Історія в Лощинівці: мовчати не рекомендовано

«Але, зрештою, в кожного бували свої погані історії з циганами». Щось подібне говорять цілком дорослі люди, частина з яких навіть могла бути на Майдані, можливо, навіть з плакатом «Права людини – понад усе». Вони розповідають про випадки з вкраденими гаманцями, жербакуванням, продажем наркотиків. Щоправда, не думаю, що ті наркотики вони самі купували, бо говорять про те переважно порядні такі «ботани».

Якщо порахувати всі «погані історії» з українцями, то вони дадуть фору навіть демонізованій спільноті ромів. Але в заголовках регіональних і центральних медіа годі й зустріти новини «Українець зарізав рідну матір внаслідок п’яної суперечки», «Українця зловили на хабарі» або «Українець збив українця в кривавому ДТП». Натомість етнічний профайлінг стосовно національних меншин є дуже поширеним. Зміни є: станом на 2016 рік в писанні про ситуацію в Лощинівці вживають слово «роми», а не «цигани». Але толерантнішими та виваженішими тексти від того не стають. Автори новин, статей і коментатори продовжують ототожнювати з цілою громадою дії однієї людини (не доведені на цей момент, адже наразі йдеться про винесення підозри).

«Але, зрештою, в кожного бували свої погані історії з циганами». Ніби це має якесь значення в справі, де ідеться про погроми та нелегітимне відселення. Ніби це має значення в справі, що потребує абсурдного нагадування: всі люди – люди. І мають рівні права.

Історія в Лощинівці – це відлуння погромів у єврейських кварталах, відлуння Голокосту, відлуння депортації кримських татар, відлуння Голодомору. Що єднає ці страшні слова? Їх єднає історія про владу більшості, що мислить себе абсолютною. Більшість стверджує владу через позбавлення доступу до ресурсів, наприклад, їжі. Через позбавлення життя. Через позбавлення місця для життя. Через позбавлення свободи пересування.

Сільрада Лощинівки прийняла рішення про виселення місцевих ромів. Радянська влада прийняла рішення про виселення кримських татар. І про відселення українців у операції «Вісла». І про відселення вірмен. І греків. І ще багато кого свого часу виселяли, відселяли, депортували. Цікаво, що Одеська ОДА нічого на те не сказала. Цікаво, що наразі жодної заяви від якого-небудь міністра (а краще – президента) про неприпустимість дискримінації за національною ознакою не прозвучало.

Рішення про виселення ромів з Лощинівки – нелегітимне. І на третій день конфлікту його ніби скасували. А ромам для повернення додому навіть обіцяють зробити безпечний «коридор». Страшно читати таку військову лексику в описі сільського життя. Хоча от 14 років тому в одному з сусідніх сіл на Одещині – теж болгарське село, теж із ромською меншиною – була подібна історія. Тоді за місцевих ромів ніхто не заступився. Їх так само вигнали з рідних хат. І вони додому не повернулися – нікому було робити «коридор». Та і не вбили ніби нікого. Та й спалили лише одну хату, кажуть. Мирні люди. Може, «коридор» – то ще й не найгірший шлях розвитку.

«Але, зрештою, в кожного бували свої погані історії з циганами». Так, погана історія з ними була в Гітлера – називається геноцид. В саду пам’яті про загиблих від геноциду ромів, який я бачила в Берліні, спеціальне панно повідомляє, що тут рекомендовано медитувати про вічне, про співчуття, про цінність людського життя – і мовчати. А от у випадку, коли чиниться бездіяльність більшості проти меншості – мовчати не рекомендовано.