«Коли серцю тяжко, треба бути тут»: як прощалися з українцями — екіпажем і пасажирами «Боїнга» 

У аеропорту «Бориспіль» 19 січня прощалися з українцями — членами екіпажу і пасажирами «Боїнга», збитого під Тегераном. Літак, який доправив з Ірану тіла загиблих, зустрічали президент Володимир Зеленський, прем’єр-міністр Олексій Гончарук і спікер Верховної Ради Дмитро Разумков. До терміналу «В» приїхали родичі та знайомі жертв катастрофи.

Зранку на під’їзді до аеропорту «Бориспіль» вздовж траси чергує поліція. Дорогою до терміналу «B» вишикувалися нацгвардійці. Пасажири, які прямують на рейси, дивуються. Об 11:05 до аеропорту прибуває Іл-76 з тілами українців. До борту прямує почесна варта. 

Літак зустрічають перші особи держави, родичі та колеги загиблих. 11 трун із тілами членів екіпажу та двох пасажирок-українок перевантажують в катафалки та везуть до терміналу «B».

Нацгвардійці схиляють голови. До терміналу сходяться всі, хто хоче вшанувати загиблих. Амір Малекі родом з Ірану. Понад 20 років живе в Україні. Розповідає: міг бути одним із пасажирів збитого «Боїнга». 

 «Другого січня я мав летіти в Іран і восьмого числа саме цим літаком летіти назад. Першого січня я потрапив в аварію, за станом здоров’я у мене не вийшло полетіти», — каже Амір Малекі.

Амір пригадує, що часто літав на батьківщину саме цим бортом, особисто знав пасажирку, директорку компанії «Скайавіатранс» Олену Малахову. 

«Дуже добра жінка. По всьому світу відправляла гуманітарну допомогу в дитячі будинки. Про це не знає ніхто», — відгукується про загиблу Амір Малекі.

Юрій Шашков — командир повітряного судна, теж працює на «Боїнгу 737». Особисто знав усіх загиблих пілотів — Володимира Гапоненка, Олексія Наумкіна, Сергія Хоменка. Деяких із них вважає своїми вчителями.

«Гапоненка Володю — літав з ним, коли був другим пілотом. Наумкіна Олексія — моїм інструктором був. З другим пілотом, з Сергієм Хоменком, літав нещодавно. Усі прекрасні люди, найдобрішої душі. Розуміли все. Як командири та інструктори навчали добре», — розповідає Юрій.

Пілот розповідає, що від початку не сумнівався в колегах, не вірив і в одну з попередніх версій про відмову двигуні.

«Ми на тренажерах тренуємо саме цей аеродром. Відпрацьовували ще тяжчі відмови двигуна. Вони вже набрали висоту – там справлятися з відмовою двигуна було б легше, ніж якби на зльоті відмова сталася б», — каже пілот.

Юлія Шевченко — подруга наймолодшої в екіпажі, 24-річної бортпровідниці Марії Микитюк. Працює в аеропорту «Бориспіль», у компанії, яка займається наземним обслуговуванням літаків. Розповідає: у батьків Марія була єдиною дитиною.

«Часто її бачила. Знаю, що була дуже розумною дівчиною, мріяла про небо. Бачила початок її кар’єри, як вона починала літати. Я працюю в аеропорті і бачила її в формі, це було приємно. Маю тільки світлі спогади, що людина знала свою справу, віддавала душу, серце їй. Коли перебуваєш тут, особливо в терміналі D, спускаєшся на перший поверх, бачиш ці фотографії — в душі все перегортається», — розповідає Юлія.

На прощання у «Бориспіль» сходяться й ті, хто особисто не знав загиблих. Володимир живе в Дніпрі, приїхав спеціально на церемонію. 

«Я цю трагедію дуже близько сприйняв. Захотілось приїхати, провести їх. Зовсім не наближений до авіації. Не можу це пояснити», — каже дніпрянин.

Олександр Напей пояснює: приїхав просто тому, що живе в місті Бориспіль. З ним разом дружина та двоє маленьких дітей. 

«Аеропорт — це серце міста. А коли серцю тяжко, треба бути тут. А діти повинні розуміти, що життя йде. Трагедія сталася для всього світу. Бо загинули не тільки наші громадяни, але й інші люди світу», — каже Олександр. 

Президент Володимир Зеленський приїхав до терміналу «В» і коротко поспілкувався з родичами. До преси не підходив. Зону в терміналі, де могли працювати журналісти, Офіс президента відгородив від місця, де були учасники церемонії. Як пояснила пресслужба, родичі попросили, щоб журналісти їх не турбували.