24 жовтня 1945 року на конференції в Сан-Франциско на підставі Хартії Об’єднаних Націй заснували глобальну міжнародну організацію — Організацію Об’єднаних Націй. Вона мала підтримувати та зміцнювати мир, міжнародну безпеку та розвиток співробітництва між державами світу.
У День ООН із дипломатом і старшим радником Міжнародного центру перспективних досліджень Василем Філіпчуком говоримо про те, наскільки ефективною сьогодні є ця міжнародна структура, а також про перспективи запровадження міжнародної миротворчої адміністрації на території Донбасу.
— Що загалом ООН давала та дає країнам-учасницям та що гарантує людям?
— ООН дуже часто порівнюють із демократією: погано, але нічого кращого на сьогодні люди не придумали. На адресу організації зараз цілком обґрунтовано звучить багато критичних ремарок і зауважень. Основна мета, яку було визначено засновниками організації, — забезпечення миру та безпеки, покарання агресії, недопущення тих жахів, які пережив світ усередині минулого століття під час Другої світової війни.
З одного боку, дійсно, третьої світової війни так і не відбулося. Була холодна війна, але повноцінного зіткнення наддержав не було. Тому можна сказати, що ООН певною мірою виявилася ефективнішою, ніж Ліга Націй. Наявність там Ради Безпеки, п’яти країн, які представляли різні позиції та мали достатньо ефективний інструмент вето в Раді Безпеки ООН, — усе-таки це спрацювало. Але давайте визнаємо чесно: це була структура, що відображала реалії середини минулого століття. Реформування ООН є одним із найбільш нагальних питань на міжнародному порядку денному. До речі, Україна відігравала дуже важливу роль як у створенні ООН, так і в розгортанні дискусії щодо реформування ООН. Народний комісар закордонних справ УРСР Дмитро Мануїльський очолював комітет із розробки частини статуту ООН «Цілі та загальні принципи ООН». Колишній міністр закордонних справ Геннадій Удовенко, який очолював Генеральну Асамблею ООН наприкінці 90-х, був одним із тих, хто започаткував процес реформування організації. Ключовим елементом було саме питання реформування Ради Безпеки, оскільки наявність там такого унікального інституту, як право вето п’яти постійних членів, сьогодні є чи не найбільшою проблемою організації.
Саме Рада Безпеки ухвалює рішення щодо забезпечення миру та безпеки, має забезпечувати покарання агресора чи рішення щодо запровадження миротворчих військ. Росія та США зараз є двома країнами, які лідирують із п’яти країн-постійних членів щодо кількості разів, коли вони блокували ті чи інші рішення Ради Безпеки. Національні інтереси цих двох країн об’єктивно суперечать інтересам усього людства, яке поділяє необхідність забезпечення миру та безпеки, і альтернативи ООН у цій роботі немає.
Було декілька концепцій реформування. Від значного збільшення кількості членів Ради Безпеки та обмеження права вето до того, щоб усунути такий інститут як вето можливість його використання. Або ж достатньо скромні, але ефективні пропозиції, які внесла, наприклад, Франція. Пропозиція передбачає заборону права на вето, коли йдеться про збройну агресію чи порушення прав людини.
Всі ці ідеї дуже хороші, але врешті-решт впираються в одну непереборну поки що перешкоду – необхідність згоди всіх п’яти країн-постійних членів Радбезу на будь-які реформи. А тут ми стикаємося з тим, що національні інтереси декількох країн переважають над інтересами всього людства.
Попри це, ООН дійсно працює, працює достатньо ефективно. Якщо на глобальному рівні ми бачимо тільки засідання з Нью-Йорка, на національному рівні є декілька десятків інституцій. В Україні працює 18 інституцій та агенцій ООН, які мають достатньо різні цілі та завдання, але всі вони спрямовані на те, щоб допомогти Україні – чи то вийти з конфлікту, чи провести реформи, чи вирішити конкретну проблему. Без зайвого піару, але постійною роботою вони допомагають українцям подолати ті труднощі, які ми зараз маємо.
— Стає зрозуміло, що ООН не виконує до кінця покладених на неї функцій. Зараз багато говорять про те, що, можливо, потрібне переформатування чи створення іншої організації, яка могла б забезпечувати мир і порядок у світі…
— Це все теорія. На практиці це неможливо. В статуті ООН є багато цікавих статей і положень. Одна зі статей передбачає право регіональних організацій брати на себе функції миру та безпеки. Ми маємо декілька таких організацій – наприклад, ЄС, який взяв на себе функцію забезпечення миру та безпеки на європейському континенті (в розумінні європейського континенту як країн-ЄС та країн-кандидатів до ЄС). Наприклад, у випадку Балкан роль ООН була важливою, але другорядною, а ключову роль там відіграв ЄС. Або ж є Африканський Союз – він відіграє дуже важливу роль у забезпеченні миру та безпеки, врегулюванні конфліктів між африканськими країнами.
Тут виникає питання: Україна не визнана ні як країна-кандидат, ні як країна-потенційний кандидат. ЄС не бере на себе функції забезпечення безпеки. Є інша організація – ОБСЄ, але, на жаль, вона є ще більш немічною, ніж ООН.
Є інша організація – ОБСЄ, але, на жаль, вона є ще більш немічною, ніж ООН
Можна лише сподіватися або на певні нові міжнародні катаклізми, які знову дозволять поставити на порядок денний питання реформування ООН і нового підходу до врегулювання конфлікту в Україні, або на якісь проблеми в Російській Федерації, яка зараз є найбільш зацікавленою у неврегулюванні ситуації на Донбасі та в Криму, або ж на те, що українській дипломатії вдасться знайти те рівняння, яке дозволить усім зацікавленим сторонам погодитися з певним механізмом урегулювання конфлікту на Донбасі та відновити діалог щодо Криму.
Одним із таких можливих варіантів є концепція запровадження міжнародної миротворчої адміністрації на території Донбасу, яка дозволила б усім сторонам зберегти свої інтереси. Тобто на два-три роки запровадити перехідну адміністрацію на території Донбасу, яка б узяла на себе суверенні функції на тій території від нинішніх так званих «влад», забезпечила б роззброєння сепаратистів, відведення російських військ, відновлення легітимності на цій території, горизонтальних зв’язків із українською владою, економічні, соціальні та інші контакти. За цих умов можна проводити вибори, які будуть демократичними та визнаними в Україні та за кордоном.
— Чи може Росія заблокувати цей процес?
— Два роки тому, коли вперше я озвучував ці ідеї під час низки міжнародних заходів, росіяни не заперечували. Багато експертів говорили, що це, мабуть, єдиний варіант урегулювання ситуації, коли всі сторони збережуть обличчя. Україна відновить суверенітет і контроль над цими територіями, не втрачаючи ні людські життя, ні великі кошти; люди, які там живуть, відчуватимуть себе в безпеці, оскільки ООНівські миротворчі сили користуються довірою та повагою, зможуть забезпечити людям безпеку. Це дозволить і Росії як країні, яка зараз несе відповідальність за те, що там відбувається, у м’якій формі вийти звідти й не виглядати країною, яка несе напряму відповідальність за все, що там відбулося. Це такий маленький компроміс, який може влаштувати всі сторони. Бо якщо ми очікуємо, що завтра росіяни визнають свою провину за те, що вони наробили, – це трохи наївно. Нинішній режим у Кремлі на це не піде. Тому в нас є декілька варіантів. Або ми заморожуємо конфлікт на 20-40 років, або продовжуємо в нинішньому стані, коли кожного дня там постріли й гинуть наші громадяни, але мені здається, з врахуванням наших національних інтересів було б значно ефективніше зараз вийти з конфлікту, припинити кровопролиття й відновити суверенітет, а притягнення до відповідальності тих, хто став причиною конфлікту, перевести на міжнародні судові інституції, зібрати докази всіх злочинів і крок за кроком працювати над тим, щоб одного дня справедливість була відновлена.
Або ми заморожуємо конфлікт на 20-40 років, або продовжуємо в нинішньому стані, коли кожного дня там постріли й гинуть наші громадяни
— Я пригадую кінець 2017-го, коли спецпредставник США щодо України був також оптимістичним стосовно розгортання миротворчої місії ООН. Зараз 2018 рік, ідея миротворча місії не обговорюється так жваво. Чому за два роки ідея місії так знівелювалася, а різні сторони, які є зацікавлені, думають по-різному?
— Ключ до врегулювання проблеми є в руках США та Росії. Після зустрічі між російським і американським президентами в липні минулого року була створена комісія спецпредставника Волкера і радника російського президента Суркова. Саме в цьому форматі опрацювали концепцію кількаетапного запровадження миротворчої місії на Донбасі, яка за великим рахунком відображала концепцію міжнародної перехідної адміністрації, що візьме на себе функції отримання влади від де-факто «влади» «ДНР» і «ЛНР» і її передачі українській стороні.
Десь на жовтень-листопад минулого року вже було досягнуто відсотків 90% домовленостей щодо того, як має бути сформульована резолюція Ради Безпеки ООН із цього приводу, які мають бути кроки, послідовність кожного етапу. Наприкінці минулого року я був майже впевнений, що до лютого цього року відповідне рішення Ради Безпеки буде погоджене й на цей час ми могли би мати миротворців. Але, на жаль, Україна є лише однією з клітиночок глобального протистояння між США та Росією.
Україна є лише однією з клітиночок глобального протистояння між США та Росією.
Фактично переговорний процес на рівні Суркова-Волкера призупинився після того, як наприкінці минулого року відбулася хімічна атака в Сирії, яка призупинила будь-які дискусії, потім – спроба вбивства Скрипалів, а ще додамо загострення дискусії в США щодо втручання Росії в американські вибори. Атмосфера стала настільки токсичною, що будь-який простір для можливих домовленостей фактично зник. Зараз дуже мало хто вірить у те, що протягом найближчих півроку-року ми повернемось до порядку денного розгортання місії на Донбасі. Потрібно враховувати й виборчий етап в Україні, адже з керівництвом країни, яке входить у процес виборів, дуже рідко ведуть подібні переговори. Має бути хоча б рік внутрішньополітичної стабільності для того, щоб входити в прийняття відповідної резолюції Радбезу та розгортання місії. В нас такого року немає, тому шансів дуже мало, хоча вони існують.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.