Ведучі програми «Я захищаю її» Лариса Денисенко і Тетяна Трощинська відправилися в Одесу, щоб довідатися, як живуть роми на Одещини, з яким типом дискримінації вони стикаються і які традиції і досі можна спостерігати у закритих ромських поселеннях
З нами в студії — адвокатка, членкиня Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» Юлія Лісова.
У більшості ромських жінок, як у представниць ромської спільноти, є проблеми зі спілкуванням із владою. Є такий негативний досвід, можливо, навіть у нації в цілому, що вони максимально уникають контактів із владою. Тому що є така уява, що якщо я прийду до влади, мене покарають, щось неприємне скажуть, але не допоможуть.
З одного боку, панує думка, що роми займаються тільки тим, що вчиняють злочини. З іншого випадку, в нас є кримінальні дані та розгляд у судах. Так от я можу зазначити, що саме в офіційній галузі кримінального процесу фігурує не дуже багато ромів і ромок. Але є оця стигма в загальному житті і в побуті, що роми вчиняють злочини.
Крім того, є проблеми з вмінням читати і писати, є проблеми з матеріальним достатком, що перешкоджає доступу до інтернету. Та й не у всіх селах, навіть на Одещині, є нормальний інтернет, що створює проблеми з доступом до онлайн-послуг. Є окрема категорія людей, які поколіннями живуть без документів.
Одеса часто позиціонується як область з багатою кількістю національностей, але всі вони дружні і відкриті. Проте я відчуваю, що це не зовсім так. Наприклад, є болгарські села, є гагаузькі села, є населенні пункти, де я навіть не розумію мови. І ця згуртованість є, але вона національна. Роми не виключення. Також є поселення, де вони тримають дуже окремо. Так, роми повинні бути більш комунікаційними з людьми іншої національності, але їм, можливо, заважає страх – будемо тихішими, можливо, менше будуть доколупуватися. Та й громада часто відштовхує. Я знаю випадки, коли людина не дуже схожа на ромку і нормально співіснує з громадою, але коли дізнаються, що вона ромка, починаються перепони.
Наприкінці 2016-го року в місті Лощинівка трапилася трагедія – була вбита дівчинка. І одразу було оголошено, що підозрюваним є ром (напівром насправді). Його одразу затримали, всі дізналися, що він ром, і Лощинівка вибухнула. Люди, які там проживали, почали трощити будинки, підпалювати і виселяти ромські родини, які там жили не менше 10 років. Найстрашніше, що такі дії підтримала місцева влада і поліція ніяк не захистила жителів, які були виселені.
Ми з моїм колегою Володимиром Кондуром стали представляти саме ці родини, які були виселені з села. Зараз, через три роки, ми маємо позитивний результат.
Ми ставили питання перед судом про визнання протиправною дію міського голови, який на загальних зборах видав рішення, щоб роми не проживали в селі. Тобто фактично він легалізував їх рішення, хоча це не ґрунтується на жодному законі і протирічить Конституції і міжнародним стандартам.
Ми позивалися також проти поліції, яка відправила лише одинадцять чоловік на 180 тих, хто трощив будинки. Звісно, поліцейські нічого не могли вдіяти, вони тільки ходили, спостерігали та тушили підпали. Ми ставили питання про те, що поліція вчинила бездіяльність і вимагали стягнення у сумі 100 тисяч гривень моральної шкоди на кожного потерпілого, а там було 7 потерпілих. Проте суд задовільнив наш позов лише частково, і по 10 тисяч моральної шкоди було стягнуто з міського голови, і з поліції.
Стосовно кримінальної справи щодо хлопця, який був обвинувачений у цьому вбивстві, воно досі розглядається, і там є певні проблеми з надання доказів обвинуваченням. Тому досі під питанням, чи він дійсно винуватий. Проте його вже три роки тому назвали ромом-вбивцею і виселили з села сім родин.
Я відчуваю в місті Одеса готовність для сприйняття інформації щодо прав людини стосовно ромів. Є таке розуміння, ми проводимо заняття і по мові ворожнечі. Так, є проблемні моменти, але є кроки вперед.
Якщо ж ми спустимося в регіони і поговоримо там з представниками, наприклад, поліції, то для мене бувають шокуючі випадки. Коли дізнаються, що я захищаю ромів, інколи люди встають і уходить. Це як демонстрація неповаги до мене як до адвокатки, яка цим займається. Від поліцейських часто можна почути, що роми не заслуговують на нормальне людське відношення. Я в таких випадках їм говорю, що я шокована, тому що я як громадянка взагалі не очікую від поліції таких висловлювань, що люди можуть не заслуговувати на людське відношення.
Про ранні шлюби у ромських громадах
Є родини, які відійшли від традиції ранніх шлюбів, а є, які ще дотримуються. І там, де їх дотримуються, це часто такі закриті громади, і ми навіть не можемо з вами знати, що ж там коїться. І тут, напевно, завдання служб у правах дітей, органів місцевої влади в тому, щоб все ж таки достукуватися до цих громад, які знаходяться на цих територіях.
Ранні браки – така традиція є, є домовленості, але, я думаю, що на це також могла б повпливати і школа, якби діти туди масово ходили. Але школи не ізольовані, адже в нас досі є ситуації, коли є школи, класи або підрозділи шкіл, де навчаються тільки роми. І вони варяться в своїй спільноті, не знаючи, що домовлятися про шлюб у 10 років – це не дуже нормально.
Складна тема – зґвалтування та домашнє насильство. Зважаючи на специфіку і закритість ромської громади, говорити про це дуже складно. Ми нещодавно проводили школу політичної активності ромів, і там ми з’ясовували питання про права людини. Я робила швиденьке опитування на тему – чи вважаєте ви, що домашнє насильство – це родинна справа, чи про це варто говорити? І самі роми розкололися на два табори: частина говорила, що це сімейна справа, не можна виносити цей сором з хати, але частина ромів і ромок дуже активно відстоювали позицію, що про це треба розмовляти і треба захищатися.
Крім того, в ромських закритих спільнотах є звичай, що дівчинка повинна виходити заміж дівчинкою, не маючи якогось статевого життя до цього, і навіть, якщо трапляється зґвалтування, вона не може претендувати на нормальний, законний шлюб. Тобто це такий елемент позору.
Є моменти цькування, і стосовно цього я згадую один випадок. Розмовляла я колись з медичним експертом, який розповідав, що він сходу бачить жінку, яку дійсно зґвалтували, а яка — вигадує. І на його переконання, тільки одиничні випадки дійсно заслуговують бути потерпілими від зґвалтування. Уявіть жінку, яка приходить після зґвалтування у стресовому стані, і зустрічає людину, яка не соромиться сказати їй, що вона вигадує і обдурює його. Які шанси з такими медичними експертами довести справу до суду?
Подкаст всієї розмови слухайте за посиланням.
Цей матеріал був створений за підтримки Програми MATRA (Посольство Королівства Нідерланди). Погляди та висновки авторів програми можуть не відображати офіційну позицію Уряду Королівства Нідерланди.
Проєкт виходить у партнерстві з Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем».