Фестиваль «86» у Славутичі: чому його не буде у травні 2019-го та як співпрацює культура й міська влада

Фестиваль кіно та урбаністики «86» п’ять років поспіль успішно відбувався в Славутичі. Його співзасновник та куратор Ілля Гладштейн пригадав, як усе починалося,  розповів, чому фестиваль проходить саме в Славутичі. Поговорили й про те, з якими труднощами стикнулися організатори фестивалю цього року та чому у травні 2019-го фестиваль не відбудеться.

 

—  «Чому в Славутичі?» — це перше питання, яке нам зазвичай ставлять. Так вийшло, що наша команда давно займалася кінофестивалями, в якийсь момент ми вирішили зробити свій, але не хотіли робити його в Києві чи Львові — у великих центрах. Оскільки ми незалежна команда, на старті не було ресурсів, але амбіції були великі. Хотіли зробити загальний міський фестиваль, а такий краще робити в малому місті, щоб із малими ресурсами все місто одразу використати як майданчик.

Перш ніж ми приїхали в Славутич, подзвонили в культурний відділ і сказали, що в нас є ідея фестивалю. Нам відповіли, що ми, мабуть, маємо зустрітися з мером. Мер був першою людиною, з якою ми говорили в місті Славутич (це ще був Удовиченко, який потім нас «передав» Фомічеву). Нас доволі тепло прийняли, хоча потім постфактум Удовиченко казав, що прийшли якісь навіжені, щось пропонували. Але він був відкритим до всіляких пропозицій. І всі від цього виграли, мені здається. Якщо в перший рік на фестиваль приїхали десь 300 людей, наших друзів, то на другий — друзі наших друзів, а два останні роки приїжджає декілька тисяч — люди, яких ми не знаємо, для яких Славутич у травні став традицією.

Фестиваль кіно та урбаністики для нас може існувати лише в Славутичі

Ми їхали в Славутич, уже знаючи його історію, архітектурну важливість, доопрацювали концепцію вже під місце.

Місто є важливою частиною нашої програми, важливим досягненням є наша співпраця з міською адміністрацією.

Ми фінансуємося за рахунок грантів, а також підтримки посольств, останні декілька років також подаємося на державне фінансування (і про це в нас є дуже велика та «гаряча» історія). Цього року ми вирішили податися на нову програму від Міністерства культури — «Малі міста — великі враження». Ми побачили опис проекту і зрозуміли, що це ж під нас писалося! Ми подалися на цей проект, пройшли складну процедуру — декілька етапів, особиста презентація, пітчинг. Ми також залучили міську владу (мер міста їздив на презентацію), обласну раду. Було 160 заявок, обрали вісім проектів — серед них фестиваль «86». Це була доволі немала сума – 500 тисяч гривень.

У процесі роботи ми зрозуміли, що ми взагалі не є стороною процесу

Із нами ніхто не підписав жодного документу, а розпорядником коштів обрали підрозділ Міністерства культури Український центр культурних досліджень, який вів із нами переговори. Переговори були усними — вони навідріз відмовилися вести письмову комунікацію. Ми переписували кошториси 20 разів — не менше. У якийсь момент нам сказали, що ми не отримаємо гроші перед фестивалем, а це був серйозний удар, про це не було заявлено.

За два тижні до фестивалю співробітник натякнув нам, що потрібно зменшити свій кошторис на 30 тисяч гривень — тоді в нас, мабуть, все піде швидко. Ми не одразу зрозуміли, про що йдеться, а коли зрозуміли, то трохи «відпали». І ще нас здивував розмір суми, адже це доволі невеликі гроші й великі ризики, враховуючи, що ці люди стикаються з нами, а ми в принципі не терпимо корупції. Зрештою ми сказали, що нічого не будемо платити, написали листа міністру культури. Частини грошей після цього листа почали надходити, але всю суму досі не виплатили.

Позавчора в нас була вечірка — ми святкували шестиріччя. Це була вечірка-День народження і трошечки поминки, адже ми заявили, що в травні фестивалю не буде. Ми ще не знаємо, коли він буде і чи буде взагалі. Ця ситуація абсолютно вибила нас із колії, це нездорово позначилося й на атмосфері в команді. Ми точно не встигаємо на травень, а чи будемо робити пізніше — побачимо.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.