Чому журналісти ставили дивні запитання Сенцову та Кольченку? Думка медіаекспертки

Діана Дуцик зізнається, що її вразили неякісні запитання: серед них були провокативні, але більша частина запитань — просто непрофесійні й нечутливі до тих, кому вони адресувалися.

Запитання про те, в чому звинувачували Олега Сенцова

— Для мене це було дивне запитання. Журналіст абсолютно поза контекстом. Я не розумію, де він був усі ці роки. Це означає, що всі ці роки він був поза контекстом тих подій, які відбувалися в країні. Я не розумію, як людина, яка не стежить за контекстом, може працювати журналістом. Я не розумію, як редактори цих видань спокійно до цього ставляться, бо ці люди, мабуть, довгий час працюють в редакціях. Для мене це було велике здивування і велике відкриття. Це матиме негативні наслідки для професії в цілому, тому що ми бачимо трошки дивне ставлення окремих представників нової влади до медіа. На цю тему вже була дискусія. Ми чули заяви від деяких чиновників про те, що нам медіа не потрібні. Тепер ця ситуація додає аргументів тим, хто каже, що медіа не потрібні, бо у мене є питання, чи потрібні медіа такої якості.

Запитання про заняття спортом в ув’язненні, яке починалося із зауваження про непоганий вигляд

— Мені здається, що це відсутність базового виховання і чутливості, розуміння ситуації тут і зараз. Журналіст — це людина, яка має все життя вчитися, багато читати й не лише Фейсбук. Треба дуже багато всім цікавитися, тим, що пишуть або показують інші медіа, читати художню, наукову літературу, щоденно стежити за подіями. Як він може не читати або не передивлятися новини щодня? Я припускаю, що частина журналістів, які ставили питання, не стежили за тим, що відбувається в країні.

Чи має гонитва за новиною бути найбільшою цінністю для ЗМІ?

— Я свого часу стажувалася в Німеччині. Ми ж говоримо не про бульварні медіа, а про національні медіа, до них інші вимоги. Я бачила, яке там ставлення до гонитви за сенсацією, воно не таке, як тут у нас. На першому місці якісь і перевірка інформації, чутливість до сенситивних тем. Ми чомусь про це забуваємо. Нам треба почати говорити, що ці речі мають бути частиною редакційних внутрішніх правил: тому що неможливо все врегулювати законами.

Яке суспільство, такі й медіа?

— Якоюсь мірою так. Журналісти —  частина суспільства, вони стикаються з тими самими проблемами, що й інші люди. Десь вони є і носіями стереотипів. Звісно, мало би бути трошки інакше. Я завжди кажу, що медіа мають іти хоча б на пів кроку попереду, якщо не на цілий крок, але для цього потрібне постійне навчання, робота над собою.

Всю розмову слухайте у доданому звуковому файлі.