Для мови потрібна інфраструктура: Ірина Подоляк про мовні законопроекти

Чому в парламенті не хочуть ухвалювати мовний закон? Які переваги законопроекту 5670 Д. Д.? Чому в суспільстві виникають суперечки щодо таких ініціатив? Про це говоримо із заступницею голови комітету Верховної Ради з питань культури та духовності Іриною Подоляк.

Сергій Стуканов: Андрій Парубій заявив, що восени Верховна Рада України розглядатиме закон про мову, адже якщо не цієї осені перед виборами, то шанси виглядають ще меншими. Як ви оцінюєте шанси розглянути хоча б в першому читанні це питання?

Ірина Подоляк: Нарешті через 1,5 роки відтоді, як законопроект був зареєстрований в Верховній Раді, голова ВР нарешті це озвучив, то я переконана, що шанси на розгляд є. Безсумнівно, результати можуть бути різними. На моє переконання, важливо, аби ми зайшли в розгляд мовного законода

вства вже в вересні – жовтні, аби закінчити цей розгляд до старту президентської кампанії. Тому, що якщо це питання залишиться в такому половинчатому вигляді, тобто питання зависне між 1 і 2 читанням і почнеться президентська гонка, то ми знаємо, як в Україні відбуваються будь-які вибори, ми матимемо спекуляції на Законі про державну мову. Ми маємо ризик посилення великого розшарпування країни, маніпуляції й це може погано завершитись. Тому, якщо ми починаємо розгляд цього питання, нам важливо його завершити до початку президентської кампанії.

Лариса Денисенко: Існує занепокоєння, що достатньо давно не перевидається український правопис. І що буде міняти закон для людей, які звикли жити, як ми зараз з вами живемо?

Ірина Подоляк: Цей законопроект (5670 Д. Д) уже доопрацьований нашим комітетом. Він створює інструмент, цілу систему органів, які мають певні повноваження, які мають завдання для того, аби всі, хто мають бажання чи потребу вивчити українську мову, могли це зробити. Створюється Національна комісія стандартів державної мови, Центр державної мови, пропонуємо зробити Термінологічний центр української мови, Інститут уповноваженого із захисту державної мови з своїм секретаріатом, який складатиметься з 27 мовних інспекторів. Аби розвиток української мови не відбувався так, як відбувався останні 27 років. Люди, як розмовляли тією мовою, яка їм була комфортною та якою вміють, так і будуть розмовляти. Хіба що вони захочуть зробити кар’єру в державній службі чи освіті, чи в якихось інших державних установах і підприємствах. Чому ці люди так бояться? Бо їх лякають праві сили, провокатори, люди з правого політичного сегменту. Це буде й далі тривати. Цим законом ми хочемо убезпечити ситуацію через 5 — 10 років, коли держава вимагає від людини знання державної мови, але не створює для цього жодних умов. Ми завжди говоримо, як ми сильно любимо українську культуру, українську мову, але для цього потрібна інфраструктура.

Сергій Стуканов: Поруч із вашим законопроектом зареєстровано ще кілька мовних законопроектів, але вони не є змістовними. Може відбутись розпорошення голосів. Як пояснити суспільству, що є один змістовний законопроект?

Ірина Подоляк: Провокаторів доволі багато є і поза парламентом, і в парламенті. Бо парламент є відображенням суспільства. У парламенті зараз є 5 законопроектів, пов’язаних із урегулюванням державної мови. Тих, що стосуються виключно державної мови, є два. Інші законопроекти базуються на зовсім інших державних концепціях. На мою думку, така велика кількість законопроектів і була зареєстрована для того, щоб розпорошувати голоси, аби закон ніколи не був ухвалений.

Сергій Стуканов: Коли йдеться про дискредитацію певного законопроекту, то очевидно, що дискредитувати будуть і зліва, і справа. Тобто, російськомовних лякатимуть, що це дуже радикальний законопроект. І, навпаки, патріотів, які чекатимуть на законопроект, переконуватимуть, що законопроект слабкий.

Лариса Денисенко: Наскільки дійсно відчувається в суспільстві бажання врегулювати це питання остаточно силами парламенту, на ваш погляд?

Ірина Подоляк: Я не переконана, чи всі громадяни України мають задоволеними свої базові потреби, тому, звичайно, люди думають, що ми далі виживаємо. Насправді, це не так, це більше риторика, ніж реальність. Це просто ганебно на 27-му році незалежності мати неврегульоване питання, пов’язане з державною мовою, особливо у стані війни. Є піднесення з 2014 року, ми знаємо, як багато людей зараз розмовляють державною мовою. Цікавий факт: найбільш ярими й дуже дисциплінованими, строгими вимагачами української мови є ті люди, які виросли в російськомовному світі та свідомо вивчити українську. Просто до цього питання треба ставитися спокійно, тоді воно нікого не дратуватиме, не викликатиме стрес у суспільстві.