У своєму мілітарному влозі на каналі «На лінії вогню» авторка проєкту і шеф-редакторка новин на Громадському радіо Ірина Сампан детально розібрала, про які війни йдеться, і що Трампу вдалося і не вдалося зробити.
Імовірно президент США так сильно хотів похвалитися своїми мирними ініціативами, а мрія про Нобелівську премію миру не дає йому спати, що трохи переборщив зі значимістю цих угод. Часто слова Трампа треба тлумачити, тому пресслужба Білого дому ще у липні перерахувала ці війни: конфлікт між Таїландом і Камбоджею, Ізраїлем та Іраном, Руандою і Демократичною Республікою Конго, Індією та Пакистаном, Сербією і Косовом, а також Єгиптом та Ефіопією.
Чесно кажучи, я думала, що Дональд Трамп говорить про Угоди Авраама між Ізраїлем та низкою арабських країн у 2020 році, які дійсно можна було би зарахувати собі в карму. Але про них згодом.
У липні 2025 року між Таїландом і Камбоджею спалахнув збройний конфлікт через багаторічні суперечки за прикордонні території.
Обидві країни претендують на Храм Преах Віхеа, який у 1962 році Міжнародний суд ООН визнав власністю Камбоджі, проте територія навколо нього є «сірою зоною». Після низки провокацій бої розпочалися 24 липня, що призвело до десятків жертв і поранених серед цивільного населення і масових евакуацій з обох сторін.
За два дні Дональд Трамп переговорив телефоном із лідерами Таїланду та Камбоджі, пригрозив їм, що введе мита на товари до 36%. Перемир’я підписали 28 липня в Куала-Лумпурі за посередництва Малайзії. Проте вже наступного дня на міні підірвався тайський солдат, і Таїланд звинуватив Камбоджу у порушенні перемир’я. 6 серпня в прикордонному районі Бан Лаем виникли сутички, що призвели до нових жертв і поранених. Перемир’я, заявлене Дональдом Трампом, не працює. Ба більше, цей папірець аж ніяк не вирішує конфлікт між країнами за територію, який тягнеться з 1907 року.
Це не конфлікт, а багаторічна екзистенційна, я б сказала, холодна війна з гарячими фазами і розширеною географією. Тимчасове припинення ракетних ударів одних по інших ніяк не можна назвати закінченням війни чи навіть перемир’ям.
13 червня 2025 року Ізраїль розпочав серію ударів по ядерних об’єктах Ірану. 22 червня США приєдналися до ударів, використовуючи протибункерні бомби та крилаті ракети Tomahawk для знищення об’єктів у Фордо, Натанзі та Ісфахані. Частково ядерний потенціал Ірану був знищений, але аж не настільки, щоб не оговтатися і за декілька років не почати налагоджувати процес збагачення урану.
24 червня Трамп заявив, що Ізраїль та Іран повністю погодили всеосяжне припинення вогню. Попросив Бога благословити Ізраїль, Іран, США і весь світ, та й по тому.
Таким чином, хоча формально перемир’я було оголошене, фактична ситуація залишається нестабільною, і обидві сторони продовжують звинувачувати одна одну у порушенні умов угоди. ʼ
Знову ж таки, цей конфлікт не можна розглядати лише у цьому епізоді. Ізраїль продовжує воювати з проіранськими проксі — як мінімум — це палестинське угруповання ХАМАС у секторі Гази, ліванська Хезболла, єменські хусити.
Два тижні тому я повернулися з Сирії, де провела місяць, і точно можу стверджувати, що війна на Близькому Сході не закінчена, і «мали всі на увазі» заяви Трампа про мир.
Останні збройні сутички між Руандою та Демократичною Республікою Конго відбувалися у період з листопада минулого року по червень цього року. 7 тисяч загиблих та понад 600 тисяч переміщених осіб.
Тут треба пояснити суть конфлікту, тому що вже 30 років цей регіон залишається зоною нестабільності. У Руанді 1994 року стався геноцид: етнічна більшість хуту масово вбивала меншість тутсі. Після поразки, частина хуту-військових та бойовиків втекла у сусіднє Конго. Ці хуту створили свої сили — Демократичні сили визволення Руанди.
Їм протистоять збройні групи тутсі — зокрема угруповання M23. Руанда підтримує тутсі — зброєю, фінансами і навчанням. Уряд ДР Конго підтримує бойовиків хуту або закриває очі на їхню присутність. Ці сутички жорстокі — вбивства, сексуальне насильство тощо. Конфлікт не лише етнічний, а й економічний — обидві сторони борються за контроль над родовищами корисних копалин.
27 червня 2025 року у Вашингтоні підписали мирну угоду між ДР Конго і Руандою за участю Трампа і держсекретаря США Марко Рубіо, посередником також виступив Катар. Домовилися розвести війська, а уряд ДР Конго мав припинити підтримку угруповань хуту. Однак вже в липні була інформація, що бойовики M23 вбили понад 300 цивільних, зокрема жінок та дітей.
У серпні долучилися ісламісти. Східне Конго просто тоне в цих кривавих сутичках і надалі — зате Трамп бачить там мир.
Також нещодавній конфлікт. Переказувати історичну перспективу цього конфлікту не буду, візьму останній епізод. Через провокацію і загибель індійських туристів Індія звинуватила Пакистан і розпочала у травні військову операцію під назвою «Сіндур», завдавши ракетних ударів.
Пакистан відреагував ударами у відповідь. Загинули цивільні люди. За три дні Дональд Трамп повідомив, що після «довгої ночі переговорів за посередництва США» Індія і Пакистан домовилися про «повне і негайне припинення вогню».
Незважаючи на заяву президента США, вже того ж дня обидві сторони звинуватили одна одну в порушенні перемир’я, оскільки обстріли тривали. Ба-більше, згодом прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді у розмові з Дональдом Трампом заперечив, що США були посередником у припиненні вогню — це були двосторонні домовленості безпосередньо між Індією та Пакистаном.
Перемир’я, про яке заявив Трамп, виявилося короткочасним. Згодом обидві країни запровадили взаємні візові, дипломатичні та економічні санкції. Індія також оголосила про розрив угоди щодо використання водних ресурсів річки Інд, що Пакистан розцінив як «акт війни». Таким чином, хоча Трамп і намагався відіграти ключову роль у деескалації, його зусилля не призвели до стабільного мирного врегулювання.
Напруженість у регіоні залишається високою.
4 вересня 2020 року в Білому домі була підписана Вашингтонська угода про нормалізацію економічних відносин між Сербією та Косово. Тут важливо — економічна, бо її головна мета налагодити економічну співпрацю між країнами. Проте політичні розбіжності вона не вирішувала. Сербія як не визнавала Косово, так і не визнає.
Дональд Трамп виступив як головний посередник, він назвав підписання угоди «історичним проривом» і своєю особистою заслугою. Документ передбачав, що протягом року Сербія припиняла кампанію проти визнання незалежності Косово, а Косово — рік не подає заявки на членство в міжнародних організаціях.
Угода була виконана частково, наприклад, поновили авіасполучення, проте більшість пунктів, зокрема великі інфраструктурні проєкти, так і не були виконані. Через рік після підписання, Косово знову почало подавати заявки на вступ до міжнародних організацій, а Сербія — активно працювати над тим, щоб світ не визнавав незалежність Косово.
Можливо, Трамп і допоміг досягти сторонам тимчасового економічного компромісу, але назвати це мирним договором про закінчення конфлікту — буде неправдою.
Конфлікт між Єгиптом та Ефіопією виник через будівництво Ефіопією Великої греблі Відродження на річці Блакитний Ніл. Для Ефіопії це важливо, оскільки гребля дасть незалежність в енергетиці і принесе інвестиції від імпорту електроенергії. Однак для Єгипту та Судану, розташованих нижче за течією Нілу, це питання національної безпеки.
Єгипет на 90% залежить від води з Нілу, тому боїться, що водні ресурси країни значно зменшаться. Переговори між трьома державами тривають вже понад десять років. У 2020 році навіть за посередництва США і Трампа, зокрема, перемовини зайшли в глухий кут.
Ефіопія відмовилася підписувати угоду, яку підготував Вашингтон, посилаючись на те, що документ був упередженим на користь Єгипту. Хоча прямої збройної конфронтації не було, напруга залишається дуже високою. Єгипет неодноразово заявляв, що не допустить зменшення своєї частки води, а Ефіопія продовжує заповнювати греблю. Це призвело до взаємних звинувачень і посилення риторики щодо початку війни. Цього року джерела ЗМІ писали, що Білий дім пропонував Єгипту вирішити питання з дамбою, якщо Каїр прийме біженців із Гази, проте Єгипет відмовився. Ось такий перемовник, цей Дональд Трамп.
Я не знаю, чи розуміють у Білому домі і зокрема сам президент США, що вищезгадані конфлікти, в тому числі війна в Україні, це не просто розборки на кордоні, це історичні, етнічні, релігійні, екзистенційні конфлікти, які не можна вирішити лише підписаним папірцем. Ми живемо в час, коли сила вирішує більше за дипломатію, авторитаризм і диктатура перемагає демократичні цінності, технології визначають перевагу на полі бою, а старі «мирні» інституції більше не стримують нікого.
Так, за Трампа дійсно Ізраїль підписав угоди про визнання і співпрацю з чотирма арабськими країнами — Об’єднаними Арабськими Еміратами, Бахрейном, Суданом та Марокко. Проте перемовини з талібами, які теж, до речі, проводив Трамп, і виведення військ із Афганістану, призвели до захоплення влади радикальними ісламістами.
Перемовини з Росією і загравання з диктатором переросли у широкомасштабне вторгнення. Тому зарахувати собі Україну до списку завершених війн можна буде тільки тоді, коли український прапор замайорить в Криму, Донецьку, Луганську, і Україна поверне собі міжнародно визнані кордони.
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете: