Чи є шанс, що в Україні зніматимуть мультфільми на рівні Діснею? Генеральний директор «Укранімафільм» Дмитро Лісенбарт розповідає, скільки коштуватиме для держави школа анімації і чому анімація — це можливість заробити великі гроші.
Анімації в Україні небагато, тому що наші кінотеатри не зацікавлені в нашому кіно, є певні проблеми з прокатом українського. Тому що заходить, наприклад, контора, яка показує Iron Man, вона заповнює сітку ще фільмами класу B повністю. Для вітчизняного продукту там залишається не прайм-тайм – 10 ранку і так далі. Тому були проблеми з прокатами наших фільмів. Людина голосує грошима, коли йде в кінотеатр. Довіри до українського кіно ще поки немає. У людей є якесь патріотичне бажання подивитись своє кіно. Тому «Червоний», «Сторожова Застава» – ці фільми були касові, на них йшли.
«Викрадена принцеса: Руслан та Людмила» показала гарантію якості української анімації, що можна вкладати гроші. Але ми (українці) ще не маємо історії дистриб’юції. Чув, ця стрічка робилася на аутсорсі в Індії, це нормальний приклад. Наприклад, «Матриця» робилась по всьому світу, аутсорсинг — це нормальна історія. Тим більше в Україні немає такої студії, яка б могла зробити повністю повнометражну якісну анімацію на рівні Голлівуду, Європи чи навіть Індії, щоб повністю зробити і потім це продавати.
В нас розрив в технологіях приблизно в років 20. Шанси є, якщо держава допоможе. Треба зробити декілька кроків, допомогти грошима, законами і тоді анімація зрушиться з місця, вона в принципі вже рушила, але не так потужно.
В «Укранімафільмі» немає державного бюджету. Це не дотована студія, не дотоване державне підприємство. В мене був поданий рік тому план розвитку української анімації на 5 років вперед, де основа — заснування школи анімації. Де би ми готували всі напрямки професій в анімації, і могли б через рік-два випустити професіоналів. Поки державі це не дуже треба. Ми приблизно рахували — це невеликий продакшн, музей і 2 кінотеатри (ми розглядали приміщення Довженко центру). Це приблизно 10-15 мільйонів гривень. Зараз будемо подавати на бюджет 2019 року. В нас вже є домовленості з Канадою, Францією, вони можуть нам надіслати людей, які б навчали наших вчителів. За кордоном — досвід 100 років, у нас теж великий, але він був спаплюжений СРСР, відношенням до бізнесу, економіки.
Про мерчендайзинг. В кіно немає мерчендайзингу. В українському фільмі «Сторожова Застава» мерчендайзинг може бути на базі анімаційного чудовиська і якихось футболках. В анімації це цілий світ. Який можна розгорнути в продажу. Наприклад, як свинка Пеппа. Перший приклад потужної дистриб’юції і мерчендайзингу — це «Зоряні війни» після того, як вийшли перші три серії. Вони в принципі взагалі не заробляли на прокаті, в нуль виходили перші три серії. Потім пройшов час. Зараз продаються всі іграшки. Їм навіть не треба кіно знімати, вони знімають для підтримки продажу цих іграшок. Там немає філософії в самому фільмі, яка вона була на початку, це потужна машина, яка була запущена, потребує грошей. Вони це роблять якісно. Це дуже круто зроблено. Небагато фільмів можуть похвалитись цим. А от анімація — вона практично вся йде в мерчендайзинг.
Українська міфологія дуже потужна і базувати на ній анімацію було б дуже доречно. Тим більше, що там різноманіття неймовірне. Всі казки є фундаментом анімації. Але треба розуміти, ми робимо це на український ринок, або на закордонний? Якщо робити на закордонний, ми спілкувалися з однією французькою журналісткою, вона сказала, що індуси дуже хотіли продати в Європу блакитного слона. Каже, «я їм пояснюю, що Європі і Америці не потрібен індуський слон, їм потрібен зелений Шрек». Фільми треба адаптувати. Люди там не готові до українських казок. Щоб пересічний американець зрозумів історію про Котигорошко або Кожум’яку, він мусить побачити якусь дуже зрозумілу для нього історію. Можна забити на це і зробити свій локальний фільм і його продавати, можливо, суперідея спрацює за кордоном і стане дуже цікавою. Але це все питання до маркетингу.
Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі