізм  – це взаємодії нерівних, і доносити до населення, що насправді, коли ви є оцим підлеглим клієнтським фактором, і це не дуже приємно, то населення, усвідомлюючи це, буде намагатися діяти більш автономно. Негативно представляючи патроналізм і його наслідки, можна, принаймні, спробувати підживити імпульси до автономної і раціональної поведінки. Натомість патерналізм таких імпульсів точно не надасть.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі. 

Чому в українській політиці домінує патроналізм, а не патерналізм?
0:00
/
0:00

Останнi новини