Ілюстративне зображення
Андрій Маймулахін та Андрій Марків понад 10 років живуть разом, але через українське законодавство не можуть зареєструвати шлюб, тому позбавлені низки прав, доступних гетеросексуальним парам. Ідеться як про майнові права — наприклад, питання спадщини, користування спільно надбаним майном, розподілу майна в разі розлучення. Так і про права ухвалювати медичні рішення за свого партнера, якщо той, наприклад, потрапив у ДТП і не здатний прийняти рішення. Або ж — про спільне право усиновити дитину.
Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті
«У нас є спільна власність, взаємна підтримка та турбота, наші улюблені тварини, зобов’язання один перед одним та взаємна відповідальність. Ми ділимо усі радощі та негаразди як будь-яка сім’я, але в очах держави — ми два окремих чоловіки, які не мають нічого спільного, взаємних прав та обов’язків. Ми не згодні з цим», — каже Маймулахін.
Він розповідає, що скаргу, яку у січні 2021 року комунікував Європейський суд, вони з партнером подали ще у 2014-му році за статтями 14 і 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Представляють інтереси чоловіків у суді — адвокати Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ). Наразі настав ключовий етап розгляду заяви:
«Загалом процес розгляду скарги у ЄСПЛ виглядає так: спершу подається скарга, яка проходить перевірку на прийнятність. Якщо вона відповідає формальним критеріям, то її відкладають у довгий ящик. Потім, коли у суду з’являється можливість, ці скарги у суді починають розглядати по суті. Стадія комунікації — це якраз стадія розгляду скарги по суті, коли сторони справи надають ключові аргументи. Це ключовий етап, коли дві сторони — наші адвокати з УГСПЛ, а з боку України — урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, подають ключові аргументи щодо того, чи було порушення Європейської конвенції чи не було. Після цього суд «видаляється у нарадчу кімнату» та приймає рішення», — пояснює директор Центру стратегічних справ УГСПЛ Михайло Тарахкало.
За словами Тарахкала, їхні адвокати вже готують аргументи, які б довели, що права чоловіків були порушені урядом України. При цьому адвокат зауважив, що суд поставив питання українському уряду таким чином, що фактично звинуватив у тому, що в Україні немає навіть альтернативи шлюбу для одностатевих пар. Наприклад, того ж цивільного договору.
«Україні буде дуже складно заперечувати дискримінацію, оскільки у ЄСПЛ вже досить розвинута практика щодо рішень у таких справах — це пул справ проти Італії, Греції, у яких визнавалися порушення за статтями 8 та 14 Конвенції щодо дискримінації. Для мене як для адвоката не зрозуміло, чому влада не може легалізувати законодавчо певний стан особи. Є багато цивільних прав, якими особи не можуть користуватися, будучи у фактичних сімейних відносинах, і це породжує багато юридичних проблем, які потрібно врегулювати, — рано чи пізно це все одно доведеться зробити», — каже Тарахкало.
Якщо ЄСПЛ винесе позитивне рішення щодо скарги чоловіків, то Україна матиме виплатити компенсацію — як-от у подібній справі з Італією, коли у 2017 році ЄСПЛ розкритикував країну за невизнання одностатевих шлюбів. Тоді скаргу до суду подали шість гомосексуальних пар, які побралися за кордоном і не могли отримати визнання шлюбів в Італії. Суд постановив, що Італія повинна виплатити кожному заявнику 5000 євро нематеріальної шкоди. Додатково, одній із пар Італія мала відшкодувати 9000 євро на покриття витрат, та ще по 10 000 євро надати іншим парам.
Імовірно, в Україні відбудеться так само. Крім того, якщо суд винесе позитивне рішення у справі чоловіків і зобов’яже Україну виплатити компенсацію, то надалі подібні рішення можуть виноситися і щодо наступних скарг:
«Якщо ці скарги будуть задоволені, то Україна матиме виплатити компенсацію, а кожна одностатева пара зможе подати скарги. Якщо не буде суттєвих відмінностей у цих справах, то суд їх буде задовольняти, якщо цих скарг буде багато — ЄСПЛ ухвалить так зване пілотне рішення, — тобто він вкаже Україні на системні недоліки у законодавстві, які порушують Конвенцію з прав людини, і вона буде вимушена їх виправити, або через деякий термін такі скарги будуть задоволені автоматично, і Україна буде виплачувати ці компенсації кожній парі», — пояснює експерт Правозахисного ЛГБТ Центру «Наш світ» Андрій Кравчук. Він зі своїм партнером також подав скаргу до ЄСПЛ через місяць після того, як це зробили Маймулахін із Марківим.
За словами Кравчука, наразі Європейський суд почав досить активно розглядати скарги одностатевих пар. Наприклад, такі заяви вже надійшли до установи з Румунії та Польщі. Зазвичай розгляд таких скарг становить близько двох років, — можливо за цей час в Україні все ж ухвалять відповідний законопроєкт.
Водночас координатор з політики та законодавства Національного ЧСЧ-консорціуму (ЧСЧ — чоловіки, сексуальність яких спрямована на чоловіків — ред.) Святослав Шеремет впевнений, що легалізації прав одностатевих пар можна очікувати раніше, — принаймні, про це свідчать законопроєкти та дії нинішньої влади:
«По-перше, за останні роки Україна вже ухвалила близько 20 законів, які прямо захищають ЛГБТ від дискримінації за ознаками гендерної… або просто враховують ЛГБТ у законодавчому полі. Україна вже визнає одностатеве партнерство — щоправда, поки для жителів інших країн, наприклад, Німеччини. Вони підписали угоду про німецько-українську промислову торгову палату, де визнані зареєстровані німецькі партнери, яким надаються певні гарантії на території України. І таких угод декілька», — каже Шеремет.
Протягом 2019-2020 років у Раду активно вносилися законопроєкти, які захищають права ЛГБТ-спільноти, й під цими документами підписалися десятки нардепів, зокрема Микола Княжицький, Володимир Ар’єв та Вікторія Сюмар (депутати від фракції «Європейська Солідарність»), Євгенія Кравчук, Микита Потураєв та Олександр Ткаченко (депутати від фракції «Слуга народу»), Ірина Констанкевич (група «За майбутнє»), тощо. Водночас під документом щодо відповідальності за «пропаганду гомосексуалізму» (законопроєкт №3917) підписалися лише двоє людей — це Георгій Мазурашу та Олена Лис (депутати від «Слуги народу»):
«Отже, баланс на боці тих, хто просуватиме інтереси ЛГБТ-спільноти, тому, у цьому скликанні, завдяки наявності лояльних нардепів, ми очікуємо, що буде первнесений законопроєкт про відповідальність за злочини вмотивовані нетерпимістю, і внесення законопроєкту про цивільне партнерство без огляду на стать партнера. Уже частково домовленості досягнуті, тривають політичні перемовини з низкою парламентських сил про те, що вони підтримуватимуть такий законодавчий крок», — каже Шеремет.
На врегулювання законодавства щодо одностатевих шлюбів сподіваються 32-річний Ілля і 29-річний Ігор, які живуть разом уже 6 років, — майже одразу після знайомства на фестивалі у Львові. Побратися за кордоном хочуть, бо сподіваються, що Україна колись визнає одностатеві шлюби, укладені в інших країнах:
«До початку карантину ми планували поїхати до Португалії, аби побратися. Там достатньо просто подати заявку, щоправда, цей шлюб чинний лише на території, де його уклали — на території України цей шлюб не визнають, але можна було б відкрити спільний пенсійний рахунок у тій країні, чи спадкові питання вирішити. В Україні ж такого немає. Але може за 5-10 років Україна дозріє до того, щоб визнавати такі шлюби», — каже Ілля.
Він пояснює, що у нього родина живе в Росії, з ними він спілкується раз на кілька місяців, тому чоловік би не хотів, щоб члени його родини мали стосунок до його майна у разі якоїсь непередбачуваної події. Те ж саме стосується медичних рішень:
«У мене, наприклад, в Україні немає близьких родичів, питання — чому мають якісь люди, які не мають відношення, вирішувати питання щодо лікування. Питання друге — чому на моє майно має претендувати сестра, яка живе у країні-агресорі? Мене це не влаштовує. І третє питання — спільні заощадження. Про спадкову історію. Тобто, як би це не оформлювати, не будувати схеми і плани, все одно право пріоритету залишатиметься по крові, з якими у мене досить прохолодні відносини», — пояснює Ілля.
Зараз чоловіки обстежуються у приватній клініці «100% життя», де не відчувають упередженого ставлення, на відміну від державних клінік, куди ходили раніше. Що ж до всиновлення дитини — поки про це не думали, але вже передбачають, з якими складнощами зіткнуться:
«Я знаю пари, які це роблять — усиновлюють дитину, але, вибачте за таке слово, це такий геморой. Люди змушені правдами і неправдами це оформлювати. Я знаю одну лесбійську пару, які оформили дитину таким чином: це доволі складна процедура, а для геїв тим більше. Зазвичай, потрібно укласти шлюб із жінкою, щоб хоча б на папері був одружений на дівчині. Але ж виховують дитину чоловіки, і що робити, коли, наприклад, потрібно відвідати школу? Це, фактично, ти ходиш по лезу ножа», — каже Ілля.
В Україні одностатеві пари не можуть спільно усиновити дитину — це може робити лише один із партнерів. Хоч за статтею 7 Конвенції про усиновлення дітей дитину дозволяється всиновлювати: двом особам різної статі, що перебувають у шлюбі та одноосібно, а також держави можуть надавати право на всиновлення одностатевим парам (які одружені або перебувають у зареєстрованому партнерстві), Україна такого права парам не надає.
Про дитину мріють 36-річна Олександра та 28-річна Євгенія, які майже 5 років живуть разом:
«Ми почали жити разом майже одразу як познайомилися, у нас є спільна квартира, машина, бюджет, навіть двоє котів. Є плани на майбутнє, ми звичайна сім’я, але все одно обмежені у правах — навіть рідним не можемо розповісти про наші відносини. Не всі вони знають про нас», — розповідає пара.
Кажуть, що з непорозуміннями та упередженістю стикалися навіть під час купівлі житла, коли потрібно було пояснити, чому двоє жінок вирішили разом купувати квартиру.
«Навіть у ситуації розділу майна — нас не захищає законодавство. Якщо гетеросексуальна пара може у суді довести цивільний шлюб і поділити майно, то ми — ні. Теж саме стосується спадщини і спільних дітей. Наприклад, у разі смерті одного з партнерів, дитина не зможе залишитися зі другою мамою/татом, — тобто дитину віддадуть родичам», — пояснює Олександра.
Жінка додає, що вони з партнеркою мріють про дитину, але бояться юридичних складнощів, із якими доведеться зіткнутися, а також — реакції родичів:
«На законодавчому рівні це не прописано. Виходить так, що одна з нас народжує, а друга може бути хрещеною мамою. У лесбійських парах найчастіше так і буває», — каже Саша.
Також пару хвилює ставлення лікарів у разі, якщо вони прийдуть на штучне запліднення:
«Закон не забороняє робити ЕКО (екстракорпоральне запліднення — ред.) жінкам, які не перебувають у партнерстві. Але, наприклад, друга жінка не буде визнана матір’ю офіційно. Зрозуміло, що гроші вирішують все, і за закритими дверима можна робити, що завгодно, але не хотілося б це робити «за закритими дверима», а пройти процедуру від А до Я, як усі пари. Невже ми чимось гірші за гетеросексуальні пари і не можемо бути щасливими, відчувати себе комфортно?», — пояснює пара.
За словами жінок, багато лесбійських пар мріють про народження чи всиновлення дитини, але не роблять цього роками через неврегульоване законодавство.
Досі, станом на 2021 рік, одностатеві шлюби в Україні офіційно не визнаються, а будь-які інші форми союзів для одностатевих пар законодавством не передбачені.
Частково легалізувати права одностатевих пар могло б запровадження інституту цивільного партнерства – це не рівнозначна альтернатива шлюбу в Україні, але як своєрідна милиця згодилася б.
Наразі законопроєкт про цивільне партнерство, створення якого координувала Українська гельсінська спілка з прав людини, майже готовий — незабаром його мають внести у Раду. Такі партнерства, альтернативні шлюбу, вже давно є нормою у багатьох країнах. Таким чином можна узаконити стосунки людей, які не бажають або не мають можливості за законом зареєструвати шлюб.
Наприклад, у Франції існує цивільний договір солідарності (Pacte civil de solidarité, PACS). Це контракт, який укладається між двома повнолітніми людьми для подальшого спільного життя. При цьому стать партнерів не має значення. У США одностатеві шлюби легалізували ще у 2015 році, коли Верховний суд виніс рішення у справі «Обергефелл проти Ходжес» (Obergefell v. Hodges). Також одностатеві шлюби визнають у Німеччині — відповідний законопроєкт ухвалили ще 4 роки тому. Лише за 2019 рік там зареєстрували відносини 14 тисяч пар. Щоправда, це менше, аніж у 2018-му році, коли у Німеччині одружилися майже 33 тисячі пар. Від загальної ж кількості шлюбів кількість одностатевих у країні складає лише 3,4%, йдеться у звіті Федерального статистичного управління у Вісбадені.
Раніше повідомлялося, що Міністерство юстиції України внесло на громадське обговорення проєкт розпорядження Кабінету Міністрів «Про затвердження плану дій щодо реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на 2021-2023 роки». У документі зокрема йдеться про запровадження в Україні інституту реєстрованого цивільного партнерства, доступного для одностатевих пар. Однак проєкт досі не ухвалили, хоча у відомстві обіцяють зробити це якнайшвидше.