«Хліба не бачили понад місяць»: спогади бійця про бої за Сєвєродонецьк

«Хліба не бачили понад місяць»: спогади бійця про бої за Сєвєродонецьк

Військовослужбовець Едуард із позивним «Генерал» — командир взводу добровольчого батальйону «Дніпро 1». Разом із побратимами обороняв Рубіжне та Сєвєродонецьк. Керував відходом з оточення свого підрозділу. Військовий досвід чоловік отримав в Афганістані та під час АТО на сході України. 


Ми зустрічаємося із бійцем на Донеччині, на Слов’янському напрямку у дні, коли на Луганщині низка міст мала б відзначати дні звільнення від проросійських бойовиків у 2014-му. Натомість нині всі великі населені пункти Луганщини знову окуповані Росією.

Едуард каже, — більшість його побратимів — добровольці без бойового досвіду. Перш ніж розпочалися бої за Сєвєродонецьк, вони пройшли Сиротине, Воронове, Борівське. Близько тижня брали участь і у боях за Рубіжне.

«Із нашої роти було 14 людей. Двоє пішли тільки тому, що я поїхав. І один із них залишився там…», — зауважує боєць.

Згадуючи бої за Сєвєродонецьк, Едуард каже: понад місяць було важко.

«Троє не вийшли. В останній день бою 23 червня. Спробували їх звідти дістати. Не вийшло. Зараз вони вважаються безвісти зниклими. Хотілося б, аби наша держава більше на це звертала увагу та довіряла тим людям, які підтверджують (інформацію про загибель бійців — ред.). Важко їхнім родинам. А хлопців ми не змогли… (забрати — ред.) Насипали нам так, що важко було. Земля та дерева, які вже були горілими, горіли наново. Люди, які прийшли на допомогу, казали, що вони такого ще не бачили. І ми не змогли їх… (забрати загиблих бійців — ред.). Під’їхали машиною, спробував прикривати, налетіли міни, АГС, фосфор. Довелося як старшому групи, прийняти рішення про відхід», — розповідає військовий.

Відступали через переправу, на човнах.

«Дуже велика нестача зв’язку між собою. Люди втомлені. Сиділи понад тиждень в окопах по двоє. Самі розумієте, що таке — дві людині в окоп. Сектор обстрілу, який вони тримають, їм потрібно постійно його контролювати. Один подрімав, інший — ні. Все напружено. Нестача їжі. Психіка у людей трохи не витримувала. Доводилося когось по голівці погладити, когось — обматюкати. Понад місяць окопного життя», — розповідає військовий.


Читайте також: У Сєвєродонецьку люди повертаються додому, тож скоро буде низка пропагандистських роликів від окупантів — журналіст


Він додає: попри низку згаданих проблем, командуванню вдячний. Воно підтримувало бійців, хоча не все намічене вдалося втілити з логістичних причин.

«Хліба, звісно, не бачили понад місяць. Важкувато. Думки зараз плутаються, не можу зосередитися, щоб усе сказати», — зазначає Едуард.

А ось ворог — боягуз, говорить боєць про росіян. Каже, у них немає того бойового духу, як в українців:

«Бо ми на своїй землі. Це правда. А вони дуже сильно засипали нас «залізом» щойно ми починали напряму з ними працювати. Одразу намагаються укритися, піти. У нас теж не вистачало людей. Але хлопці трималися… Усі — молодці. Вони повірили у мене, а я — у них». 

Резюмуючи, боєць зазначає: хоч і морально важко було відступати, це було потрібно зробити — утримувати лінію фронту такою, якою вона була на той момент, було складно.

«Там був важкий «апендицит», — зауважив «Генерал».


Читайте також: Фронт нарешті перестав рухатися, так буде до кінця літа — Солонтай


Після виходу із Сєвєродонецька він отримав кілька діб вихідних. Поїхав додому і потрапив на випускний до доньки. Там до нього підійшла вчителька і розповіла, що інший боєць, який приходив до них у школу, був обурений, що вони воюють, а тим часом у школі влаштовують випускні і це — неправильно. Едуард же з такою думкою не згоден. Він впевнений, що військові і воюють для того, аби люди могли спокійно проводити випускні, грати весілля і жити мирним життям.

Олександр Волков, Донеччина, Громадське радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини