Історія виходить на вулиці. Як Берлін розповідає про минуле 

Історія виходить на вулиці. Як Берлін розповідає про минуле 

Під ногами, над головою та на рівні очей. Зустріч з історією в Берліні відбувається ледь не на кожному перехресті. Про лінію Берлінського муру нагадає бордюр, про колишню Рейхсканцелярію — стенд, а про антинациста — його портрет заввишки в кілька поверхів. Український історик Олександр Зінченко зробив для «Громадського радіо» екскурсію історичним Берліном і пояснив, у чому німецька столиця могла б стати прикладом для столиці української. 

У Берліні ми з колишнім заступником директора Українського інституту національної пам’яті, а нині — заступником головного редактора «Історичної правди» Олександром Зінченком були в спільній навчальній поїздці з культури пам’яті. Історичні виставки просто вулиці — один з проектів УІНП у Києві. А винесення історії в міський простір – сфера інтересу Олександра. На думку Зінченка, німецька столиця могла б стати прикладом, як розповідати про Революцію Гідності та про загиблих з Небесної Сотні. 

Олександр Зінченко Фото: Oleksandr Zinchenko, Facebook

Маршрут, описаний в тексті — це трохи більше години неспішної ходи від меморіалу жертвам Голокосту до історичного пункту пропуску Checkpoint Charlie. Повторивши наш шлях, ви дізнаєтеся, чому пам’ятник антинацисту Георгу Ельзеру поставили поруч із колишньою Рейхсконцелярією, чому на тротуарі поряд із Бранденбурзькими воротами є портрет Рейгана та де в середмісті Берліну є згадка про російську агресію проти України. 

Карта маршруту

Меморіал убитим євреям Європи відкрили в 2005 році. Це 2700 сірих плит різного розміру. Прохід між ними завузький для двох людей: відвідувач залишається на самоті між цими каменями. За задумом архітектора Пітера Айзенмана, люди мають відчувати тугу від вимушеної розлуки з близькими, розгубленість — бо за плитами не видно навколишнього світу, незахищеність — від перетину наскрізних коридорів.

«З якого боку ти б не дивився на меморіал, ти не можеш побачити всіх плит – немає жодної точки, окрім як з неба. Ця метафора говорить: з якого боку ми б не дивилися на Голокост, ми не зможемо побачити його весь, зрозуміти його. Але символіка багатозначна: у сучасному мистецтві ти стаєш у певному сенсі співучасником, дзеркалом цього мистецтва: що воно тобі сказало — так воно і є», — пояснює Олександр Зінченко.

Спорудження меморіалу викликало дебати: частина містян вважала завеликою площу в два гектари землі, відданої під плити. Інші не хотіли бачити в центрі свого міста згадку про ганьбу минулого. Але зрештою меморіал відкрили, і тільки за перший рік його відвідали 3,5 мільйона людей. 

Від меморіалу йдемо вздовж парку Тіргартен — історичною лінією розподілу між Західним і Східним Берліном. У парку стоїть пам’ятник гомосексуалам — жертвам нацизму. Це бетонний прямокутний паралелепіпед висотою 3,6 метра і шириною 1,9 метра з маленьким віконцем. У віконці екран, де по черзі показують документальний фільм з парою чоловіків та парою жінок, що цілуються. 

Ми прямуємо до Бранденбурзьких воріт, збудованих наприкінці XVIII століття. Довкола воріт — стенди, які розповідають і про площу, і про символ Берліну в різні періоди історії. На вулиці, що впирається у Бранденбурзькі ворота, просто в тротуар вмонтовано плиту с профілем 40-го президента США Рональда Рейгана та його історичною фразою. 

Під час розподілу Німеччини Бранденбурзькі ворота залишилися у Східному Берліні. Але межа була поруч. І 12 червня 1987 року у Західному Берліні на фоні воріт виступив Рейган. 

Нагадування про виступ Рональда Рейгана

«General Secretary Gorbachev, if you seek peace, if you seek prosperity for the Soviet Union and Eastern Europe, if you seek liberalisation, come here to this gate. Mr. Gorbachev, open this gate. Mr. Gorbachev, tear down this wall!», — звернувся він до радянського генсека Михайла Горбачова.  

У перекладі фраза звучить: “Генеральний секретар Горбачов, якщо ви прагнете миру, якщо прагнете процвітання Радянського Союзу та Східної Європи, якщо прагнете лібералізації, приходьте сюди до цих воріт. Пане Горбачов, відкрийте цю браму. Пане Горбачов, зруйнуйте цю стіну!”. 

За два з половиною роки після промови Берлінський мур впав. Потім Рейган зізнавався: не думав, що все станеться так швидко. 

Йдемо далі вздовж Тіргартена і помічаємо білі хрести на паркані. 

«У цьому місці було особливо багато спроб подолати Берлінський мур. Хрести символізують людей, які були вбиті при спробі втечі», — пояснює Зінченко. 

Хрести зі згадками про загиблих ми побачимо і на березі річки Шпрее неподалік Бундестагу: частина людей намагалася дістатися Західної Німеччини вплав. Стенд поруч пояснює, що пам’ятні знаки про загиблих почала ставити приватна організація жителів Західного Берліну в 1971 році, з нагоди 10-річчя встановлення Берлінського муру. 

«Гюнтер Ліфтін був першим біженцем, убитим після 13 серпня 1961 року на берлінському кордоні прикордонниками НДР, Кріс Геффрой — останнім. Намагаючись втекти, він був убитий в лютому 1989 року, за 9 місяців до відкриття кордону”, — так автори пояснювального тексту вирішують питання його безособовості, роблять його доступним і до читацького сприйняття. 

Берлінський мур Фото: Veronika Ravska, Facebook

Тема Берлінського муру на вулицях міста представлена в кількох варіантах. На Бернауер штрассе збережений фрагмент споруди. Тут працює меморіальний центр, чиї екскурсоводи розповідають про захисні бар’єри, про контрольно-слідові смуги і про прикордонників. На пам’ятній дошці — фотографії загиблих при спробі перетину муру. За час існування муру при втечі загинули 140 людей. 

Принаймні три обличчя на стіні пам’яті загиблих — дитячі. Про найменші жертви Берлінського муру розповідає співробітник меморіалу Улі Шустер:

«Два хлопчика жили в районі Кройцберг і обидва впали в річку Шпрее, загинули в 1975 році. З західної сторони кордон взагалі ніяк не охоронявся, підхід до води був вільним. Діти в неї впали. У випадку з хлопчиком Четіном історія відома досить докладно. Багато людей побачили, що дитина впала в воду, викликали пожежників. Ті приїхали за 5 хвилин, але жоден з них не поліз у воду, бо всі знали, що річка — це кордон. І, якщо спуститися в річку, треба буде ризикувати власним життям. Усі люди дивилися, як дитина тоне у них на очах. У 90-ті роки знайшли протокол, де було вказане, що два прикордонника НДР спостерігали півгодини, як тоне дитина, але потім надто пізно було щось робити». 

На стенді є портрет і шестимісячного немовляти. 

— Машина виїжджала зі Східного Берліну, а в ній ховалася родина з немовлям. На під’їзді до кордону дитина почала плакати й кричати. Мати притиснула його до себе і закрила ковдрою. Дитина задихнулася, але втеча вдалася. Люди втекли на вільний Захід – із мертвим дитям на руках, — каже Улі Шустер. 

Загиблі під час спроби втечі до Західного Берліну Фото: Veronika Ravska, Facebook

Про мур у Берліні нагадують не тільки збережені фрагменти чи пам’ятні хрести. На пішохідних доріжках окремою кладкою відбиті його колишні лінії. Така бруківка є поруч із Рейхстагом та на узбережжі Шпрее. Можна побачити, як туристи фотографуються на колишній межі. 

Плитка на місці Берлнського муру

Біля Рейхстагу — памятник 96 депутатам, яких вбили нацисти. Кожного парламентаря символізує чавунна плита. У самому Рейхстазі законсервовані та збережені написи, які робили тут радянські військові. Про цю будівлю у Олександра Зінченка є родинна історія: 

«Мій дідусь воював, бачив Берлін зруйнованим. Я його в дитинстві розпитував — розмовляли російською, бо дідусь був росіянин: “Дедушка, а что ты написал на стене Рейхстага?”. А дідусь засоромився і сказав: “А я не написал, я написал”. Минулого разу, коли приїжджав до Берліну, я брав кросівки і бігав. І раптом подумав: що б сказав дідусь, якби дізнався, що він тут воював, а я тут буду бігати?».  

Минаємо комітети сучасного Бундестагу і невдовзі виходимо на Вільгельмштрассе. Тут стояли кілька будівель, пов’язаних з нацистами. Головна з них — Рейхсканцелярія. Маєток на Вільгельмштрассе, 77 був колишнім палацем князя Антона Радзивілла. Як імперську канцелярію його обрав Отто фон Бісмарк. Особистий архітектор Гітлера переробив будівлю для нього. у 1943 році поруч запрацював бункер Гітлера. Під час боїв за Берлін Рейхсканцелярію сильно пошкодили, згодом радянські війська наказали знищити руїни. 

Зараз тут інший будинок, а поруч — стенд від місцевого музею «Топографія терору» із поясненнями та історичними фото. Остаточну перемогу над ідеями нацизму символізує 17-метровий пам’ятник Георгу Ельзеру — автору невдалого замаху на Гітлера в 1939 році. Тоді Ельзер заклав бомбу в мюнхенському пабі, де виступав Гітлер. Точно розрахував час, але фюрер закінчив виступ раніше і поїхав за 13 хвилин до підриву. Ельзера схопили, тримали в таборах Заксенхаузен і Дахау. Розстріляли в Дахау в 1945 році за два тижні до того, як табір звільнили союзники. 

Пам’ятник Георгу Ельзеру Фото: https://www.facebook.com/nashpolkukraine

«Пам’ятник Ельзеру збудували навмисно поруч із колишньою Рейхсканцелярією, з “осередком зла”. Меморіал складається з двох частин — профілю людини та двох цитат з його допитів на тротуарі. Людина, яка проходить повз, може спочатку побачити цитати, а потім підняти голову і помітити портрет», — пояснює Олександр Зінченко. 

Одна цитата описує, що відчував Ельзер: «[…] що ситуацію в Німеччині можна змінити тільки шляхом усунення нинішнього керівництва». А в інший Георг пояснює мотив: «Я хотів запобігти війні».

Колишня будівля Імперського міністерства авіації

Колишня будівля Імперського міністерства авіації з усіх сторін обставлена стендами і пам’ятними знаками. Тут можна дізнатися і про період після падіння Третього рейху. Наприклад, у 1949 році саме в цій будівлі проголосили створення Німецької демократичної республіки. Вулична виставка розповідає і про антикомуністичне повстання 17 червня 1953 року, придушене радянськими військовими. З іншого боку — великий екран, де невпинно показують документальні фільми про будівлю.

Стенди на згадку про повстання 17 червня

А сусідня інсталяція показує дівчинку, що заглядає в Берлінську стіну — підхід до стіни з західного боку був вільним. 

Інсталяція показує дівчинку, яка дивиться крізь Берлінський мур

Закінчуємо екскурсію біля Checkpoint Charlie на Фрідріхштрасе — одного з найвідоміших пунктів пропуску на кордоні між Східним та Західним Берліном. 

Checkpoint Charlie

«Це місце, де ледь не почалася третя світова війна. У 1961 році стосунки між СРСР та Сполученими Штатами накалилися. Тут на контрольно-пропускному пункті з одного боку була радянська зона окупації, з іншого — американська, є багато фотографій, коли американські та радянські танки стоять одне навпроти одного. Напруження було настільки великим, що в будь-який момент могли почати стріляти», — говорить Олександр Зінченко. 

На будівлі музею Checkpoint Charlie з 2015 року — великий український прапор з написом англійською та російською мовами: «Ми захищаємо свободу та територіальну цілісність Європи, захищаючи свободу та територіальну цілісність України. Володимире Путін, стримайте ваші політичні амбіції та дайте волю всій Україні». Директорка музею, українка за походженням Олександра Хільдебрандт повісила цей прапор, щоб щоденно нагадувати берлінцям і туристам про російську агресію проти України. 

Український прапор на Checkpoint Charlie

За час після повалення нацистів у Німеччині виросли кілька поколінь, які їх не застали. Уже народили власних дітей люди, які з’явилися після падіння Берлінського муру. Нагадування в міському просторі змушують стикатися з історією тих, нею не цікавиться. Бо якщо не знати історичних трагедій, вони можуть повторитися, підсумовує Олександр Зінченко. 

Останнi новини