Дослідження довіри до медіа: українці не довіряють ЗМІ та менше дивляться телевізор

Громадська організація «Детектор медіа» та Київський міжнародний інститут соціології разом провели дослідження, яке має назву «Довіра до ЗМІ, вплив російської пропаганди, медіаграмотність». Що воно виявило?

Ми запитали в директорки ГО «Детектор медіа» Галини Петренко та заступника директора Київського міжнародного інституту соціології Антона Грушецького.

З чого черпають інформацію українці?

Галина Петренко: Ми щороку о цій порі проводимо опитування думок громадян, ставимо їм схожі запитання, і можемо побачити в динаміці певні настрої. Зокрема, ми ставимо запитання, з яких джерел інформації вони найчастіше отримують новини про події в Україні, в світі і на Донбасі.

Завжди лідирують українські національні телеканали, і цей рік не є виключенням. Але загалом ми побачили дуже помітне зниження цієї частки людей, які вказують на українські національні канали як на основне джерело інформації. Проте ми не побачили, куди вони пішли, вони просто пішли з телебачення.

Джерело №2 – це національні інтернет-сайти, №3 – це соціальні мережі, причому вони дуже близько стоять до інтернет-сайтів.

Проте кожного року ми бачимо, що рівень довіри приблизно вдвічі менший, ніж рівень дивлення чи читання, тобто люди дивляться, але далеко не завжди довіряють. Це можна пояснити тим, що в нас не дуже багата країна, і основний вид дозвілля – це перегляд телебачення, від цього нікуди не підеш. Крім того, люди все одно потребують інформації, все одно потребують якихось джерел, вони однаково неідеально довіряють всім джерелам інформації, просто відчувають, що вони мусять щось шукати для себе, але зі скепсисом ставляться.

Антон Грушецький: На даний момент розрив між переглядом телебачення і інтернет-медіа все ще залишається величезним. Насправді, навіть на запитання «Які з джерел інформації є для вас основними?», якщо українські національні канали набирають 74%, то українські інтернет ЗМІ – 27,5%, а соціальні мережі – 23%. Тобто цими джерелам користуються в три рази менше, ніж українським телебаченням.

Також ми бачимо тенденцію до зменшення слухання радіо, тенденцію навіть до зменшення теледивлення, і приріст читання інтернету та соціальних мереж. Але саме українське телебачення, особливо 4-5 основних телеканалів – це поки що основне джерело для більшості українців.

Вплив російської пропаганди.

Антон Грушецький: Респондентам пропонувався набір тез і протилежних інтерпретацій, які можна охарактеризувати як проросійські інтерпретації або як українські інтерпретації. Наприклад: «Чим для вас був, в першу чергу, Євромайдан?», і інтерпретація № 1 – « Це народний процес на прозахідний вектор розвитку», а інтерпретація №2 – «Це був заколот націоналістичних сил за підтримки країн НАТО». І люди, які обирають послідовно проросійську інтерпретацію, можуть кваліфікуватися як ті, що мають проросійські погляди під впливом, в першу чергу, російської пропаганди.

Про результати можна сказати таке, що попри п’ять років війни близько половини населення України позитивно ставляться до Росії. Хоча наведу інший приклад: ми запитували в грудні одразу після подій в Керченській протоці щодо того, хто більшою мірою винен у цьому конфлікті. І на це запитання 37% говорили однозначно, що винна Росія, а ще 14% стверджували, що скоріше, Росія.

Галина Петренко: Російська пропаганда абсолютно ефективно приходить на ту платформу, яка є популярною. Якщо це Фейсбук – то приходить у Фейсбук, якщо телебачення – то вони там. Зараз вони шикарно осідлали Телеграм, вони бачать, що в аудиторії є потреба на якісь плітки, чутки навколо політичні, якісь зливи а-ля проти Путіна, і анонімні телеграм-канали штампуються просто пачками. Серед них є мегапопулярні – більше 200 тисяч підписників, і за інтенсивністю публікацій на цих телеграм-каналах можна стверджувати, що там працює редакція, це не одна людина.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.