Двісті легіонерів проти СРСР. Хто організував перше антирадянське повстання на Західній Україні?

На початку жовтня 1939 року радянська та нацистська армія знищили останні угруповання польських військ. Деякі загони втекли до Румунії, де потрапили у табори, з яких намагались втекти до лояльної Франції. За кілька тижнів на Галичині обрали маріонеткові Народні Збори Західної України, які проголосували за приєднання до УРСР і націоналізацію земель та промисловості. Наступні місяці нова влада проводила політику радянізації цих земель. 

Однак далеко не всі жителі змирились з тим, що вони тепер громадяни іншої держави. 21-22 січня 1940 року, тобто рівно 80 років тому, у містечку Чортків, що нині у Тернопільській області, відбулося перше антирадянське повстання у регіоні. Більшість учасників були польськими студентами віком до 22 років.

Ще восени 1939 року у Чорткові зав’язалася польська підпільна організація «Stronnictwo Narodowe» та “Білий орел”, їх заснували Тадеуш Баньковський, Генрик Камінський,  Гевеліуш Малявський та їхній учитель Юзеф Опацький. У грудні-січні на них вийшли львівські офіцери з “Спілки збройної боротьби”. 9 січня вони домовились про повстання, яке мало відбутись у річницю січневого виступу 1863 року. Тоді поляки, як і в 1940-му, повстали проти росіян. Як і 80 років тому, невдало. 

Невелике містечко обрали не випадково. Поруч кордон з Румунією, де, як вірили повстанці, на них чекають польські військові частини. У самому місті та неподалік є радянські казарми та гарнізони. Водночас більша частина окупаційних військ Москва вже перекинула у Фінляндію. Там з кінця листопада тривала нова війна. У січні ж потреба у додаткових частинах лише збільшилась.

Зранку 21 січня змовники зібрались у домініканському костелі і запланували трьома групами захопити гарнізон Червоної армії, казарми неподалік міст і головні будівлі міста тюрма-залізниця-пошта-центр НКВС-лікарня. Загалом група налічувала близько 200 людей. Організацію назвали “Польський легіон у Чорткові”. Основна частина легіонерів не мала вогнепальної зброї. Її вони планували здобути в бою. 

Повстання почалось о 21:30 і було розгромлене протягом кількох годин. Вдалося захопити лише лікарню. На інші точки не вистачило людей. Радянські загони у казармах змогли відбити напад. Наступного дня з Копичинець приїхав бронепоїзд з солдатами, які почали каральні акції і пошук учасників повстання. Згодом приїхали і високопосадовці з НКВС — Іван Сєров і Всеволод Меркулов. Про розслідування  інформували Лаврентія Берію.

За різними даними чекісти заарештували від 128 до 242 людей. З них більше 20 розстріляли. Дехто зміг втекти у Румунію ще до приїзду додаткових загонів НКВС. Ті, хто вижив у таборах були звільнені після підписання договору Сікорського-Майського в 1941 році, коли СРСР вже після нападу Райху скасував пакт про ненапад з Берліном. 

Протягом нетривалих боїв вночі 21/22 січня 1940 року загинуло щонайменше двоє червоноармійців, троє отримали поранення. Серед повсталих втрат у бою не було. За іншою інформацією загинуло троє червоноармійців і чотирнадцять повсталих.