Історія Маріуполя: рибний базар, радянський курорт, опера у Міському саду

Сьогодні Маріуполь відомий як приморське місто, на пляжах якого здебільшого відпочивають місцеві. Через катастрофічну екологічну ситуацію туристи обирають для відпусток селища навкруги, у самому Маріуполі зупиняючись хіба що у родичів. Утім, так було не завжди. Ми зібрали цікаві факти з туристичної історії Маріуполя.

Осетри й таранька мішками

Маріуполь заснований у 1778 році за наказом імператриці Катерини II. Тоді сюди переселились багато уродженців Криму, в основному греків. Тоді місто було купецьким, більшість жителів займались торгівлею й рибальством. На прибережних околицях міста було зо два десятки рибних заводів, які приносили маріупольським купцям великі прибутки.

Сьогодні, коли маріупольські рибалки з перемінним успіхом хапають із хвилерізів хіба що бичків, складно уявити, що колись у старій частині міста була ціла Рибна площа. Тут продавали судаків (до речі, у Маріуполі цю рибу називають сула), лящів (які називали чебаками), чехонь, камбал, осетрів, севрюг, оселедців, азовських пузанків, вугрів, сомів та азовських анчоусів-хамсу. А сушену тарань продавали лише гуртом — мішками по 32 кілограми, пише краєзнавець Сергій Буров.

Пушкін і Гітлер

Місто на березі Азовського моря приваблювало й багатьох відомих митців та діячів. Краєзнавець Борис Бережний розповідає, що у 1820 році тутешні землі відвідав поет Олександр Пушкін. А краєвиди поблизу нині окупованого села Безіменне надихнули його на такі рядки:

«Я помню море пред грозою,
Как я завидовал волнам,
Бегущим бурной чередою,
С любовью лечь к ее ногам».

У 1916 році Маріуполем надихався письменник Костянтин Паустовський. Він писав про місто так: «Вітри, піски, вкрадливі голоси українок, а вдалині — великий порт, жирний від антрациту. Справжнє відчуття моря існує там, де морські запахи зміцніли на тривалій та чистій спеці. Наприклад, у Ялті цих запахів майже немає. Там прибій пахне розм’яклими недопалками й мандариновими шкірками».

А Адольф Гітлер, коли був у Маріуполі в 1941 році, зупинявся у колишньому готелі на узбережжі.

Ротонда, кінопокази, відпочинок від пилу

Перші санаторії почали з’являтись у місті в 1926 році. А за понад півстоліття до цього було закладено Міський сад. Жодне із перших висаджених дерев досі не збереглось, але сад залишається одним із найулюбленіших місць для відпочинку.

Письменник Олександр Серафимович називав сад єдиним місцем, «де маріупольці можуть відпочити від пилу». І його описував його так: «На горі над морем розкинувся прекрасний сад. Шумлять дерева, акації гойдають над тінистими алеями свої гілки, прикрашені, наче гронами, білими квітами, а крізь листя дикого виноградника видніються парочки. Внизу, під горою, дружно тісняться до берега будиночки Слобідки з черепичними покрівлями».

Про Міський сад розповідає й письменниця Наталя Харакоз: «У 50-х-70-х роках минулого століття відпочинок в основному зосереджувався в Міському саду, палацах культури, клубах, на пляжах, у кінотеатрах. Головним кінотеатром була «Перемога», перед сеансом там виступали артисти, був невеликий концерт. Ми приходили раніше, щоб побачити й послухати. Кінотеатрів було багато у всіх районах. Зараз усі вони — «Буревісник», «Ювілейний», імені Шевченка — використовуються не за призначенням. Лише «Перемога» досі показує кіно.

У міському саду був літній кінотеатр і естрада. Приїжджали й виступали відомі артисти кіно, співаки, оркестри. Наприклад, перша радянська кінозірка Любов Орлова, Клавдія Шульженко, Борис Андрєєв, Євген Леонов, Муслім Магомаєв. Тоді вважалось престижним мати автографи зірок. Усі, що отримала я, зібрала в своїй книзі «Герої життя й екрану».

Краєзнавець Лев Яруцький писав, що свого часу улюбленим місцем маріупольців у Саду була ротонда — висока дерев’яна бесідка. Там ставили вистави, а одного разу навіть оперу.

Луна-парк, профілакторії, «Маленька Віра»

У 80-х роках минулого століття Маріуполь (тоді він мав ім’я Жданова) вважався всесоюзним курортом. Сюди їхали з усіх куточків СРСР. А деякі вистави маріупольці бачили першими, бо артисти любили починати гастролі з приморського міста, аби між виступами встигнути позасмагати. Туристів екологія тоді не лякала, тож усі пляжі в сезон було тісно заповнено.

Щось схоже було цьогоріч, коли через COVID-19 українці не змогли виїхати за кордон.

Наталя Харакоз розповідає, що у молоді були свої улюблені місця на пляжах: «На березі моря були молодіжні пляжі: «Студентський», «Комсомольський». А ще було захоплення яхтами, просто катання і змагання. У морській зоні нагорі був знаменитий на весь Донбас і країну санаторій «Металург». Там же був Будинок відпочинку — тепер Будинок ветеранів.

На березі моря працювало багато санаторіїв-профілакторіїв і пансіонатів, у них відпочивали й лікувалися працівники підприємств».

У ці часи у Маріуполі знімали, а потім і крутили в кінотеатрах кінофільм «Маленька Віра», який визнали першою радянською еротикою.

Окрім пляжів та парків, відпочивали в кафе й ресторанах, деякі з них працюють досі. Серед найпопулярніших були ресторан «Україна», кафе «Майское», пивбар «Кавказ».

Трохи пізніше в місті з’явився луна-парк, який приваблював розмаїттям атракціонів.

Туризм у Маріуполі сьогодні

Сьогодні ж Маріуполь претендує на звання туристичного. Тут активно проводять екскурсії, відкривають станції з водних видів спорту, проводять регати, розробляють путівники та виготовляють брендовані сувеніри.

От тільки чистотою моря й повітря не надто опікуються. Але пляж поблизу шлакової гори з відходів меткомбінатів залишається популярним серед відпочивальників з дітьми через свою мілину.

Ганна Прокопенко, Маріуполь, Громадське радіо

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS