Книга про смерть цікава всім, тому що ми всі колись помремо — автор книги «Морг. Історії Луганського санітара»

Книга про смерть цікава всім, тому що ми всі колись помремо — автор книги «Морг. Історії Луганського санітара»

Нещодавно заступник головного редактора видання «theБабаель» Євген Спірін презентував свою книгу «Морг. Історії Луганського санітара». Євген – журналіст, який шість років пропрацював в луганському морзі.

Валентина Троян: Це – автобіографічна історія?

Євген Спірін: Я працював в морзі приблизно шість років. Але я не скажу, що це автобіографія, тому що купа людей, які там були, насправді є в книзі, проте там все одно є доля якоїсь іронії. Я не думаю, що їм це сподобається, коли вони прочитають книгу. І я не думаю, що все, що там відбувається в книзі, було насправді. Так, там є якісь взяті за основу історії, але більша частина цих історій трохи гіперболізована.

Валентина Троян: Скільки ви писали цю книгу?

Євген Спірін: Я писав її 10 років. Я дуже хотів бути лікарем, але мені не дозволили батьки. Тому, коли я прийшов в морг, я почав записувати всі випадки, з якими я стикався: люди, які гинуть, наприклад, в кориті для свиней, або люди, які захлинаються червоною ікрою. Я все це документував і це були такі «загашники» для історій. Тому про книгу спочатку не йшлося, я завів паблік у Фейсбуку, він називався «Морг», і я просто туди писав якісь кумедні історії про всякі випадки, з якими я стикаюся. Потім, коли я зрозумів, що люди дуже цікавляться цим, лайкають і хочуть продовження, я зрозумів, що треба писати книгу.

Валентина Троян: Працювати санітаром у морзі для вас, наскільки я розумію, була вимушена міра, щоб заробити грошей, правда?

Євген Спірін: Тут 50/50. Так, звісно, це не робота мрії, тому що коли ти пиляєш чийсь череп або зашиваєш комусь груди – це не те, що ти уявляв собі у 14 років. Але, з іншого боку, я стикався з такою купою людей, які от справжні люди. Коли почалася війна, вони не покинули цього всього, і навіть під бомбами вони виїжджали на ці трупи, вони їх ховали, робили труни з якихось підручних матеріалів. Мені здалося, що в морзі працюють люди, які є людьми, що може бути дуже дивним. Адже якщо спитати будь-яку людину, про те, хто працює в морзі, вона скаже, що там працюють якісь відморозки.  А я побачив, що там працюють люди, які переймаються людською гідністю, тому що вони ніколи не принижували гідності людини, навіть якщо вона вмерла. Ті люди, яких я бачив там, були справжнішими навіть за тих людей, яких я бачив після.

  • Якщо спитати будь-яку людину, про те, хто працює в морзі, вона скаже, що там працюють якісь відморозки.  А я побачив, що там працюють люди, які переймаються людською гідністю

Валентина Троян: До якого б жанру ви віднесли свою книгу?

Євген Спірін: Не знаю, це мабуть якийсь треш. Мені б дуже хотілося, щоб люди, які це читають, сміялися. Тому що насправді смерть – це дуже смішно. Ти помираєш, приїжджають якісь люди, якісь люди плачуть, якісь люди мутять якісь столовки з борщами, а тобі це вже пофіг – ти просто лежиш мертвий, над тобою чаклує якийсь чувак з моргу. Мені б дуже хотілося, щоб це сприймалося як іронія на тлі смерті.

Валентина Троян: Враховуючи, що в країні війна і смертей дуже багато, чи готові ми жартувати над цим?

Євген Спірін: Я думаю, що ми готові жартувати над смертю завжди, тому що якщо не жартувати над смертю, то смерть жартує над тобою.

  • Якщо не жартувати над смертю, то смерть жартує над тобою

Є купа людей, які дуже бояться смерті, і це не дуже ок. Тому що смерть – це те, що буде з нами, ми всі колись будемо мертві. Це нормально. Я дуже хочу, щоб люди, які читають мою книжку, зрозуміли, що нічого страшного в тому, що вони помруть, немає. І коли вони помруть, приїдуть якісь тупорилі чуваки, які, може, випили пива, їх просто накриють простирадлом, заберуть їхнє тіло в морг, де воно буде валятися.

Валентина Троян: Коли ви працювали над книгою, яким ви уявляли свого читача?

Євген Спірін: Книга дуже змінилася. 10 років тому я був дуже наївним хлопцем, я писав дуже прості оповідання, а коли я закінчував, це були дуже великі оповідання з дуже серйозними діалогами. На кшталт читача я ніколи не думав, мені здається, що книга про смерть цікава всім, тому що ми всі колись помремо.

В цій книзі я хотів показати, що є люди, які попри все хочуть виконувати свою роботу. Я бачив у 2014-му році те, що люди хочуть робити свою роботу, незважаючи на те, що там, наприклад, з ГРАДів стріляють. Вони збирають ці трупи по місту і привозять їх до моргу. На мою думку, це дуже важлива штука. Я хотів показати саме це, але всі побачили просто смішні історії про те, що хтось чимось подавився.

  • Я бачив у 2014-му році те, що люди хочуть робити свою роботу, незважаючи на те, що там, наприклад, з ГРАДів стріляють

Валентина Троян: Коли ви дійшли до війни, який відсоток документальності у частині про 2014-ий рік?

Євген Спірін: У частині про війну документальності десь 98%. Коли почалася війна, морг став єдиним місцем, де було світло, вода і інтернет. Тому що російські війська, які входили в Луганськ, забезпечували це все для моргу, адже їм було важливо ідентифікувати своїх загиблих. Тому ми стикалися з купою людей, які були з російськими паспортами, з купою людей, які були захисниками аеропорту. І там було дуже важко бути неупередженим і ховати всіх. Ви розумієте, коли вам привозять, наприклад, 25 російський трупів і ти думаєш – що з ним робити? Собакам скормити чи поховати? Звісно, ми їх ховали і це теж було дуже важко.

Валентина Троян: Коли вийде книга, адже я знаю, що поки що наклади не надруковані?

Євген Спірін: Видавництво «Люта справа» – єдине видавництво, яке погодилося видавати книгу , тому що люди в морзі спілкуються дуже жорстко. Але мене попереджували, що буде тяжко, так і сталося. Наскільки я розумію, є тисяча примірників, проте я їх ще не бачив.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Книга про смерть цікава всім, тому що ми всі колись помремо — автор книги «Морг. Історії Луганського санітара»
0:00
/
0:00

Останнi новини