Іловайськ уперше увійшов до звіту прокурора Міжнародного кримінального суду як віроломне вбивство — експерт із міжнародного права

Президент Європейського комітету з питань запобігання катуванням, перший віце-президент Української асоціації міжнародного права Микола Гнатовський розповів, чим відрізняється від попередніх новий звіт прокурора Міжнародного кримінального суду, що стосується України.

— Звіт опублікований Офісом прокурора Міжнародного кримінального суду за 2018 рік. Що нового і відмінного від попередніх?

— Цей звіт є третій зі звітів Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду, присвячених попередньому вивченню ситуації прокурором. Треба розуміти, що це надзвичайно попередня стадія: до початку офіційного розслідування прокурор вивчає, чи в принципі можна займатися певними ситуаціями. Це третій звіт, який стосується України. Переважна більшість тексту перейшла з 16-го і 17-го років, але є кілька нюансів. Там трохи по-іншому розставлені акценти. Незмінною залишається кваліфікація ситуації в АРК як військової окупації з боку РФ і відповідно міжнародного збройного конфлікту між РФ та Україною, в контексті якого, можливо (з точки зору прокурора), вчиняються злочини проти цивільного населення на території окупованого Криму та деякі інші воєнні злочини (такі, як переміщення власного населення на окуповану територію, що категорично заборонено).

Щодо ситуації на сході України прокурор залишає приблизно однакові шанси на те, щоб кваліфікувати цю ситуацію в майбутньому як міжнародний конфлікт чи не міжнародний конфлікт. Первинна кваліфікація була, що це не міжнародний конфлікт до певного етапу, а потім, коли російські збройні сили почали широкомасштабно втручатися (це був липень 2014 року), це теж стало міжнародним конфліктом між РФ та Україною.

Зараз прокурор говорить, що вони ще оцінять додаткову інформацію (а вони продовжують її отримувати) щодо того, що Росія здійснює контроль над відповідними антиурядовими збройними силами (так звані «ЛНР», «ДНР»). Це може означати, що треба кваліфікувати як міжнародний збройний конфлікт. Це суто юридичні нюанси, тому що суть не змінюється, змінюються пункти статті 8 Римського статуту про воєнні злочини.

З’являються два нові злочини, про які раніше не говорив прокурор. Це Іловайськ. Ідеться про віроломне вбивство українських військових. Віроломство полягає серед іншого в тому, що частина російських збройних сил видавала себе за українські, вона використовувала форму ЗСУ. Другий момент — інформація про вербування дітей солдатів з боку «ЛНР», «ДНР».

З нового там те, що прокурор обіцяє у найближчому майбутньому закінчити вирішувати, чи суд має юрисдикцію з точки зору предмету. Судячи з усього, відповідь буде позитивна.

— Що це означає?

— Це означає, що це справа, яка підсудна Міжнародному кримінальному суду, що ті злочини, про які йдеться, відповідають за критеріями тим злочинам, щодо яких має юрисдикцію Міжнародний кримінальний суд. Але самої юрисдикції недостатньо. Після того, як вона (прокурор — прим. ред.) закінчить розгляд питання про предметну юрисдикцію, вона перейде до вивчення питання про прийнятність справи. Це вже досить цікаво, це, напевно, головне, про що треба говорити зараз.

— Що означає віроломство? Ми можемо говорити про те, що це якась окрема кваліфікація в міжнародному праві?

— Це цілком конкретний юридично значущий термін, який застосовується, зокрема, у першому додатковому протоколі до Женевських конвенцій і Римському статуті. Віроломне вбивство, віроломне взяття в полон та віроломне завдання шкоди супротивнику є воєнним злочином. Що означає віроломне? Це значить, що супротивник вводиться в оману щодо того, що він має захист чи повинен іншому надавати захист, який надається міжнародним гуманітарним правом. Це, зокрема, обман щодо сторін конфлікту, тобто використання чужих одностроїв, прикидання пораненим чи хворим, щоб завдати шкоди супротивнику. Це не воєнні хитрощі, це саме введення в оману щодо наявності захисту за міжнародним гуманітарним правом, це підриває віру в те, що противник воює за правилами, це дуже серйозно.

— Нові докази надходять? Яку участь українська сторона бере у наданні доказів?

— Загалом хочу сказати, що поки Україна не ратифікує Римський статут Міжнародного кримінального суду, її процесуальне становище в межах Міжнародного кримінального суду максимум як прохач і об’єкт, тобто на активний суб’єкт ми не перетворимося. Що стосується доказів, то нові надходять. Я знаю про низку громадських організацій, які активно займаються документуванням, які комунікують з Міжнародним кримінальним судом. Групи офісу прокурора регулярно приїздять в Україну, зустрічаються з відповідними неурядовими організаціями, з урядовою українською стороною, звідси вони везуть те, з чим потім працюють.

Але треба розуміти, що вони працюють на вторинному продукті, їх треба «годувати», принаймні на цьому етапі вони не будуть нічого самі знаходити. У цьому і полягає важливість того, щоб Україна самостійно здійснювала відповідні розслідування, щоб це була не тільки діяльність громадських активістів, а щоб це була цілеспрямована діяльність українських слідчих органів і прокуратури.

— Що таке оцінка прийнятності?

— Це дуже важливий етап, якого немає в нашому національному кримінальному процесі. Не будь-яка справа, навіть якщо у ній ідеться про злочини, які потрапляють під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, може бути ним прийнята, тому що Міжнародний кримінальний суд створено на основі принципу доповнюваності, згідно з яким основне навантаження за переслідування винних у злочинах проти міжнародного права лежить на державах, які повинні мати юрисдикцію, насамперед це держава, на території якої це відбувається. Тільки коли держави, які можуть мати юрисдикцію, або не бажають її здійснювати, або об’єктивно не можуть, то тоді Міжнародний кримінальний суд може самостійно розслідувати відповідні епізоди, відповідні справи.

Що дає Міжнародний кримінальний суд? Є фігуранти, до яких українське правосуддя не дотягнеться, ідеться про «велику рибу», про політичних лідерів держав, військове керівництво, про найвищі військові чини чи найвище керівництво цих неурядових збройних груп, яких Україні буде важко дістати для свого правосуддя, а Міжнародний кримінальний суд буде їх послідовно переслідувати.

Також для України дуже важливо, щоб Міжнародний кримінальний суд хоч якісь справи розглянув щодо української ситуації й дав відповідні кваліфікації, щоб він виконав функцію написання історії, щоб він у своєму вироку зафіксував те, як воно є, як свого часу це зробив Нюрнберзький трибунал.

В Україні досі є ілюзії у деяких дуже шановних посадових осіб: вони вважають, що ми дали юрисдикцію розслідувати проти ворогів, а не проти українців. Це неправда. Ми повністю погодилися на юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо України. Ми повинні розуміти, що вона вже є, що робота ведеться.

Треба сказати, що попередні звіти говорять про те, що вони концентруються на антиукраїнській стороні. Я сподіваюся, що ми зможемо довести, що Україна здатна ексцеси з української сторони самостійно розібрати. Це буде драматична помилка, якщо Україна випустить це зі своїх рук і дасть можливість комусь іншому судити наших військових. Це мають робити українські суди, українські прокурори. Робити це треба адекватно: згідно з міжнародним правом, але з розумінням особливостей того, що відбувалося.

— Слід очікувати на реакцію Росії?

— Реакція Росії відбулася після першої ж доповіді прокурора, коли була згадана Україна. Реакція була істерична, тому що вони не просто сказали, що не будуть ратифікувати Римський статут, вони відкликали підпис під Римським статутом. Наскільки мені відомо, зараз на всіх міжнародних майданчиках Росія критикує Міжнародний кримінальний суд і всіляко закликає з ним не співпрацювати.

Розмову слухайте у доданому звуковому файлі.