Деякі начальники в’язниць ностальгують за радянськими часами, коли засуджених можна було бити — правозахисник

У 2019-му році відбулася низка моніторингових візитів до установ Державної кримінально-виконавчої служби. Їх здійснювали експерти ГО «Український інститут з прав людини»

Що побачили монітори під час візитів до українських в’язниць? Ми запитали в експерта Українського інституту з прав людини Євгена Нєцвєтаєва.

Євген Нєцвєтаєв: Основна мета нашого моніторингу – це попередження неналежного поводження з засудженими, попередження катувань в’язнів.

Анастасія Багаліка: Відомо, що до таких візитів у закладах несвободи готуються.  

Євген Нєцвєтаєв: Ні, в даному випадку ми кажемо про такі заходи, які відбуваються без попередження і без погодження, оскільки, завдяки співпраці з міжфракційним об’єднанням «Правозахисна коаліція» попереднього скликання Верховної Ради, ми мали статус помічників народних депутатів і, відповідно до чинного законодавства, ми мали право  відвідувати і інспектувати ці установи без попередження в будь-який час.

Анастасія Багаліка: Що ви зафіксували?

Євген Нєцвєтаєв: Ми виявляємо багато порушень, які ми вважаємо порушеннями прав людини. Зокрема, це проблеми побутового характеру, оскільки всім відомо, що установи виконання покарань попереднього ув’язнення недофінансовані. Державна кримінальна виконавча система фінансується на рівні 40-46% від потреб. Це стосується капітального будівництва і ремонтів. Виходить ситуація, що в тих установах, які мають якесь виробництво, щось робиться, а ті, які не мають, як правило, це слідчі ізолятори, мають умови дуже неналежні.

Крім того, однин з основних аспектів, які ми вивчаємо, це медична допомога в’язням. Адже основні скарги, які поступають від засуджених і їхніх родичів, пов’язані саме з медичним забезпеченням, починаючи від відсутності ліків до неможливості потрапити до лікаря. Проте варто сказати, що відбулися певні структурні зміни в державній кримінальній виконавчій системі, і лікарі були відокремлені від колонії. Була створена державна установа Центр охорони здоров’я, де лікарі не підпорядковані начальнику слідчого ізолятора чи колонії. Це було створено з тією метою, щоб лікар міг бути незалежним під час надання медичної допомоги.

Окреме питання медичного забезпечення – це провалений, на наш погляд, напрямок надання медичного забезпечення засудженим до обмеження волі, які тримаються у виправних центрах. Адміністрація Міністерства юстиції і керівництво Центру охорони здоров’я вважають, що так медичну допомогу мають надавати саме місцеві медичні заклади, оскільки такі особи можуть виходити за межі центру. Але на практиці це проблемно, оскільки почасти виправні центри знаходяться далеко від населених пунктів і можливість потрапити до лікарняних закладів обмежена.

Крім того, окреме питання – праця засуджених. Вони на сьогодні мають право працювати, але до нас надходило багато скарг від засуджених, що в них відсутня можливість працювати.

Анастасія Багаліка: А не скаржаться на те, що примушують працювати?

Євген Нєцвєтаєв: Ми не зустрічали в своїх візитах скарг, що примушують працювати за зарплату. Скаржилися на те, що примушують працювати безоплатно.

Особливо на що ми звертаємо увагу, це на відношення персоналу до засуджених, адже основна наша функція – це попередження катування і неналежного поводження. Ось наприклад, в одній з установ виконання покарань ми зустрічали такі випадки, коли в медичній частині обладнане ліжко для м’якої фіксації засуджених. Що це таке? Це коли людину в’яжуть до ліжка. З пояснень психіатра, це вони роблять саме стосовно ув’язнених, які прибувають у слідчий ізолятор з «білою гарячкою». Але це вважається катуванням, оскільки відповідно до чинного законодавства, в пенітенціарних установах таке не можна використовувати.

Інші бувають випадки катувань, про які повідомляли засуджені, коли особа скоїла якийсь дисциплінарний проступок, їй призначають покарання – тримання у дисциплінарному ізоляторі, і замість того, щоб помістити особу в камеру, її ще годину тримають між двома дверима камери.

Анастасія Багаліка: Чи бувають випадки побиття?

Євген Нєцвєтаєв: Стосовно випадків побиття, це взагалі окреме питання. Ми постійно фіксуємо такі випадки, наприклад, якщо брати Київський слідчий ізолятор, ми звернули увагу, що часто ув’язнені прибувають з органів Національної поліції з тілесним ушкодженням. Тут питання ефективного розслідування таких випадків. На сьогодні, наскільки ми знаємо, документу, який би це врегульовував, з боку Державного бюро розслідувань поки немає.

Анастасія Багаліка: Я чула від правозахисників і моніторів, що є випадки, коли іноді засуджені скаржаться на побиття, але це не виявляється правдою.

Євген Нєцвєтаєв: Всякі випадки бувають. Що означає установа виконання покарань? Це закрита територія, де довести той чи інший факт дуже важко. Наприклад, коли особа повідомляє, що до неї було застосовано фізичну силу, то підтвердити це, якщо немає ніяких документів чи тілесних ушкоджень, неможливо.

Проте з 2018-го року є певне положення, яке зобов’язує працівників установ фіксувати на переносні відеокамери факт порушення, а також факт застосування такої сили. Але наші візити засвідчили, що персонал почасти навіть не знає про цю інструкцію.

Анастасія Багаліка: Тобто записів немає?

Євген Нєцвєтаєв: В окремих випадках є, в окремих – немає.

Анастасія Багаліка: А чи доводилося вам чути від персоналу, що ви їх, мовляв, не слухайте, вони все одно брешуть.

Євген Нєцвєтаєв: Звичайно, це постійно. І дуже дивує, коли начальники починають ностальгувати за тими радянськими часами, коли можна було спокійно застосувати фізичну силу або певні надмірні обмеження.

Більш детально зі звітом 2019-го року можна ознайомитися на Фейсбук-сторінці «Українського інституту з прав людини».  

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.