«Галицький віночок» та інші фейки про період Другої світової війни

«Галицький віночок» та інші фейки про період Другої світової війни

Як історики використовують фейки у висвітленні важливих подій минувшини, зокрема, як фото використовують для творення фейків щодо польсько-українського протистояння на Волині у 40-х рр. ХХ ст.? Про це Громадському радіо розповів науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті Сергій Рябенко.

Як історики використовують фейки під час висвітлення важливих подій минулого? Про це Громадському радіо розповів науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті Сергій Рябенко.

 

 «Галицький віночок»

— Якщо говорити про українсько-польські стосунки, напевно, найбільш відомий приклад – приклад так званого «галицького віночка».

Ця фотографія дуже часто гуляє інтернетом і в деяких ЗМІ. Навіть деякі польські історики ще в 90-х роках використовували цю фотографію як начебто приклад знущання вояків УПА над польськими мешканцями на Волині.

На фотографії зображено дерево, на якому в вигляді такого собі віночка з колючим дротом — тіла маленьких дітей. Ця фотографія насправді з’явилася в 1923 році. Це була достатньо відома в міжвоєнній Польщі історія, коли жінка, яка була божевільною, вбила власних дітлахів.

Вперше фотографія була опублікована ще в 1948 році в одному з підручників із судової медицини. Вона була однією з ілюстрацій того, як особа в такому стані може себе поводити. Цей підручник використовувався для навчання студентів одного з медичних вишів Польщі.

Але в 90-х роках цю фотографію почали дуже активно використовувати деякі польські історики та пропагандисти, які вважали себе істориками, наприклад, Едвард Прус чи Олександр Корман, у своїх так званих «наукових працях на тему польсько-українського конфлікту. Ця фотографія подавалася як один із прикладів начебто реальної історії, яка мала місце під час польсько-українського конфлікту.

Фахові польські історики ніколи не використовували цю фотографію у 90-х, але ці двоє згаданих потім так і не вибачилися. Наскільки я пригадую, Прус помер до того, як цей фейк було викрито. А Корман ні перед ким не вибачався — він вважав, що вчиняє правильно.

Історія отримала досить несподіване продовження

На жаль, навіть після того, як самі ж польські дослідники викрили, що це фейк і опублікували підтвердження, цей міф так і не вдалося остаточно зруйнувати в свідомості частини польського суспільства.

Коли в одному з населених пунктів Польщі встановлювали пам’ятний знак на честь загиблих під час польсько-українського конфлікту, як один із його елементів була використана частина цієї фотографії, незважаючи на те, що польські науковці говорили, що це фейк.

Ще один фейк про «звірства українських націоналістів»

Була ще одна достатньо відома історія з вже згаданим Олександром Корманом, який в польській діаспорі в 2000-х видав ряд праць на тему польсько-українського конфлікту. Деякі фотографії, якими він ілюстрував ці події, були ним запозичені. Частина фотографій була взята з праці Миколи Лебедя. Це відомий діяч ОУН, який писав про історію українського націоналізму, ОУН у 30-х. Ці фотографії походили з подій пацифікації 30-го року, зі Східної Галичини (сучасна Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська області). Пацифікація в 30-му році — це дії польської влади, спрямовані на те, щоб придушити будь-який український національний рух на території Східної Галичини.

Тобто фотографії абсолютно реальні та ілюструють реальні події. Але польським пропагандистом Корманом вони були видані як такі, що ілюструють начебто звірства українських націоналістів проти польського цивільного населення.

«Наказ» Жукова й Берії про депортацію всіх українців до Сибіру

Подібних історій багато й з українського боку. Причини різні. У 90-х роках, коли ще були закриті архіви колишнього КДБ, якась інформація спливала та починала поширюватися просто тому, що вкладалась у бачення якогось історика. Або ж тому, що людина не могла її перевірити.

Найбільш відомий приклад — з так званим спільним «наказом» Жукова і Берії про начебто виселення за дуже короткий період часу всіх українців до Сибіру. Вся ця історія з’явилася на початку 90-х років.

Проблема в тому, що цей «документ» — це була німецька пропагандистська листівка, яка використовувалася німцями для досягнення своїх цілей . Цей документ оприлюднив один із українських дослідників, але без коментарів, що це пропагандистська листівка, а начебто це реальний документ, підписаний Жуковим і Берією.

Дуже швидко випливли кінці цієї історії, інший український історик опублікував інформацію, що це була листівка. Але міф виявився дуже живучим. Навіть зараз, після того, як УІНП в одному зі своїх видань присвятив цілий розділ розвінчанню цього міфу, від деяких людей можна почути, що був такий наказ і чому ж ми про нього не говоримо. Хоча історія показує, що такого наказу не було. Були інші накази, не менш жахливі, але саме цей є фейком.

Міфи про українсько-єврейські стосунки

Не можна сказати, що історія з фейками обмежується тільки поляками та українцями. У подіях Другої світової війни, стосунків з українцям, напевно, найбільше фейків наплодив наш східний сусід. Можна наводити дуже багато прикладів. Один із дуже поширених міфів — це українсько-єврейські стосунки часів Другої світової війни.

Наприклад, є дуже живучий міф про те, що начебто ОУН була ледь не головним виконавцем вбивств єврейського населення на території Бабиного Яру. Хоча є дуже багато досліджень і українських істориків, і не тільки з розвінчуванням цього міфу. Тим не менше, російські пропагандисти, які вважають себе істориками, досить активно використовують цей міф. У тому числі для того, щоб в подіях сучасної російсько-української війни якимось чином посилити позиції кремлівської пропаганди.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.

За підтримки:
stopka_ukrainska_ukr.png

Останнi новини