«Футбольна дівчина» і українське середньовіччя

УЄФА призначає резервним арбітром на матч-відкриття Євро-2020 француженку Стефані Фраппар. Нехай резервна, але вона — перша жінка-арбітр, яка отримала призначення на матч чемпіонату Європи. А в Україні тим часом на післяматчевих обговореннях в кутку на приставному стільчику сидить «футбольна дівчина» в коктейльній сукні, вона оголошує результати вікторини і не дуже вправно зачитує з телефона чат з аудиторією. Ну і заразом виконує квоту «щось говорити українською».

І це позавчорашній день і візуалізація стереотипів. Дівчині не треба коментувати вправно, їй досить красиво сидіти в куточку студії, а чоловіки тим часом смалитимуть менсплейнінгом.

Не дуже юні футбольні фан(к)и пам’ятають, що формат «дідусь і дівчинка» в Україні з’явився під час ЧС 2006 року: «Третій тайм» Савіка Шустера, який він вів з Інною Цимбалюк. Треба віддати належне, це виглядало з більшою повагою до жінок і аудиторії, попри усі атрибути у вигляді коротких суконь і краси. Але це 15 років тому! Минуло 15 років, а ми й досі намагаємось повторити італійське телебачення 80-х. Я усвідомлюю: це Україна. Тут жінка у спортивній редакції ще й досі щось революційне, хоча дехто з них по два десятиліття працює в цій темі. Досить згадати сексистську заяву головного редактора тижневика «Футбол» Артема Франкова під час дискусії на Львівському медіафорумі про те, що жінка не може працювати спортивною журналісткою, оскільки «у неї кожен місяць проблеми». Жіночі голоси у футболі незвичні. Це ніби мама прийшла на вашу таємну тестостеронову територію і кличе обідати.

Футбол — це піт, праця, гроші, емоції, пиво, друзі, слава, сльози, щастя, біль, командність, боротьба і знову праця. Це здатні зрозуміти жінки. Мільйони жінок-глядачок у всьому світі. І про це здатні говорити жінки-коментаторки.

Джекі Оутлі стала першою жінкою-футбольною коментаторкою на британському телебаченні у 2007 році. Її історія — про здійснення мрії, попри перешкоди. До 27 років вона працювала в компанії з інтелектуальної власності, але все одно мріяла працювати у спортивній журналістиці. Тому залишила роботу і ще на рік повернулась до університету. В інтерв’ю, згадуючи свій перший матч, Джекі каже: «Я пам’ятаю, що думала: » Ну все, це мій великий момент», але коли я потрапила туди (…), я була єдиною жінкою серед усіх цих газетних журналістів». Вона розповідає, скільки років почувалася в ізоляції, «поза братством».

Джекі Оутлі

Ені Алуко, британсько-нігерійська футболістка і коментаторка на ITV, увійшла в історію як перша жінка-аналітикиня на Євро-2016. На ЧС у 2018 році її передматчевий аналіз збірних Сербії і Коста-Рики викликав театральний шок та аплодисменти в ефірі у Патріса Евра. Після чого, до речі, дописувачі розкритикували його поведінку, бо Ені Алуко має такий самий професійний футбольний досвід, як і він, лише у жіночих командах.

Ені Алуко

Ну і Клаудіа Нойман. Це перша німецька коментаторка, яка коментувала ЧС-2018 на суспільному мовнику ZDF, і стала об’єктом хейту в соцмережах. Скаржились на її «набридливий голос», писали, що жінкам немає місця у коментуванні чоловічого футболу. Але що цікаво: журнал Der Spiegel наступного дня опублікував дослідження, яке показало широку підтримку Клаудії Нойман. 68,9% опитаних заявили, що підтримують її, лише 12% поставилися до жіночого коментування негативно, а 18,7% сказали, що не визначилися. Підтримка Нойман була зареєстрована у всіх вікових групах, хоча вікова категорія 50-64 роки була найбільш скептичною. І це логічно: бо часто ставлення до жінки у традиційно чоловічій сфері — це не оцінка її професійних якостей, це питання звичності/незвичності і вміння мислити за межами Коте Махарадзе.

Клаудія Нойман

Клаудія Нойман працювала у спортивному відділі ZDF з 1999 року. Вона пройшла тривалий шлях, перш ніж почати коментувати європейські і світові першості. Перед ЧС у 2018 її запитували про шквал ненависті в соцмережах. «Ні, мені байдуже до цього», — сказала вона Bild. Ненависть в Інтернеті представляє лише «меншість, якій приділяють велику увагу». Очевидно, що 90 хвилин про футбол може говорити не кожна жінка. 90 хвилин про футбол може говорити і не кожен чоловік. Доки росла і міцнішала школа українських (і українською мовою) футбольних коментаторів, не лише я — купа моїх друзів-чоловіків просто вимикала звук на коментуванні. Так, це не дуже можна було слухати, доки вони навчились формулювати думку, аналізувати, передавати емоції, а не мукати. Більше того: українська школа спортивного коментування формується досі. Навіть хлопці подекуди плутають «обойму» з «обіймами» і можуть обмовитися. І це нічого.

Футбольне коментування — це харизма, знання, пам’ять, досвід, швидкість реакції і тричі підготовка. Зрештою, це школа. І якщо її немає — то її можна починати створювати, в тому числі, і для тих жінок-коментаторок, які могли б, хотіли б і вміли би це робити. Але для цього треба припинити сприймати жінку предметом декору в студії. І побачити в ній колегу.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS