Хочу вибачитися перед Сенцовим і Кольченком: я хотів вам допомогти, але не зміг — Олексій Черній
Хочу вибачитися перед Сенцовим і Кольченком: я хотів вам допомогти, але не зміг — Олексій Черній
0:00
/
0:00

Хочу вибачитися перед Сенцовим і Кольченком: я хотів вам допомогти, але не зміг — Олексій Черній

У черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» — розмова з нещодавно звільненим останнім політв’язнем у «справі Сенцова» — Олексієм Чирнієм.

Олексій Чирній — український політичний в’язень із Криму. Заарештований російським ФСБ в окупованому Сімферополі 9 травня 2014 року. Перший фігурант «справи Сенцова» і єдиний з четвірки ув’язнених, хто пробув за ґратами повний строк (за «справою Сенцова» проходили сам Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Геннадій Афанасьєв і Олексій Чирній). Північно-Кавказький окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив його до семи років у колонії суворого режиму. Олексій відбув у неволі всі сім років. 7 травня цього року Олексія звільнили з колонії у Батайську. 

Ігор Котелянець: Загалом «справа Сенцова» — це гучна справа, про яку в Україні багато говорили останні сім років, і не тільки в Україні. Але саме про вас було дуже мало інформації. Як ви гадаєте, чому так?

Олексій Чирній: Складне питання. Хоча я читав коментарі Іллі Новікова (адвокат – ред.), мені здається, він багато писав про мене.

Ігор Котелянець: Не відчуваєте несправедливості, що було мало уваги вам приділено, чи ви навпаки в ув’язненні цю увагу відчували?

Олексій Чирній: Багато людей мені писали, майже з усього світу: Україна, Європа, Північна Америка, був навіть лист із Аргентини. Також підтримували консули та адвокат Ілля Новіков.

Ігор Котелянець: Інших учасників «справи Сенцова» звільнили за обміном, ви відсиділи весь термін. Чи були у вас сподівання, що вас також буде звільнено раніше?

Олексій Чирній: Так, чекав і це дещо допомагало перебувати у місці позбавлення волі — завжди здавалося, що цей рік буде останнім.

Наталія Каплан: Чи є вже ідеї того, чим займатиметеся на волі?

Олексій Чирній: Конкретних планів поки немає.

Ігор Котелянець: Ви все життя мешкали у Криму. Зараз немає планів повертатися у Крим, поки він окупований?

Олексій Чирній: Повертатися планую, коли Крим буде не окупований, та допомагати деокуповувати його.

Ігор Котелянець: Ваші родичі в Криму?

Олексій Чирній: Так.

Ігор Котелянець: Вдалося якось поспілкуватися з ними після звільнення?

Олексій Чирній: Хвилини півтори, не більше. ФМС не дало. Батько передав деякі документи при зустрічі і ми сіли в машини.

Наталія Каплан: А як вас зустріла Україна? Так, як ви очікували? Можливо, були якісь яскраві моменти?

Олексій Чирній: Було дуже цікаво. По-перше, в мене була заборона на в’їзд до Російської Федерації на 10 років, а на митниці мені видали заборону на в’їзд пожиттєво.

Ігор Котелянець: Але і Київ вам не чужий, ви тут навчалися?

Олексій Чирній: Так, в аспірантурі.

Ігор Котелянець: Можливо, навіть залишилися друзі, одногрупники?

Олексій Чирній: Були друзі, знайомі. Можливо, хтось залишився, але з тих, кого я знав до 2014 року, мені мало хто писав і взагалі давав про себе знати. Це дуже прикро, але, можливо, вони не знали, як знайти адресу.

Ігор Котелянець: Після звільнення або політичних в’язнів, або полонених, що відбувалися у форматі обміну, всі українці отримували державну допомогу у вигляді медичної реабілітації. Ви звільнилися не за обміном. Чи вам хтось запропонував якусь допомогу для того, щоб відновитися?

Олексій Чирній: Так. Від держави я вже майже отримав 100 тисяч гривень на відновлення свого життя. Також від, як я розумію, громадських організацій мені надана можливість обстеження і лікування у військовому шпиталі, там допомагають відновлювати психічний і фізичний стан. Дякую всім, хто до цього був долучений.

Ігор Котелянець: Багатьох політв’язнів піддавали певним катуванням на досудовому етапі. Про вас було дуже мало інформації, що відбувалося з вами в контексті тиску з боку системи всі сім років?

Олексій Чирній: Відбувалося різне. Коли затримали, були, звичайно, тортури, хоча про це не дуже приємно розповідати, бо людина, яке це робила, ще дихає. Якщо взагалі, то «Лєфортово» — це специфічний заклад. Перший час будили постійно, далі були інші моральні знущання. У колонії в’язні до мене ставилися добре, тому що ми для них як «отріцалово» будь-якої влади, а владу вони ненавидять більше, ніж ми. Більшість Росії, яка готова виступати проти їхньої влади, вже сидить.

Працівники ставилися по-різному. Наприклад, у Магадані за пів року не було жодної провокації. А от в Ботайську (Ростовська область) було не дуже добре ставлення.

  • Більшість Росії, яка готова виступати проти їхньої влади, вже сидить

Ігор Котелянець: Якщо згадувати різні справи, наприклад, справи диверсантів, то там ФСБшники полюбляли катувати в’язня декілька днів, а потім записувати на відео, коли він розповідає, що він шпигун чи диверсант – все, що скажуть. Чи були спроби такого тиску стосовно вас?

Олексій Чирній: На жаль, були. Вони хотіли зізнання та звинувачень на адресу Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Я, на жаль, проявив м’якість. Я хочу вибачитися перед Олегом Сенцовим і Олександром Кольченком. Я хотів вам допомогти, але не зміг. І хочу передати вітання своєму знайомому – Олегу Климчуку. Я звільнився і я приїду в гості до тебе і твоєї «собачої зграї». Інші коментарі почують у прокуратурі. Просто хочу попередити тих, хто нас всіх засадив.

  • Я, на жаль, проявив м’якість. Я хочу вибачитися перед Олегом Сенцовим і Олександром Кольченком. Я хотів вам допомогти, але не зміг

Ігор Котелянець: Сподівання на те, що до вас сюди приїдуть рідні, є?

Олексій Чирній: Навряд чи. Рідні, звичайно, залишаються рідними, але вони підтримали окупацію моєї батьківщини, на жаль. Мати більш мудра, вона не торкалася цієї теми в листах чи телефонних розмовах. Із батьком дещо важче, але те, що він приїхав до мене після звільнення, для мене багато чого значить, можливо, він змінив свою думку. Річ у тому, що він народився в Сибіру в засланні як дитина бійця УПА. Я не зовсім розумію його позицію, але це його вибір, він доросла людина і він мій батько. Я пробачив їх, але забути не можу нічого.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково показує офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

 

Коментарi до запису

Останнi новини