Гордість за країну та вдячність тренеру — Ілля Ковтун про перемогу у Мерсіні

Ілля Ковтун із Черкас є одним із наймолодших успішних учасників чемпіонату Європи з гімнастики. Наприкінці минулого року на юніорському чемпіонаті у турецькому місті Мерсін хлопець виборов у різних вправах чотири золоті медалі та одну срібну. Це рекордна кількість нагород. Тому хлопця жартома назвали Mister Mersin. Уже у квітні цього року на своєму першому дорослому чемпіонаті Європи 17-річний Ілля здобув бронзу. 

Ілля Ковтун пригадує емоції під час чемпіонату, з якого повернувся Містером Мерсіном:

«Це був перший виїзд після довгого карантину: гордість за нашу країну, вдячність тренеру, яка тренувала, за те що маю такі медалі».

Вправи та комбінації відпрацював на відмінно, тож схибити не мав. Каже, найбільше боявся, що не впорається із хвилюванням:

«Хвилювався дуже, бо давно не було таких серйозних змагань. Багато залежить від хвилювання. Можна перехвилюватися і не зробити ті комбінації, які планував, або не зробити ті елементи, які ти дуже добре робив».

Вперше до черкаської гімнастичної зали Ілля Ковтун зайшов у три з половиною роки, пригадує його наставниця, Заслужена тренер України, Ірина Надюк. Нині Ілля — багаторазовий чемпіон і призер України, європейських та світових змагань. Попри високий зріст, як для гімнаста, травми та інші перешкоди, Ілля тренується самовіддано. Заняття тривають по 10 годин у день. У єдиний вихідний, неділю, хлопець годину займається на батуті та тренажерах.

«Він може навіть у літаку тренуватися, якщо це буде довга дорога, завдяки цьому він досягає цілей», — каже Надюк.

Ілля ж каже, що спорт є сенсом його життя. І про те, що проходить воно у спортивних залах України та світу, хлопець не шкодує.

«Я їжджу по різних країнах, бачу багато різного, мені не шкода, що проводжу свій час так», — розповідає Ілля.

Улюбленими для спортсмена є вправи на брусах: «Вони в мене добре виходять, і мені подобається на них працювати».

Щодо свого майбутнього остаточно не визначився. Каже, — можливо стане тренером, щоб виховувати таких же чемпіонів, як сам. Є першокурсником університету, поєднує спорт із навчанням. Освоює тренерську справу.

«Стараємося після тренувань ввечері виконувати завдання та на вихідних, якщо щось не встигаю, дороблюю завдання, що присилають учителі», — ділиться спортсмен.

Попри досягнення, визнає тренерка, Ілля ще є звичайною дитиною, тож Ірина усіляко стимулює його до тренувань та результатів.

«Ми завжди з ним граємо на щось, завжди у нас є свої секрети. Завжди отримує винагороду. Намагаюся або сама мотивувати, або разом з батьками, або шукаю спонсорів, щоб обов’язково був стимул, мотив, для чого він усе це робить. Коли він був маленьким і в нас була ціль, щоб він виконав норматив майстра спорту України, і за це мав отримати золотий кулончик у вигляді накладок, які ми одягаємо під час роботи на поперечині або на кільцях. Кулончик він отримав. Але Ілля так сильно старався, що спочатку виконав норматив майстра спорту міжнародного класу у 15 років. А потім виконав у 16 років норматив майстра спорту України», — розповідає тренерка.

Наступною ціллю Іллі, каже тренерка, є звання Заслуженого майстра спорту. Останні п’ять років разом з іншими спортсменами та Іриною Надюк хлопець займається на спортивній базі у Конча-Заспі. Маючи лише кілька вихідних у рік.

«Ідемо до цілей. Щоб щось мати, необхідно усім іншим жертвувати і віддати певні пріоритети. З ними я з самого початку. Ставлюся як до своїх, як до рідних. Це в нас одна велика родина», — додає Ірина Надюк.

Ірина Надюк за 17 років тренерства виховала не одного чемпіона. Скільки саме, не уточнює.

«Дай Бог, щоб ця кількість була нескінченною. Я не рахувала. У мене є чемпіони і в юніорській гімнастиці, є чемпіони Європи, і світу, і Європейського молодіжного олімпійського фестивалю. Усі важливі старти в юнацькій гімнастиці, які ми проходили, — завжди у нас були призові місця та золото було».

Зараз Ілля готується до міжнародного турніру, який має відбутися наприкінці травня у Києві. Далі – відпрацювання складніших програм та Олімпійські ігри.

«Не можна опускати руки. Треба вірити в себе і працювати», — каже Ілля.

Мирослава Станкевич, Черкаси, Громадське радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS