Дмитро Дмитрієв — один із ініціаторів створення такого центру, зараз він є керівником медичної частини Центру лікування болю. Доктор медичних наук, професор, вже понад 20 років у професії і більшу частину свого професійного життя присвячує дослідженню теми болю. Таких як він називають алгологами.
Алголог — це фахівець, який вивчає гострий і хронічний біль, а також методи боротьби з ним. Наразі альгологія — це рідкісна спеціалізація для української медицини. Її ще називають менеджментом болю. Часто алгологів плутають із анестезіологами, робота яких теж тісно пов’язана із болем.
«В Україні взагалі спеціальності «алголог» або «спеціаліст із лікування болю» немає офіційно. На Заході це окрема суб-спеціальність і нею можуть займатися певні лікарі, такі як анестезіологи, нейрохірурги, невропатологи тощо. Вони можуть за два роки пройти відповідну спеціалізацію і займатися лікуванням больового синдрому», — зазначає Дмитро Дмитрієв.
Дмитро Дмитрієв додає, що в Україні дуже мало охочих лікувати больовий синдром, бо це важко і для медиків, і для пацієнтів. Тут немає чудодійної пігулки, яка швидко дасть результат. Водночас, оминати цю проблему доктор медичних наук не може.
«Біль — це сигнальна реакція організму на те, що є певна проблема. Терпіти біль довго не треба, бо це може призвести до хронічного больового синдрому, а в міжнародних класифікаціях він вже введений як окрема хвороба», — зауважує Дмитро Дмитрієв.
Самому впоратися із хронічним болем дуже важко, зазначає лікар. Для цього бажано звернутися до спеціаліста. Якщо біль став хронічним, тут немає дієвих лайфхаків, як забути чи приглушити його. Звісно, якщо є можливість, професор радить займатися спортом або знайти улюблену справу, яка вас відволікає. Це може бути малювання, арт-терапія чи прогулянки. Втім, стовідсоткового результату це не гарантує.
«Якщо больовий синдром триває більше трьох місяців — це вже хронічний больовий синдром і тоді бажано звертатися до лікаря. Чим раніше буде звернення до фахівця, тим більше шансів, що біль здолаємо набагато швидше. Чим довше пацієнт хворіє, тим важче лікарю упоратися із цією проблемою».
Ознаками хронічного болю є не лише його систематичне виникнення, а й оніміння, поколювання та печіння. Методів лікування болю є дуже багато: від психологічних, до фармакологічних чи міні-інвазивних процедур (таких як блокади нервів під УЗД контролем, введення ботулотоксину та інші). Щоб здолати біль, необхідно поєднувати фармакологічні та нефармакологічні методи.
Деякі з них вирішили спробувати вінницькі фахівці завдяки використанню наприклад віртуальної реальності, нейро-м’язового тренингу та інші. Коли побачили, що існує багато больових синдромів, з якими не завжди справляється традиційна медицина, вирішили відкрити власний реабілітаційний центр з використанням інноваційних методів лікування болю, щоб допомогти військовим, які відчувають фантомний біль після втрати бабо хронічний біль внаслідок травм на війні.
Ідею відкрити такий центр вінницькі лікарі виношували з початку повномасштабного вторгнення. Зробити це раніше заважала відсутність фінансування. Згодом його таки знайшли через благодійників, грантові програми та партнерів. Чималий вклад у створення цього осередку зробили Вінницька обласна організація людей з інвалідністю «Самодопомога» та ГО «Подільська агенція регіонального розвитку». Усі в центрі працюють на волонтерських засадах, дехто просто запропонував свою допомогу і так поступовов ставав частиною колективу. Так у «Прометеї» знайшли і масажиста і психолога.
«Цей маленький центр об’єднує людей з великими серцями, які хочуть зробити якийсь вклад для того, щоб допомогти нашим хлопцям, які нас захищають», — зазначає Дмитро Дмитрієв.
Ізраїльські та європейські колеги надали все необхідне обладнання, а також апарати, які діагностують неврологічні захворювання, місцева влада виділила приміщення, своїми силами зробили ремонт. Щоб допомогти військовим, фахівці зібрали інноваційні методики лікування больового синдрому. VR-технології — одні з таких. Вони допомагають мозку людини припинити зациклюватися на болю і переносять увагу на інші завдання.
«Під час нервово-м’язових тренінгів вони [пацієнти] бачать кінцівку, якої у них немає, а програма зчитує за допомогою спеціальних датчиків те, які м’язи як працюють і вони дозволяють під час віртуальної реальності певній групі м’язів працювати так, начебто мають свою кінцівку. Тому мозок відчуває, що він працює і розуміє, що не може мати фантомного болю, бо в кінцівки, яка існує, немає такого синдрому».
Певним чином, нові технології обманюють людський мозок, щоб у майбутньому це позбавило пацієнта від фантомного болю. Бо навіть після ампутації кінцівки мозок пам’ятає як внаслідок поранення у нозі з’явився біль, тож він продовжує його генерувати. Вже коли ставиться протез, то у більшості випадків фантомні болі зникають, бо тоді мозок отримує сигнал, що функція кінцівки відновилася.
Дмитро Дмитрієв розповідає, що для повної реабілітації потрібно 6-7 таких занять у віртуальних окулярах, декому більше. Окрім віртуальної реальності у реабілітаційному центрі ще проводить нервово-м’язовий тренінг, який розробили колеги зі Швеції. Під час такого тренінгу теж розслабляється певна група м’язів, після цього програма оцінює, як працюють м’язи і це дозволяє зменшувати больовий синдром і підтримувати м’язи в тонусі.
«Ця реабілітація їм дає можливість справлятися із болем та переходити до інших етапів лікування. Якщо є хронічний больовий синдром, то за показами неможливе протезування або не бажано проводити протезування. Коли больовий синдром зменшено, пацієнти можуть готуватися до протезування».
Допомагати пацієнтам справлятися із болем ці лікарі намагалися ще до офіційного відкриття центру. Постійно тримали зв’язок із захисниками та шукали унікальний підхід до кожного пацієнта. Інколи лікарі вдавалися до хитрощів, щоб полегшити самопочуття захисників.
«На початку війни було таке, що у пацієнтів, які перебували ближче до активних бойових дій, не було доступу до ліків і ми розробляли психологічну допомогу як могли. Так, з одним пацієнтом домовились, що коли у нього починається больовий синдром, той робить 15 ковтків води з інтервалом 15 секунд між кожним. Тоді я йому пояснив, що це має зменшити больовий синдром. Пацієнт повірив. Реально це не могло зменшити біль, тут довіра до лікаря зіграла роль і військовому стало краще. Іншому пацієнту після травми я сказав: якщо хочеш до мене менше приходити, маєш більше займатися собою і плавати. Потім цей пацієнт зник. Я думав, що просто йому не сподобався, а він через 6 місяців мені зателефонував і сказав, що в нього все окей і він знову на передовій працює. Історій багато, насправді, а наші хлопці незламні», — розповідає Дмитро Дмитрієв.
І хоча цей реабілітаційний центр працює віднедавна, вже встиг змінити життя 17 пацієнтів. Попереду у Дмитра Дмитрієва та його колег ще багато планів на цей проєкт, бо ж під час війни лікування болю неабияк актуальне.