Ірак, Сирія, Ліван: що контролював вбитий архітектор «шиїтської вісі» Касем Сулеймані
У аеропорту Багдада внаслідок авіаудару вбили двох іранських генералів, один з них Касем Сулеймані.
Співзасновник дослідницької групи «Центр вивчення повстанських рухів» Артем Конопкін пояснює передумови та наслідки цього кроку Сполучених Штатів Америки.
Ким же був загиблий генерал та хто і навіщо його вбив?
Американський дрон (за іншою інформацією, гелікоптер Apache) завдав ракетного удару по двох транспортних засобах, на яких пересувалися командири іракських «Сил народної мобілізації» та їхні іранські гості з «Корпусу вартових ісламської революції»(КВІР). За попередніми даними, загинуло щонайменше 10 осіб: 5 іракців та 5 іранців. Серед іранців 2 генерали, полковник, майор і капітан. Іракці з «Сил народної мобілізації» втратили заступника командира організації (за іншою інформацією командира) Абу Махді аль-Мухандіса, командира підрозділу зі зв’язків з громадськістю Мухаммеда Реда аль-Джабері і ще трьох осіб.
«Сили народної мобілізації» або «Хашд аш-Шаабі» — альянс парамілітарних, міліційних угруповань, створений іракським міністерством внутрішніх справ влітку 2014 року для боротьби з ІДІЛ.
На піку своєї могутності включав понад 40 угруповань та до 100 000 особового складу. Найчисельнішу групу ополченців складають мусульмани-шиїти, хоча є й сунітські, християнські чи єзидські підрозділи. Угруповання «Катаїб Хезболла», «Бригади імама Алі», «Бадр», «Харакат ан-Нуджаба» та інші тісно пов’язані з Іраном, адже вони не лише отримують фінансування та матеріальне забезпечення, проходять військовий вишкіл у офіцерів КВІР, а й воюють на боці підтримуваного Іраном президента Асада в Сирії.
Після розгрому основних сил «Ісламської держави» частина ополченців була демобілізована, а частина включена до Федеральної поліції. Попри інтеграцію до офіційних іракських структур і відповідно отримання забезпечення та фінансування, Іран зберігає вплив на ці підрозділи і використовує їх у своїх цілях.
Один із загиблих, Касем Сулеймані, — іранський воєначальник, генерал-майор «Корпусу вартових ісламської революції», командир елітного підрозділу «аль-Кудс». Генерал безумовно знакова постать, як для Ірану, так і всього Близького сходу. Він один з архітекторів зростання військово-політичного впливу Ірану. Цій меті Сулеймані присвятив майже усе своє свідоме життя.
Сулеймані народився 1957-го року у бідній селянській родині на південному-сході Ірану в гірській провінції Керман. З початком «ісламської революції» 1979-го року вступив до новоствореного КВІР, брав участь в ірано-іракській війні (1980-1988 років), де дослужився від лейтенанта до бригадного генерала(командира дивізії).
Саме під час війни сформувався фундамент майбутніх успіхів Сулеймані. Окрім інженерних робіт і безпосередньої участі в бойових діях, молодий офіцер брав участь у розвідувальних операціях, де завів знайомства серед противників режиму Саддама Хусейна, як то шиїтської ораганізації «Бадр» (наразі складова «Хашд аш-Шаабі»).
Згодом ці знайомства допоможуть йому в побудові «шиїтської вісі» або «шиїтського півмісяця» геополітичної вісі Тегеран-Багдад-Дамаск-Бейрут — країн, де шиїти перебувають при владі або ж мають значний вплив.
Після війни Сулеймані командує КВІР у рідній провінції, а в 1998 році отримує призначення до «аль-Кудс» — елітного підрозділу «Вартових», покликаного просувати інтереси Ірану за кордоном. Касем Сулеймані з цим завданням впорався, «шиїтський півмісяць» функціонує, підпорядковані «аль-Кудс» угрупування контролюють значні території в Іраку, Сирії, Лівані і безпосередньо впливають на політику цих країн.
Так істеблішмент Іраку практично повністю складається з мусульман-шиїтів. Звісно, не всі вони підтримують Іран. Є й антагоністи. Але вплив Ірану на внутрішню політику Іраку важко заперечити.
У Сирії алавіти, до котрих належить президент Асад, яких умовно можна віднести до шиїтів, з допомогою Ірану та Росії повернули контроль над близько 70% території країни. Там Іран прямо контролює і визискує значні території.
У Лівані рух «Хезболла» контролює південь країни і має політичне представництво у законодавчій і виконавчій владі.
Але вплив Ірану не обмежується лише «віссю», підтримку отримують різноманітні антиізраїльські палестинські угруповання у Секторі Газа і на Західному березі. Проіранські повстанці-хусити контролюють столицю Ємена Сану і північ країни. Підтримку отримують шиїти Бахрейну та Саудівської Аравії. Ба більше, «аль-Кудс» оперує у Південній Америці і підозрюється в постачанні ракетних технологій до Північної Кореї. Усіма цими операціями займався Касем Сулеймані.
Наказ про ліквідацію Сулеймані віддав особисто президент США Дональд Трамп. За результатами операції в Пентагоні заявили: «За вказівкою президента американські військові вжили рішучих оборонних дій для захисту американського персоналу за кордоном, вбивши Кассема Сулеймані». Додавши: «Цей удар був спрямований на стримування майбутніх планів нападу Ірану».
В одному зі своїх передноворічних твіттів Трамп недвозначно погрожував Ірану
The U.S. Embassy in Iraq is, & has been for hours, SAFE! Many of our great Warfighters, together with the most lethal military equipment in the world, was immediately rushed to the site. Thank you to the President & Prime Minister of Iraq for their rapid response upon request….
— Donald J. Trump (@realDonaldTrump) December 31, 2019
А одразу після операції опублікував фото американського прапора без тексту.
— Donald J. Trump (@realDonaldTrump) January 3, 2020
Вбивству Сулеймані передувала ескалація конфлікту. Хто почав перший?
27 грудня випустили кілька десятків ракет по іракській військовій базі поблизу міста Кіркук, якою користувалися іракські війська. В результаті 4 американських солдати і 2 члени іракських служб безпеки зазнали поранень, а військовий підрядник-громадянин США загинув.
У відповідь США завдали повітряних ударів по базам та позиціям угруповання «Катаїб Хезболла» в Сирії та Іраку. За повідомленнями іракських ЗМІ, загинули щонаймнеше 25 чоловік, серед яких 3 іранських офіцери, ще близько 50 осіб зазнали поранень.
Атаку засудив прем єр-міністр Іраку Аділь Абдул Махді та інші іракські політики, деякі з них закликають до повного виведення американських військ.
А лідер КХ (він же заступник командира «Хашд аш-Шаабі») Абу Махді аль-Мухандіс, пообіцяв помститися американцям за удар.
На відповідь довго чекати не довелося. 31 грудня натовп прихильників КХ увірвався до «Зеленої зони» Багдаду — кварталу, де розташовані дипломатичні представництва більшості країн, а також офіси іноземних компаній. «Зелена зона» — одне з найбезпечніших місць в Іраку, що перебуває під посиленою охороною.
Втім, цього разу поліцейські особливо не чинили опору, а пропустили мітингарів на територію, після чого вони, зламавши ворота, увірвалися на територію посольства, підпалили приміщення для прийомів, трощили камери спостереження і палили американські прапори.
Весь цей час поліція просто спостерігала і не втручалася, хоча раніше без проблем відкривала вогонь по демонстрантах, навіть бойовими набоями. Надвечір до посольства, де весь цей час перебували співробітники, прибуло підкріплення у вигляді бійців Спеціальної контртерористичної служби Іраку та 100 морських піхотинців США. У небі кружляли гвинтокрили Apache, відстрілюючи теплові заряди і ніби демонструючи рішучість.
1 січня службам безпеки вдалося вгамувати протестувальників і змусити їх залишити територію посольства. В цей же час міністр оборони США повідомив про перекидання в регіон додаткового контингенту у 750 військовослужбовців, що прибули на американську базу в Кувейті. Згодом почали прибувати додаткові контингенти, концентрація сил продовжується.
Ще одним цікавим моментом, необхідним для розуміння ситуації, є те, що Ізраїль не пропустив через свій повітряний простір американські транспортні літаки з підкріпленням. Попри те, що є основним союзником США, котрий називають американським сухопутним авіаносцем на Близькому сході. Це може свідчити про те, що ізраїльтяни знали про підготовку удару і хотіли максимально дистанціюватися від нього. Оскільки, враховуючи положення Ізраїлю як основного союзника і наявність на кордонах іранських проксі сил, саме він може бути ціллю для удару у відповідь.
Тут варто зазначити, що Іран не визнає право Ізраїлю на існування і постійно декларує наміри його знищити. Розгорнувши на кордонах Ізраїлю десятки тисяч підконтрольних йому бойовиків різноманітних угруповань та надавши їм серйозне в тому числі ракетне озброєння, Іран готується до повномасштабної конфронтації. Ізраїль, в свою чергу, не просто споглядає, а завдає десятки превентивних ударів по іранських базах у Сирії і, зрідка, в Іраку. Враховуючи наявність десятків тисяч бійців руху «Хезболла» в Лівані і лояльність руху «Хамас» та угруповання «Ісламський джихад» в Секторі Газа, Ізраїль перебуває у напівоточенні іранських проксі сил і не хоче зайвий раз провокувати їх на атаку.
Ситуація з перекиданням додаткових контингентів також свідчить про те, що акція планувалася заздалегідь. Концентрація сил розпочалася під приводом захисту посольства. Подальші події показали, що наявні сили безпеки впоралися з захистом установи і без кровопролиття витіснили мітингарів, а літаки з морськими піхотинцями продовжують прибувати. Ну, і звісно, виникає питання: чому персонал, до речі досить нечисленний, не евакуювали? Якщо президент Трамп боїться стати «другим Картером» і боїться повтору ситуації з американським посольством у Тегерані, то цілком логічно було би евакуювати персонал і повністю зняти небезпеку. Втім, американці явно готувалися і свідомо пішли на конфронтацію.
В чому ж причина таких, так би мовити, радикальних дій, як то вбивство на стільки серйозного супротивника? Тут може бути кілька відповідей. Перше, що спадає на думку, Трампу потрібні перемоги для підтримання образу «крутого хлопця», що «знову зробить Америку великою» перед виборами. На тлі очевидних поразок в переговорах по денуклеарізації Північної Кореї та торговій війнІ з Китаєм вбивство Сулеймані в одному ряду зі знищенням Абу Бакра аль-Багдаді і зупинкою будівництва Північного потоку виглядає як прояв сили, що додає балів на президентських перегонах. Ще одним мотивом може бути бажання перебити негативний ефект від процедури імпічменту, хоча, можливо, це так лише виглядає збоку.
Ще одним важливим моментом у американо-іранських відносинах є постійне підняття ставок. Після виходу США з «ядерної угоди» і введення жорстоких економічних санкцій проти Ірану, сторони не йшли на розрядку.
Трамп вибрав стратегію «максимально жорстокого тиску». У першу чергу на нафтогазовий сектор. Таким чином руйнуючи економіку Ірану. Згодом під санкції потрапили й інші сектори економіки. Як, наприклад, металургія.
У рамках цього тиску Держдепартамент США у квітні 2018 року вніс КВІР до списку терористичних угруповань, звинувативши «Вартових» у загибелі щонайменше 600 американців. Це безпрецедентний крок, оскільки КВІР — це державна структура, а не класична терористична організація.
Так, до прикладу, рух «Талібан» не включено до списку терористичних організацій, хоч він і відповідальний за загибель кількох тисяч американських солдатів.
Іран же у свою чергу постійно вдавався до ескалації. З одного боку апелюючи до ООН і ЄС та на логолошуючи на необхідності зняття санкцій і дотримання положень «ядерної угоди». З іншого, погрожуючи повністю з неї вийти і наростити кількість центрифуг для збагачення урану.
У цей же час Іран постійно завдавав ударів по інтересах США асиметричними заходами. Так влітку цього року ППО Ірану збило американський дрон вартістю у понад 200 млн доларів. Звинувативши його у порушенні повітряного простору. Американці відповіли збиттям значно меншого і дешевшого іранського БПЛА.
Ще у ряді інцидентів — підрив танкерів у Перській затоці, атака на нафтопереробний завод в Саудівській Аравії — прямих доказів участі Ірану немає. Але у США не мають сумнівів хто відповідальний за ці атаки.
Останньою краплею стали щонайменше 10 обстрілів військових баз, на яких перебували американські військові, за останні 2 місяці. У результаті останнього загинув американський громадянин. У результаті угруповання, що, на думку американців відповідальне за атаки («Катаїб Хезболла»), зазнало значних втрат, заодно втративши своїх іранських патронів.
Президент Трамп вже піддався нищівній критиці за такі дії без погодження з Конгресом, як з боку своїх політичних опонентів демократів, так і з боку деяких республіканців. Втім, це президент США має право приймати рішення про нанесення ударів по противникам США, там паче якщо вони офіційно знаходяться в списку терористів.
Як відповість Іран?
Аятолла Хаменеї, реальний керівник Ірану, вже пообіцяв «жорстку відповідь» американцям. Втім, треба враховувати, що потенціал для нанесення ударів по США у Ірану вкрай обмежений. Військові сили країн непорівнювані. Навіть з сотнями тисяч своїх сателітів Іран наврядчи здатен прямо воювати з США. Тому відповідь скоріше за все буде асиметричною. Що ж це може бути?
Атаки на будь які об’єкти, до яких мають стосунок США — посольства, військові бази, офіси компаній — як в Іраку, так і в інших країнах. Не даремно ж Держдепартамент закликав американців всіма можливими шляхами покинути Ірак.
Також можуть атакувати основних союзників американців у регіоні Ізраїль та Саудівська Аравія. З Ізраїлем малоймовірніше. Оскільки Ізраїль дуже жорстко відповідає на подібні випади. З Саудівською Аравією простіше, бо є можливості завдання ударів по нафтовій інфраструктурі і військових об’єктах за допомогою дронів та ракет, що і становить основну загрозу.
Ще один можливий варіант — це атаки або активні заходи із протидії судноплавству в Ормузькій протоці. Подібне ми уже бачили влітку, але реалізації цього сценарію заважатиме присутність значних морських сил американців та союзників у регіоні. Вони покликані реагувати на такі виклики. Втім, виключати таку можливість не варто.
Яких результатів чекати?
Цілком можливо, що американцям доведеться повністю вивести свій контингент з Іраку, що в свою чергу пришвидшить відновлення «Ісламської держави», котра вже оговталась від поразки і нарощує сили і, звісно ж, посилить вплив Ірану у цій країні.
У випадку ескалації конфлікту, будь-якого з варіантів, зростуть ціни на нафту. Від цього виграють експортери. Серед яких і США, і Росія. Росіяни можуть отримати чергові збройні контракти як в Ірані, так і в інших країнах регіону.
Третя світова, скоріше за все, не почнеться.
Співзасновник «Центру вивчення повстанських рухів» Артем Конопкін спеціально для Громадського радіо