Економіст: Україна воює в кредит, мобілізація — це гроші, яких держава не має

«Державі треба 1 трильйон 700 млрд грн на рік, аби утримувати нинішню кількість мобілізованих»

Ана Море: Сьогодні ми планували говорити про ціни на продукти, про те, що стосується кожної людини, яка йде в магазин, але насправді є набагато більш гаряча тема. Верховна Рада таки проголосувала закон про мобілізацію. Деякі норми з нього зникли, які викликали багато запитань та обговорень. Зокрема, про блокування рахунків та великі фінансові покарання для людей, які ухиляються від мобілізації. Але деякі норми залишилися такими, які були. Зокрема, розмір одноразової грошової допомоги в разі загибелі військового не може становити менше 15 мільйонів гривень, так зазначено в законі. Що це за сума для державного бюджету України, наскільки реально, що такі виплати будуть?

Олег Пендзин: Ситуація вже не є дуже добра з цими виплатами. Вони затримуються достатньо серйозно. Виходячи із фактичного фінансування цієї статті видатків та й взагалі, виходячи із реальної спроможності державного бюджету, я  абсолютно впевнений, що всі ці заборгованості будуть погашені рано чи пізно, але питання в іншому. Ви правильно сказали, що вчора був проголосований закон. Дійсно, якісь там, я б сказав, «слабкоконституційні» норми були вилучені. Щось залишилося, яке конче потрібне з точки зору мобілізації, це все добре. Тільки я ж не є воєнний експерт, я економіст. І виходячи з економічних речей, я завжди пам’ятаю декілька цифр, які, на мій погляд, обов’язково пам’ятати народним депутатам та просто громадянам України для того, щоб оцінити реалії, в яких ми живемо.

По мінімуму, один мобілізований в рік обходиться державному бюджету в 1 млн 300 тисяч грн.

У цих грошах до 40% сидить оплата праці, далі — виплати військовослужбовцям. Це лише середня цифра, тому що треба розуміти, що для тих, хто на передку, ця цифра зростає. Далі йде харчування, мінімальний обсяг обладнання, озброєнь, боєприпасів. І ще раз говорю: це мінімальна цифра.

Фактична кількість мобілізованих на сьогоднішній момент — це 1 млн 100 тисяч грн. При чому, навіть якщо з тих чи інших причин людина або помирає, або отримує інвалідність, все рівно держава лишається зобов’язаною людині. Тобто навіть з 1 мільйон 300 тисяч на людину, якщо рахувати на всіх мобілізованих — це 1 трильйон 700 млрд грн на рік. І це весь обсяг доходів державного бюджету на 2024 рік. Весь обсяг. Це ще не рахуючи обовʼязкові виплати по 15 млн. Тобто буде ще більше.

Тобто, всі соціальні видатки, все те, що стосується підтримки бізнесу, всі субсидії, перерахування коштів з бюджету до Пенсійного фонду — вони фінансуються за рахунок запозичень. Тобто оті 37,5 млрд доларів, які цього року ми маємо десь випросити, вибачте, вони не мають жодного відношення до фінансування війни. Більше того, є пряма заборона їх використовувати для фінансування будь-яких видатків, пов’язаних із захистом України від агресії.

Для чого я це говорю ? Виходячи з цих цифр, які я назвав, навіть мобілізація додаткових 100 тисяч людей, це 130 мільярдів гривень плюс.

Ана Море: А заявлена цифра була в грудні 500 тисяч (У грудні президент Володимир Зеленський вказав, що під час обговорення питання стосовно закону про мобілізацію військові запропонували додатково призвати 450-500 тисяч людей).

Олег Пендзин: Пам’ятаєте, тоді в нас є така шановна пані, наша зірочка, пані Підласа, яка виплеснула в суспільний простір інформацію з приводу потреби в додаткових коштах при необхідності мобілізації в 450 тисяч чоловік. Вона озвучила цифру в 700 мільярдів, пам’ятаєте, так? В дійсності, як на мене, як на позицію економіста, що 700 мільярдів, що трильйон, що 500 мільярдів — це усе з розряду абсолютно нереальних цифр. Я вам хочу нагадати, у нас з вами є структурний маячок від Міжнародного валютного фонду.

Україна зобов’язана збільшити в 2024 році доходи державного бюджету на 44 мільярди гривень. 44 мільярди. Зобов’язана.

Ми вже з вами почули цікаві інформаційні вкиди щодо воєнного збору з ФОП. Спроба побачити, як зреагує суспільство.

Читайте також: Збільшення військового збору для ФОП та інші ідеї щодо податків: коментують експерти

А також про збільшення акцизів на пальне, запровадження акцизів на солодкі газовані напої. Ну, тобто у нас тепер буде кола акцизована.

Держава активно, я б сказав, навіть панічно шукає додаткові надходження для того, щоби десь звідкись вицепити у тих 44 мільярди. Мова йде не за 130, не за 600, не за 700 мільярдів, за 44. 44.

«40% економіки України — «в тіні»

Олег Пендзин: Ми от зараз можемо з вами вдатися в потужні обговорення, хто там має бронь, хто не має броні, чи варто бронювати працівників цирків, чи не варто бронювати. Але питання ж не в цьому.

Скажіть мені, будь ласка, а вояк буде на сьогоднішній момент воювати на передку безкоштовно?

Ні, ну серйозно. Якщо ні, то перше питання, яке би я задав народним депутатам, голосуючи будь-який законопроєкт: «Хлопчики, а звідки гроші?». А їх нема. Мене можуть запитатися: «Що ви пропонуєте? Що робити?». А я вам хочу сказати, що економіка України складається з двох частинок. Є та частинка, яка на світлі бігає, яку постійно тлумлять, податківці приїжджають. Хлопці з правоохоронних органів періодично там «маски шоу» влаштовують. А є ті, що дуже комфортно живуть. Це тіньова економіка.

Тіньова економіка — це дуже такий дивний предмет, ніби вона є, а ніби її нема.

Ана Море: Ми нещодавно в етері говорили про так званий «чорний» експорт зерна. Про те, що від 20 до 50% експорту українського зерна використовується для виведення валюти за кордон.

Олег Пендзин: Бачите, от ви тільки що розгадали ще одне джерело. Але це все називається тіньова економіка.

І от вся економіка в Україні — 100%, з них — 60% світло, 40% — тінь. Ось джерело отримання навіть не 130 мільйонів, а пів трильйона, трильйона гривень. А чому б ні? Ну чекайте, а якщо 60% економіки дає трильйон сімсот?

Якщо хоча би частинку тіньової вивести, ну точно трильйон дасть.

Ана Море: А для загального контексту наших слухачів і слухачок, таке співвідношення тіньової та так званої світлої економіки, наскільки притаманне іншим країнам? Чи це там наш унікальний постсовєцький досвід, що у нас таке співвідношення?

Олег Пендзин: До війни у нас було менше, зараз трошки більше. В усіх економіках є тіньовий сектор. Як правило, це кримінально злочинні сфери діяльності. Це торгівля наркотиками, це тіньова проституція, це торгівля зброєю. В нас тіньова економіка трошки інакша, вона займається тим, чим займається і легальна економіка, тільки не платить податки. Чому я про це говорю? Це джерело доходу. А яким чином можна витягти це джерело на поверхню? Купа хейту була, коли говорилося про платне бронювання, пам’ятаєте? Про несправедливість говорили.

Ана Море: Етичні питання поставали.

Олег Пендзин: Слухайте, а чи варто говорити про етичні питання, коли є питання про виживання? Ви будете жити або не будете жити?

Можете етично померти, нема питань.

Чому я говорю про оце бронювання? Тому що це спосіб примусити бізнес, який буде достатньо активно захищати своїх працівників та працівниць, вилізти на поверхню. Знаєте, мені дуже подобається фраза одного депутата, не буду називати його прізвище, який сказав: «Якщо ви винні державі 1000 гривень у вигляді податків, не сплатили нічого, але задонатили на Збройні сили України 100 гривень, то це просто означає, що ви 900 гривень вкрали в Збройних сил».

Ана Море: Я тут зразу згадую дискусію, яка піднялася після матеріалу наших колег на «Слідстві.Інфо» про ухиляння за допомогою незрозумілого списування з ТЦК. Там один з фігурантів, офіцер, який ймовірно якимось незаконним способом списався в запас, веде активну публічну діяльність, донатить величезні суми коштів, дорогі автівки.

І я пам’ятаю, що в коментарях виникало це етичне питання. Так, а нам засуджувати його? Чи він от такі мільйони донатить і це значить добре, що донатить?

Олег Пендзин: Ну, якщо він донатить такі мільйони, значить він реально заробляє набагато більше. А якщо він реально заробляє набагато більше і не сплачує з цього податки, хоча мав би це робити й ці кошти мали би піти на утримання додаткових мобілізованих.

Знову ж таки, не хочу хейту, хочу, щоб ви всі зрозуміли. Можна говорити про що завгодно. Можна говорити про дуже жорсткий контроль за кожним військовозобов’язаним. Але правда в тому, що на сьогоднішній момент величезні суми коштів мобілізований має витратити з власної кишені для того, щоби себе дообладнати до якогось пристойного рівня. Про це говорять всі. Але не завдання мобілізованого це робити. Це питання бюджету. А якщо бюджет не дає грошей на це, то це не проблема мобілізованого. Ненормально витрачати половину заробітної платні, отриманої на передку, щоб дотягти себе: якусь розгрузку нову купити, бронік більш продвинутий, каску. Ну то що ми робимо з вами, вибачте?

При цьому величезна купа народу на сьогоднішній момент розказує казочки в суспільних мережах інформаційних і ні копійки не платить податків. Так, ми зараз чекаємо новий законопроект, який буде стосуватися демобілізації.

Ана Море: Але який можливо буде через 8 місяців.

Олег Пендзин: Так, який можливо буде через 8 місяців. Також чекаємо, чи буде посилення відповідальності адміністративної, може і кримінальної за ухиляння від мобілізації. Чекаємо, президент вже анонсував ті речі. Але в тому переліку мобілізаційних законів я нічого не чув про те, що ми чекаємо законопроєкт з приводу фінансової сторони мобілізації. Тому що, ще раз повторюю, трильйон сімсот — це все, що є в бюджеті. І коли ви уважно подивитеся на сьогоднішній момент, що там реально профінансоване, я думаю, що я не відкрию великої таємниці.

«Наші партнери нам нічого не винні, Україна й так воює в кредит»

Олег Пендзин: У нас з вами на сьогодні є підприємства військово-промислового комплексу, які не можуть продати свою продукцію Міністерству оборони.

Українські підприємства військово-промислового комплексу, які за контрактом з Міністерством оборони виробили продукцію, яка потрібна на фронті, не можуть її передати, тому що Міністерство оборони не має грошей заплатити.

Так, наскільки я знаю, боєприпаси і дрони забираються в повному обсязі, а все, що стосується бронетехніки, інших речей, стоїть. Бо нема грошей.

Ана Море: Ми дуже часто в етері говоримо про те, наскільки ми покладаємося на наших західних партнерів, на те, наскільки ми чекаємо на рішення Конгресу, наскільки ми чекаємо завершення виборів до Європарламенту, або європейські політики трошки розблокували своє небажання висловлюватись категорично, щоб не потрапити під ризик невподобання своїх виборців і виборчинь. Але я не думаю, що всі прості громадяни, які це читають, усвідомлюють, наскільки наявність або відсутність допомоги від партнерів впливає на наше щоденне життя. Цивільних, котрі поки що не мобілізовані, просто ходять на роботу.

Олег Пендзин: Треба розуміти, що наші партнери нам нічого не винні. От правда. Ми до них ставимося так, ніби те, що ми захищаємо сьогодні незалежність України, це ми робимо для них велику послугу. Згадайте вислів Трампа на одному з передвиборчих мітингів. Він сказав: «Європа через океан, вона далеко». Це відображає реальні думки більшості американських виборців.

США пережили Другу світову війну. На їхній території не було жодного вибуху. Вони пережили холодну війну, вони пережили возз’єднання Європи, возз’єднання Німеччини. Вони пережили розвал Радянського Союзу.

Будьмо відверті. Ми для них — спортивні змагання в телевізорі. Можна посидіти з попкорном і подивитися, що там робиться. Вони нам нічого не винні. І за те, що вони нам зараз дають гроші, ми їм щиро вдячні. Направду.

Іще один момент, який потрібно абсолютно чітко розуміти. Для них політичні змагання набагато важливіші, ніж наша війна. Для Європи війна ближча. Набагато ближча. Особливо ми бачимо глибоке розуміння українських проблем, в першу чергу, нашими друзями з країн Балтії. Нащо далеко ходити? От Словаччина під боком. До влади реально прийшли люди, які сьогодні по-іншому дивляться на проблематику України. А подивіться на інші політичні сили решти країн Європи.

Ізоляціоністи приходять до влади, праворадикали приходять до влади. Чому? Тому що європейця, в першу чергу, цікавить його дорога на роботу, цікавить, скільки в магазині буде коштувати харчі, що він має побачити на заправці по бензину, і куди він цього року поїде відпочивати. Бажано, щоб десь на море, і бажано недорого. Ви думаєте, його цікавить українська війна? Ні, вона далеко.

Та, формально вона ближча, ніж для американців. Але, слухайте, вони за роки мирного, безпечного життя, в дійсності, виховали не одну генерацію людей, які до війни ставляться, як до чогось надзвичайно далекого. Мовляв, десь на Близькому Сході може щось і робиться. В Афганістані постійно щось роблять. Давайте ми згадаємо нас з вами.

Ана Море: Наскільки ми були уважні до війни в Сирії?

Олег Пендзин: Наскільки ми були уважні до проблем, наприклад, Алеппо, так. Тоді, коли війна пройшлася по території України, ми реально це відчули. Скажіть, будь ласка, ми реально, коли американці були в Афганістані дуже прислухалися, як там гинуть люди? Ні. Зрозумійте, так до нас ставиться весь світ. Тому, коли ми з вами говоримо про американську допомогу, ми маємо розуміти, що ми два роки з вами реально воюємо за їх кошти, за чужий кошт.

Ана Море: Ми воюємо в кредит.

Олег Пендзин: Ми воюємо в кредит, так.

«Війна — це гроші і ще раз гроші»

Олег Пендзин: Україна, на жаль, на сьогоднішній момент не годна себе забезпечити необхідною кількістю озброєння для того, щоб захищати. В першу чергу, це стосується протиповітряної оборони. В першу чергу. І ми це бачимо з вами кожен день. Більше того, Україна не має елементної бази для навіть для того, щоб створювати ті самі дрони. Так, ми дрони клепаємо, але це збірка. Приїжджають комплектуючі запчастини, елементна база з Китаю. Щось йде з європейських країн, знову ж таки, китайського виробництва. А ми вже тут збираємо. Якщо, не дай Господь, будуть введені якісь обмеження китайцями на подібні речі, ми це зразу відчуємо.

70% складових для виробництва порохів в Європі надходить з Китаю. Китай обмежить постачання — і порохів не буде. А не буде порохів, не буде зброї.

Я абсолютно впевнений, що сьогодні дуже сильно міняються пріоритети і розуміння навколишнього світу у європейських країнах. Однозначно. Дуже сильно. Але поки Україна стоїть на фронтирі, все залишатиметься, як є: поговорили, висловили занепокоєння. Поки що.

Усе впирається в гроші. І без грошей не буде нічого. Ще Наполеон Бонапарт казав, що війна – це гроші, гроші і ще раз гроші. Хоча вислів до нього ще звучав. Але суть в тому, що Україна на сьогоднішній момент своїх грошей не має.

І коли мене питають, а що з новою мобілізацією, я питаюся: «За який кошт?». Мобілізований знову має продавати свою машину і обладнувати себе, замість того, щоб це робив бюджет? Це справедливо?

«Суспільство досі не готове до переведення економіки на «воєнні рейки»

Ана Море: Ви ставите дуже гарні запитання. І мені здається, що для аудиторії теж важливо час від часу чути таку приземлену оцінку реальності. Але може скластися враження, що все погано і краще не буде. Ви говорили про виведення тіньової економіки на світло, яке може нам сильно допомогти. Але що ви бачите в нашому майбутньому економічному на наступний рік? Як Україна буде виживати, витягати себе? Чи все ж таки ці депресивні настрої треба приймати? Приймати цю реальність і розуміти, що краще найближчим часом не ставатиме?

Олег Пендзин: Не депресивні, а реалістичні. Ви хочете сидіти в теплій ванні весь час? У нас є така можливість. Але тоді окунання в ополонку реалій буде набагато жорсткішим. Ми не зможемо опиратися, воювати, економічно себе підтримувати без допомоги партнерів. Реально. При цьому ми не просто сидимо на шиї наших партнерів, ми ще й підвищуємо соціальні стандарти. Підвищуємо мінімальну заробітну платню, робимо індексації пенсій. Не великі фонтани, але маленькі в Києві будуть запущені. Я нікого не критикую, я констатую факт.

Є певні формальні ознаки переведення економіки на воєнні рейки. Перший пункт – це замороження соціальних стандартів. Ми готові до того? Не знаю. Поки нам наші партнери дають гроші – ні. Чому? Тому що з політичної точки зору набагато вигідніше підняти соціальний стандарт, замість того, щоб піти і вийти і сказати людині: «Ні, ми тобі нічого платити не будемо. Будеш виживати, як є».

Наступний момент теж, який є однією з ознак переведення економіки на воєнні рейки – централізація всіх фінансових надходжень в єдиному державному бюджеті. Згадаймо, скільки було гірких сліз місцевих політиків, коли військовий ПДФО (податок на доходи фізичних осіб) забирали в державний бюджет.

Частиночку, не все! А воєнні рейки передбачають, що місцеві бюджети будуть існувати виключно в межах кошторису, затвердженого Міністерством фінансів. Всі гроші до державного бюджету. І повірте, якщо це все сконсолідувати, то це ще один дуже цікавий напрямок фінансування мобілізації. Там будуть великі гроші, направду.