Як російська пропаганда вплинула на справу Марківа в Італії?
Як російська пропаганда вплинула на справу Марківа в Італії?
0:00
/
0:00

Як російська пропаганда вплинула на справу Марківа в Італії?

Нацгвардієць Віталій Марків заявив, що сторона обвинувачення в Італії подала касаційну скаргу на рішення суду, яке зняло з нього всі звинувачення. Віталій також заявив, що все ще відчуває вплив цієї справи і буде відчувати, поки в ній не поставлено остаточну крапку. Як російська пропаганда і дезінформація вплинула на суд в Італії над українцем Віталієм Марківим?

Про це поговорили з авторкою дослідження, журналісткою Ольгою Токарюк.

Справа Марківа — судовий процес над українським військовослужбовцем, нацгвардійцем Віталієм Марківим в Італії. Віталія затримали у червні 2017 року. Італія звинуватила його у причетності до загибелі італійського фотокореспондента Андреа Роккеллі та його перекладача росіянина Андрія Миронова у травні 2014 року на Донбасі. Суд першої інстанції засудив Віталія Марківа до 24 років позбавлення волі, а Апеляційний суд виправдав. У листопаді 2020 року Віталій Марків повернувся в Україну.

Ігор Котелянець: Пані Ольго, нещодавно ми побачили ваше дослідження, яке має дуже хрестоматійне значення для розуміння того, як відбувається гібридна війна Росії проти України, зокрема і в інших країнах. Це дослідження стосується того, як вся дезінформаційна кампанія, яка була розгорнута Росією, впливала на цю справу. І мені здалося, ви доходите висновку, що сама справа була, у першу чергу, не заради того, щоб засудити самого Марків, а щоб створити певний прецедент для того, щоб у ЄС думали, що в Україні є фашисти і громадянська війна.

Ольга Токарюк: Мені здається, що справа Марківа — це ще один приклад того, як російська дезінформація може впливати не лише на політичний процес, не лише на суспільні настрої, а й на вироки судів у демократичних країнах.

Ігор Котелянець: Ви пишете у своєму дослідженні, що сторона обвинувачення, озвучуючи певну аргументацію своїх обвинувачень, використовувала абсолютно кремлівські штампи: про те, що в Україні громадянська війна, про цілеспрямоване вбивство мирного населення Донбасу, про звірства української сторони тощо. Звідки вони цього нахапалися? У міжнародному законодавстві дуже чітко окреслено, що відбувається із Україною — окупація Криму і Донбасу. Хто їм вклав це у вуста, і чому це сприймається настільки серйозно?

Ольга Токарюк: Я також ставила собі це питання, коли висвітлювала цю справу і коли працювала на своїм дослідженням. Цьому питанню я присвятила цілих два розділи. В одному я описую основні кремлівські наративи про Україну, які були поширені і в Росії, і в Україні, які цілеспрямовано поширювалися як і для внутрішньої аудиторії, так і для аудиторії за кордоном. Ці наративи з 2014-го року активно поширювалися на Заході, і так історично склалося, що в Італії був такий родючий ґрунт, в який ці наративи впали і дали дуже добрі плоди. Там поширений наратив про те, що в Україні триває громадянська війна, що сама Україна є агресором, що у всьому винні українські націоналісти, фашисти, які вбивають мирне населення Донбасу.

Хто поширював ці наративи? Певна частина українських політиків, причому з усього політичного спектру. Ці наративи вкидалися популярними політиками в італійське інформаційне поле, тому вони нормалізувалися. І коли вже заарештували Марківа, то висунули йому звинувачення у тому, що він як представник «парамілітарного угруповування «Національна гвардія», яке воює ледь не на рівні з сепаратистами з Донбасу, умисно вирішив убити журналістів, адже це нібито нормальна практика українських військових  — цілитися у цивільних, цілитися у журналістів на Донбасі.

Ігор Котелянець: У справі Марківа працював суд присяжних. Із вашого дослідження витікає наступне: для того, щоби просувати російський погляд на те, що відбувається, не обов’язково Росії мати якихось своїх агентів, достатньо просто створити інформаційне поле. Адже суд присяжних —  це звичайні люди, в яких запитують їхню думку. І для людей, які по суті не є «агентами Кремля», створили певні окуляри, через які вони сприймають цей світ.

Ольга Токарюк: Справді, вирок суду першої інстанції Марківу виносила колегія присяжних. Там було двоє професійних суддів і шестеро чи восьмеро присяжних. Що показово і що є підтвердженням ваших слів щодо емоційного фону, це те, що суд відбувався у рідному місті загиблого фоторепортера Андреа Роккеллі, іменем якого названа площа міста. На суді постійно були присутні його родичі, його друзі, й, очевидно, присяжні знали його батьків. Окрім того, італійські медіа повністю демонізували Марківа і українську сторону. З одного боку, є свій хороший фоторепортер, є його родина, є його син, який втратив батька у свій день народження. Це дуже емоційно підкреслювали і загалом справу подавали дуже емоційно: з першого дня в італійських газетах Марків був названий кілером, для нього ніде не існувало презумпції невинуватості.

Ще зіграло певну роль те, що стороною цивільного позову на цьому суді виступили італійські журналістські організації. Найбільша профспілка журналістської преси подала позов проти держави Україна, і в ньому наголошувалося, що українські військові, вбивши Рокеллі, атакували свободу слова і свободу преси.  А вже згодом, особливо під час апеляційного суду, було дуже помітно, як ця італійська федерація преси намагалася атакувати інших журналістів, зокрема мене і моїх колег. Проти нас виходили матеріали на якихось маргінальних комуністичних ресурсах та інших популярних онлайн-платформи.

Ігор Котелянець: Олю, як ви вважаєте, яке значення буде мати ваше дослідження для вивчення гібридної війни Російської Федерації, для можливого фактчекінгу в Європейському Союзу? Чи ви його якось просуваєте, чи про нього пишуть?

Ольга Токарюк: Звичайно, я дуже хочу, аби воно було помічене. Звичайно, не всі на Заході є нашими союзниками і те, що йде з України, сприймають за чисту монету. Я цілком передбачаю, що буде критика і звинувачення у перебільшенні. Але тому я намагалася притримуватися фактів: вказувати на те, що матеріали таких-то ресурсів були використані як доказ, звіти міжнародних організацій були інтерпретовані ось так, ось ці російські наративи звучали в показах певних людей і на такій-то сторінці вироку суду. І це такий спосіб актуалізувати цю тему на Заході і надати людям, які цікавилися, правдиву інформацію. Я буду рада, якщо це спонукає якісь дебати.

Ігор Котелянець: Мені здається, що ваше дослідження могло б стати основою для дуже цікавого фільму, присвяченому фактчекінгу, пропаганді та дезінформації.

Ольга Токарюк: Такий фільм вже знімає один дуже відомий український режисер. Я не буду спойлерити, але ця робота триває.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

 Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково показує офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини