Іноземні агенти: інструмент протидії російській агресії чи загроза громадянському суспільству?

Іноземні агенти: інструмент протидії російській агресії чи загроза громадянському суспільству?

Чи може штамп «іноземний агент» бути ефективним інструментом проти російської пропаганди, чи, навпаки, стане загрозою для громадянського суспільства в Україні? Про це поспілкувалися з Олександром Равчевим, менеджером із комунікацій Українського незалежного центру політичних досліджень.

Чи може штамп «іноземний агент» бути ефективним інструментом проти російської пропаганди, чи, навпаки, стане загрозою для громадянського суспільства в Україні? Про це поспілкувалися з Олександром Равчевим, менеджером із комунікацій Українського незалежного центру політичних досліджень.

20 вересня під час виступу у Верховній Раді з посланням президент України підтримав ідею «реєструвати агентів впливу Росії в Україні». Окрім цього, є законопроект авторства Сергія Тарути щодо іноземних агентів.

У чому полягають ці ініціативи, як це працює в Росії та США та якими можуть бути наслідки відповідного закону в Україні?

«Наразі є два варіанти, які актуальні в українській політиці»

Перший – законопроект авторства Сергія Тарути. Його логіка полягає в тому, що всі організації, які отримують більше ніж 51% фінансування від міжнародних або іноземних донорів, мають отримувати спеціальний статус іноземного агента й подавати додаткову публічну звітність про свою діяльність.

Минулого тижня ініціатива щодо потреби в законопроекті про іноземних агентів спочатку була озвучена «Народним фронтом», а потім під час послання президент Порошенко також озвучив, що такий законопроект потрібен. І «Народний фронт», і президент зазначають, що законопроект стосуватиметься в першу чергу тих, хто діє в інтересах Росії, розповсюджуватиметься на громадські організації та на ЗМІ.

Поки що жодного тексту законопроекту немає, тому детально говорити про позиції ми не можемо.

Як це працює у США?

Є два фундаментально різні підходи до поняття «іноземні агенти». Перший – американський. У 1938 році в США ухвалили закон про іноземних агентів. У першу чергу він був направлений на протидію поширення нацизму й комунізму. Поступово американський законопроект модифікувався, всі питання протидії прибралися.

Те, що зараз мають американці, – скоріше, реєстр організацій, які займаються лобіюванням у інтересах іноземних урядів. Фактично американська модель працює не для контролю самих організацій, а для контролю політиків, із якими взаємодіють такі організації. Дуже рідко його дія розповсюджується на ЗМІ, так само вона фактично виключає весь гуманітарний спектр: культурну взаємодію, освітні заходи.

Як це працює в Росії?

Другий підхід до статусу іноземних агентів – російський. У Росії кардинально інша логіка. Питання контролю за політиками й депутатами вони не піднімають, закон про іноземних агентів розповсюджується виключно на громадські організації, які мають міжнародні кошти і, на думку російського уряду, впливають на процес ухвалення рішень у Росії.

Російський підхід до іноземних агентів полягає в тому, що всі інформаційні матеріали й заходи таких організацій, які є в реєстрі, мають маркуватися як виготовлені організацією, що має статус іноземного агента. Це часто використовується для підриву довіри до цих організацій. У Росії постійно є кампанії тиску на ці організації. Є багато випадків, коли на їхні офіси нападають, проводять акції протесту.

Що може бути в нас?

Із законопроектом Тарути все зрозуміло – це ліберальна версія російського. Він фактично направлений проти громадських організацій, які мають міжнародне фінансування. Що конкретно хоче зробити «Народний фронт» і БПП – поки невідомо. Вони, звичайно, озвучують благу мету – протидію інформаційній агресії і російській пропаганді. Але, по-перше, ми маємо негативний приклад електронного декларування для громадських активістів, яке досі не скасоване. Так само була ініціатива, яка походила від АП, про те, щоб зобов’язати всі громадські організації, які отримують міжнародне фінансування, окремо декларувати всі статки, подавати додатковий звіт і оприлюднювати всю інформацію про свою діяльність.

Законопроекти про електронне декларування і про додаткову звітність розроблювались за закритими дверима, не обговорювалися з громадськістю. В нас немає гарантій, щоб бути впевненими в тому, що така ж доля не спіткає запропонований «Народним фронтом» і Блоком Порошенка законопроект – начебто для протидії російській агресії.

Як ми можемо бути впевненими в тому, що цей законопроект не буде повернутий проти громадянського суспільства й ЗМІ? А ми дуже чітко розуміємо, що в політиків є інтерес обмежити вплив громадських активістів і ЗМІ на політичні процеси.

За рівнем довіри громадські організації все ще в лідерах. Їм довірять набагато більше, ніж парламенту, президенту чи уряду

Головним грантоотримувачем в Україні є українська держава

87% всіх грантових коштів, які заходять в Україну, заходять на рахунки державних органів. Лише 13% отримують громадські й благодійні організації. Більша частина міжнародної технічної допомоги заходить державі – дуже часто якраз десь там і зникає. З відносного свіжого – негативний приклад, коли ЄС дав грант на розвиток пунктів прикордонного пропуску. Гроші зникли, пункти не побудували.

Ми підозрюємо, що в якійсь частині може бути боротьба: держава хоче, щоб ці гранти видавали тільки державним органам. Але ми бачимо їхню повну неефективність у цьому питанні.

Ми, представники громадського сектору, які працюють в сфері законодавства для громадських організацій, постійно говоримо про те, що треба підвищувати прозорість громадського сектору загалом. Політики ж хочуть підвищувати прозорість громадського сектору, який отримує міжнародне й іноземне фінансування.

Організацій із ознакою неприбутковості в Україні 40 000. Ми давно пропонуємо зробити їхні щорічні звіти публічними, всі технічні можливості для цього є. Урядовці та політики не підтримують цю ідею. Якщо ви відкриєте е-декларації політиків, побачите, що часто вони є членами або керівниками своїх громадських організацій, благодійних фондів. Якщо оприлюднити ці звіти всіх 40 000 організацій, ми побачимо й звіти організацій, які вони очолюють.

Дуже часто благодійні фонди, які є в політиків, використовуються для непрямого підкупу виборців. Є висока вірогідність, що коли звіти буде оприлюднено, ми побачимо, що в цих фондів нулі на рахунках або мінімальні кошти. Є фотографії, як ці благодійні фонди роздають допомогу, можуть забезпечувати пільгові автобуси чи фестивалі. Але часто офіційно ці кошти не проходять, тому вони не зацікавлені в тому, щоб суспільство бачило звіти їхніх громадських організацій.

Російський сценарій в Україні

Російська логіка іноземних агентів будується в три етапи. Прирівняти громадські організації до лобістів і переконати суспільство в тому, що громадські організації – це погано, а потім ввести для них спеціальне регулювання, яке буде відокремлювати їх від «хороших організацій», почати карати організації, посилаючись на те, що вони порушують це законодавство, і ввести інститут заборони громадських організацій. Росія пішла хитрим шляхом: вона не сказала, що організації заборонені. Це небажані організації, але вони не можуть діяти на території Росії. Тому фактично ці організації заборонені.

Я б не відкидав той сценарій, що українські посадовці в якийсь момент теж можуть придумати собі такий механізм заборони діяльності певних громадських організацій на території України. В мене великий сумнів, що цей механізм направлятиметься конкретно проти проросійських організацій.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.

Останнi новини