Два роки тиші: інтерв'ю з кримським журналістом Миколою Семеною з окупованого півострова

З Миколою Семеною ми зустрічаємося в окупованому Сімферополі. За декілька годин до цього він повернувся із Залізнодорожного районного суду Сімферополя, де отримав постанову про зняття з нього судимості і про дострокове припинення випробувального терміну. У квітні 2016 року, до Семени додому прийшли з обшуком співробітники ФСБ Росії. Пізніше, «прокуратура» Криму ініціювала проти нього кримінальну справу за частиною 2 статті 280.1 КК РФ («Публічні заклики до порушення територіальної цілісності Російської Федерації з використанням Інтернету»). 22 вересня 2017 року він був засуджений до 2 років 6 місяців позбавлення волі умовно з випробувальним терміном 3 роки. Пізніше, «Верховний суд Криму» частково пом’якшив вирок Семені у частині додаткового покарання, скоротивши термін заборони публічної діяльності до двох років.

На яких підставах з вас зняв судимість Залізнодорожний районний суд міста Сімферополя?

Існує така практика, що засуджені, які відбувають терміни, з проходженням половини або трьох чвертей терміну, можуть подаватися на умовно-дострокове звільнення. А ті, хто був як я на умовному терміні, вони мають змогу подавати клопотання на зменшення строку випробувального терміну й зняття судимості, згідно із російським законодавством. При умові, якщо засуджений не має порушень.

Яким чином, у вашому випадку, перевірялась наявність порушень співробітниками правоохоронних органів?

По-перше, двічі на місяць потрібно заходити до кримінальної інспекції і так реєструватися, відповідати на запитання різних анкет, проходити співбесіди з інспекторами. Звітувати в цих анкетах, чим ви займаєтеся вдома, що читаєте, чи ви пишете, чи конфліктуєте з сусідами, чи вживаєте алкоголь, чи вживаєте наркотики. По-друге, вони приходять цілими комісіями додому, спілкуються із сусідами, питають про ваш спосіб життя, чи не «водитеся» ви з людьми з «антигромадською» поведінкою. Це – психологічно дуже важко.

Зняття судимості – це останній крок до повної свободи? Чи ви маєте якісь правові заборони?

Я далі продовжую оформлювати документи, щоб зараз зрівнявся із правами інших громадян. Адже, у мене в Запоріжжі живе син, із яким я не бачився чотири роки, там в мене похований батько. Я б хотів поїхати в Україну, покласти квіти на його могилу. До того ж, маю багато планів і ідей для роботи в професії й надалі. Я залишаюся у списку «Росфінмоніторингу» в переліку організацій і осіб, які мають відношення до терористичної або екстремістської діяльності (Микола Семена фігурує в цьому списку під номером 7316 і має діючий статус – Громадське радіо).

Під час вашого арешту в 2016 році, також було затримано ще семеро кримських журналістів, але засудили тільки вас, маєте припущення, чому?

Коли мене вже привезли до відділення ФСБ, я побачив, що моїх колег водять коридорами, як і мене. Всі ці обшуки були ініційовані через заведення кримінальної справи на мене, тобто колеги проходили в якості свідків. Пізніше, допитавши, їх відпустили без зобов’язань, а з мене взяли підписку про невиїзд.

Масові обшуки в журналістів і заведення на вас кримінальної справи – це елемент залякування кримських представників ЗМІ?

Я думаю, це було зроблено для повно ліквідації редакції «Крим.Реалії» на той час. Що стосується мене, за декілька місяців до обшуків я написав матеріал про те, як ФСБ переслідує кримських незалежних журналістів. Я розповідав про методи переслідувань, наводив приклади стеження і робив акцент на тому, що такі дії з боку спецслужб є проявом непрофесійності. У той час, коли вулицями можуть пересуватися дійсні терористи або шпигуни, співробітники ФСБ стежать за журналістами, яких ніколи не вчили методам конспірації. Тобто, для російських силовиків стеження за журналістами – елементарна робота, яку вони виконують на гроші платників податків, заробляючи собі звання й нагороди. Я думаю, саме ця стаття стала таким спусковим гачком у моїй справі.

Чим займалися протягом двох років заборони на професію?

У мене є чимало поміток і нотаток. Я використав ці два роки, в основному, для читання, для поглиблення знань в областях літератури, філософії, журналістики, історії тощо. У мене величезна бібліотека вдома, що налічує близько двох тисяч томів. Тож, в мене був час з олівцем прочитати та зробити багато заміток. Я маю величезну купу ідей, маю для цього сили і скоро, сподіваюся, отримаю для цього всі можливості.

Яка тема, за останні два роки вам здалася найцікавішою для авторського матеріалу?

Із 2014 року в Криму з’явилось дуже багато суспільних тем, що будуть актуальними для Криму на багато років вперед. Одна з них – надто зневажливе, варварське ставлення нинішньої російської влади до екології Криму. У Криму при Україні не можна було взяти в руки лопату і десь копати, адже там може бути якась археологічна пам’ятка. Ніхто так вільно не поводився з землею. Зараз же, особливо коли вони будували трасу «Тавриду», там такі розв’язки. З іншого боку, прослідковується варварське ставлення до Азовського і Чорного морів. Вже той факт, що в морі не можуть жити дельфіни і вони цілими зграями викидаються на берег, говорить про те, що в товщі води склалося не життєздатне для них середовище. По Чорному морю з’явилася величезна кількість підводних човнів, військових кораблів, які використовують морські ресурси. Від чого дельфіни й інші морські тварини просто втрачають розум і не знають як далі існувати в таких екологічних умовах.

Вже думали про те, з якими виданнями хотіли б працювати далі?

Я можу сказати точно, з ким я не буду працювати: я не буду працювати з тими ЗМІ, які поширюють фейки, які тенденційні, які працюють на певні політичні сили, або на олігархів. Я ніколи цього не робив і не маю наміру зараз цього робити.

Кореспондент із Криму спеціально для Громадського радіо