Кольори патріотизму: ЛГБТ в українській армії
1x
Прослухати
--:--
--:--
Українські геї, лесбійки, бісексуали та трансгендери воюють на Донбасі на рівних з іншими військовими. Про свою присутність в українській армії представники ЛГБТ-спільноти заявили за допомогою виставки Антона Шебетка. Український художник та фотограф зробив серію портретів та записав інтерв’ю з представниками ЛГБТ, які брали участь у бойових діях на Донбасі.
На дискусії «Хто воює? Кольори українського патріотизму» представники громадських організацій, військовий та представники Генштабу ЗСУ говорили про те, чи можуть військові ЛГБТ+ (акронім, що виник в англійській мові для позначення лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів) служити відкрито в армії.
«Ми були тут»
Один з героїв виставки Антона Шебетка, екс-боєць добровольчого батальйону «Донбас» Віктор Пилипенко з позивним «Француз» здійснив свій камінг-аут публічно у Facebook після участі у виставці. Каже, для нього це — відчуття свободи та власної суверенності.
«Я хотів би, щоб уся країна побачила, що ЛГБТ також воюють за права інших громадян, за Конституцію, за незалежність, протистоять «русскому миру». Ми хочемо жити у Європі, щасливо та вільно. І також боремося за це. Ми: геї, лесбійки, бісексуали, трансгендери. Важливо відкрити своє обличчя, щоб люди побачили, що ми такі, як і інші», — розповідає Віктор.
На війну хлопець потрапив з Майдану. Розповідає, що закінчив університет і влаштувався працювати в Арабських Еміратах. Збирався будувати там кар’єру, проте у Києві почався Євромайдан. Він звільнився та поїхав до Києва, щоб приєднатися до протестів.
«Я звільнився і вступив у ряди Самооборони. Сорокова така сотня у нас була на Майдані. Це вже було ближче до спроб розгону Майдану — 18-го числа. Ну я фактично на саму жару потрапив. А після — війна», — каже Віктор.
На Донбас він пішов вже після котла в Іловайську у вересні 2014-го. Разом із побратимами спочатку був на Луганщині, згодом — переправили до Широкиного (Донецька область), де служив до травня 2016 року. Екс-боєць розповідає, що про його гомосексуальність ніхто з оточення не знав. Сказав лише раз про це побратиму, з яким вже досить довго воював разом. Той був шокований, проте його ставлення до Віктора це не змінило.
«Ми разом з ним були у Широкиному, воювали, потрапляли у заворушки. Нас обстрілювали міномети різних калібрів. Разом ходили у засідки. І тут він дізнається, що я — гей. І що це змінює? Нічого абсолютно», — каже військовий.
В армії «Французу» доводилося приховувати свою сексуальну орієнтацію. Коли до інших бійців приїздили дівчата, він вдавав, що взагалі не має особистого життя. Віктор каже, що є багато хлопців-геїв, які вже давно у парах. І коли один з них йде воювати, то інший не має жодних юридичних прав допомагати коханій людині у разі поранення.
«Це приховування правда і вимушена брехня. Це робить людину вимушеним лицеміром лише через те, що суспільство не готове сприйняти його таким, як він є. Це не правильно. Це не достойно назви «демократична європейська країна». Я дуже сподіваюся, що ми це змінимо», — каже Віктор.
Армія рівних
Закон у США часів Біла Клінтона «Don’t ask, don’t tell» (не питай, не розповідай) забороняв американським військовим обговорювати сексуальне життя кожного з них. Експерт правозахисного ЛГБТ-центру «Наш Світ» Андрій Кравчук розповідає, практика «не питати, не говорити» не виправдовувала себе, бо все одно люди природно показували себе, а тому їх звільняли. Це змінилося за часів президента Барака Обами.
«Вони могли триматися за руки, ідучи вулицею, і після цього виявлялося, що всі знають — це гомосексуал. А гомосексуалам у військах служити не можна, і їх звільняли. Тому президент Обама був просто вимушений скасувати цей закон. І попри всі побоювання, що це змінить щось, призведе до конфліктів та проблем, нічого не сталося. Абсолютно жодних конфліктів, проблем у жодній армії світу це не створило», — пояснює Кравчук.
Він зазначає, що яскравий приклад інтеграції ЛГБТ у суспільство — це участь колони британської армії у лондонському прайді 2017 року. Сухопутні війська, авіація та флот офіційно представляли ЛГБТ в армії.
«Коли ми говоримо про ЛГБТ, то ми завжди говоримо про меншину. Проте у нашої меншини є одна біологічна ознака — це не те, що ми обираємо. Усупереч міфам, можу гарантувати, що це не так. Я можу зі свого досвіду сказати, що ніхто не хоче належати до гонимої меншини. Вигідніше радше належати до більшості, але ми не обираємо, де ми є. Тому гомосексуали становлять десь 5% від суспільства», – зазначає експерт.
Як приклад сучасної рівності у правах ЛГБТ в армії, Андрій Кравчук згадує трансгендерів, які працюють у військах Швеції, Канади, Нової Зеландії та Австралії. Жодних проблем це не створює, стверджує активіст. І додає, що в українській армії командири та психологи мають пояснювати бійцям, що серед їхніх колег є геї та лесбійки.
«У кожному колективі, який складається з 20 осіб, одна людина має бути статистично гомосексуалом. Наскільки я розумію, це військовий взвод. Треба працювати із суспільством, щоб поширювати правдиву інформацію про ЛГБТ, а для цього треба жити відкрито, попри всі проблеми, які це породжує. На заході 30-40 років тому була така ситуація, як зараз у нас. Поступово все змінювалося, а тому і у нас так само буде. Проте швидше, бо ми вже йдемо торованим шляхом», — впевнений Кравчук.
Виконавча директорка ГО KyivPride Руслана Панухник каже, що згідно з офіційною статистикою, Україна — одна з найгомофобніших країн Європи. ЛГБТ, каже Руслана, не готове відкриватися суспільству через небезпеку та суспільне несприйняття.
«Коли одна сторона позбавляється певних прав і обмежується у певних діях, бо вона змушена це приховувати, змушена не відкриватися і виправдовуватися, інша сторона також втрачає, і ми не знаємо, що буде через десять років, чи не буде цькування когось з іншої соціальної групи в суспільстві. А якщо ми не створюємо механізмів захисту від дискримінації зараз, то все це буде продовжуватися», — зазначає активістка.
Робота на упередження
Капітан юстиції управління правового забезпечення Збройних сил України Інна Заворотько запевняє, що закони України ніколи не забороняли ЛГБТ служити в армії. За її словами, Україна тут пішла навіть далі, ніж США, бо нічого відміняти не довелося. Водночас, Збройні сили України не мають жодної статистики чи інформації про булінг, знущання над геями та лесбійками у військах України або про відмову у прийнятті на службу. Заворотько каже, що ЗСУ працює на випередження цієї проблеми та розробляє механізми боротьби з дискримінацією.
«Зараз розробляється статут Збройних сил України. Це буде консолідований нормативний акт, який буде складатися не з 5 частин, як зараз, а з одного. Уже у цьому документі безпосередньо вказано те, що принцип гендерної рівності є одним із принципів, на яких базується керівництво військовими формуваннями. Далі дається поняття гендерної рівності: «крім того, під час виконання службових обов’язків поведінка військовослужбовця не повинна мати сексуального підтексту або намірів, що проявляється».. і далі йде розшифрування, що це власне таке», — говорить Заворотько.
Для людей, що стали жертвами гендерної дискримінації, каже Інна Заворотько, розроблена гаряча лінія, куди можна звернутися за порадою з питань соціального захисту військовослужбовців. Також із солдатами працюють військові психологи, які б мали надавати допомогу у разі тиску та дискримінації.
Представник головного управління морально-психологічного забезпечення України Володимир Кашлюк впевнений, що українська армія зараз розвивається у геометричній прогресії. На його думку, питання сексуальної ідентичності не підіймалося в армії не тому, що люди боялися, а тому, що на війні вони мають інші пріоритети.
«Це потреба зберегти себе, свого товариша, перемогти ворога. Це потреба вистояти заради тих, хто стоїть за спиною, своїх рідних. Хто до кого має які вподобання, у кого яка сім’я, традиційна чи нетрадиційна, це питання інше. Наші досвідчені командири завжди пояснюють солдатам, що треба тренувати свою волю на війні і завжди ставити ці речі у ранги. І ранг №1 — це захист Батьківщини. Ціною життя, ціною здоров’я», — наголошує Володимир.
Один з важливих фактів, каже Інна Заворотько, що Збройні сили України готові офіційно говорити про ЛГБТ в армії, підіймати цю проблему та спільно з громадськими організаціями працювати над зміною ставлення суспільства до людей іншої орієнтації. Поки ж з усіх військових, що знялися для проекту Антона Шебетка, відкрито заявити про себе вирішив тільки Віктор Пилипенко. Інші герої позували у масках.
