29 серпня — День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. У студії Громадської хвилі військовий лікар, відомий з позивним «Айболіт», учасник боїв під Іловайськом, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України Всеволод Стеблюк
Всеволод Стеблюк – військовий медик, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, лауреат державної премії «Україна» в галузі науки і техніки. У серпні 2014-го року був учасником боїв за Іловайськ. Також пан Всеволод автор книжки «Синдром АТО. Згадки «Айболіта».
Василь Шандро: Що викристалізувалося за ці роки, зокрема у ті дні під час вшанування пам’яті? Чи для вас ці дні особливі, чи для тих, хто був під Іловайськом, конкретна дата не важлива, тому що це пам’ять на кожен день?
Всеволод Стеблюк: Це все надзвичайно важливо – і ця дата, і ця пам’ять. Для нас здобутком за ці п’ять років стало те, що відбувся указ президента України про впровадження національного Дня пам’яті саме 29 серпня. Ми з 2015-го року писали звернення і петиції до Верховної Ради та президента Порошенка, щоб саме цей день встановити днем пам’яті за всіма загиблими. Для цього є багато причин. По-перше, це наша особиста трагедія за нашими загиблими товаришами, за те, що ми пережили. 29 серпня для іловайців, для членів їх родин та взагалі для всього суспільства назавжди стане днем героїзму і найбільшої військової трагедії сучасності. Для України це мало велике значення, адже таким чином ми акцентували увагу на російсько-українській війні, адже саме 29 серпня відбувся відкритий двобій з регулярними частинами російської армії. Якщо до того ми мали справу з окремими ДРГ чи з обстрілами з території Росії, то з 29 серпня зійшлися очі в очі ми і російські агресори.
Було дуже важливо, щоб цей день нагадував про необхідність притягнути до відповідальності людей, які винні в тому, що відбулося. На сьогодні проведено багато слідчих дій, і військова прокуратура, і пан Матіос декілька разів озвучував різні версії того, що відбулося. Тому важливо, щоб цей день був закарбований і примусив все-таки передати справу до суду.
Василь Шандро: Наскільки різними є думки і аналіз того, що відбулося, у самих учасників Іловайської операції?
Всеволод Стеблюк: Коли призначили Руслана Хомчака начальником Генерального Штабу, одразу піднялася хвиля розмов, і думки розділилися. Одні кричали, що це зрадник, який кинув своїх в Іловайську, а були думки переважної кількості дійсних учасників боїв, які виходили разом, що Руслан Хомчак вчинив єдине гідне і вірне українського офіцера рішення. Річ у тому, що ми маємо проаналізувати, що призвело до утворення цього Іловайського котла.
Якщо ми подивимося, як розгорталася вся історія АТО, починаючи з обіцянок Петра Порошенка, що АТО буде тривати пару тижнів, то одразу після цього виходять мирні ініціативи 16 червня президента щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Якщо ми їх почитаємо, то там виписувалися тези і про амністію, і про прямі переговори з терористами, і про особливий статус, і про свою міліцію, свої суди, що зараз критикують, називаючи зрадою і капітуляцією. Це було проголошено президентом Порошенком.
Що відбувається далі? Після тривалої облоги Слов’янська, коли залишалося декілька днів, щоб бойовики склали зброю, і це визнавав сам Гіркін, бо в них не було ні набоїв, ні можливості їх отримати, відбувається вихід Гіркіна із Слов’янська. Він з колоною рухаються в напрямку Краматорська, далі на Дзержинськ, Горлівку… і їх випускають. Чому? Казали, що вони прикриваються начебто цивільними, але нічого такого не було. Було багато запитів на знищення колони, але зверху була команда не чіпати.
Гіркін заходить в Донецьк і як раз там відбувається побудова цієї армії «ДНР», тому що, за даними розвідки, тоді в самому Донецьку не було збройних сил. Водночас президент Порошенко бере на себе багато зобов’язань, відбуваються різні міжнародні переговори, і на той момент, коли українська армія і добровольчі батальйони звільняли місто за містом, нас зупинили, команди наступати більше не було.
В цей момент відбуваються дивні речі. В Іловайську концентруються всі добровольчі батальйони, окрім «Айдара» і «Азова», який вивівся у зв’язку із загрозою Маріуполя. І як раз напередодні Дня Незалежності, напередодні російського вторгнення до Києва приїздить Меркель. Цей візит чомусь широко ніде не афішувався. Про що вони говорили? Начебто про необхідність врегулювання цієї кризи.
Далі – День Незалежності. Батальйон «Миротворець» заходить в Іловайськ, вже перебуваючи в оточенні російських військ, які зайшли 23 числа по лінії Амбросіївка – Старобєшево. І в цей час відбувається парад. Як може головнокомандувач збройних сил, начальник Генерального штабу, міністр оборони перебувати на параді, коли відбувається вторгнення іноземного агресора?
А далі – перемовини з російським Генштабом, і намагання здати добровольчий рух, адже Руслану Хомчаку висувався російською стороною ультиматум, що ЗСУ виходять, а добровольці лишаються на суд народу Донбасу. Зрозуміло, що Хомчак відмовився. Далі висувається вимога виходити без зброї. Уявіть собі, якби Руслан Хомчак прийняв цю пропозицію. Можливо, більше б залишилося живих, але ж гарантію давали росіяни, а ділі були сепаратисти, які жодних гарантій не давали. Проте найбільша біда була б в тому, що всьому світу було б показано, що українська армія не може чинити опору, що вона складає зброю, що півтори тисячі вояків, які мають танки, БМП, БТР, склали зброю і вийшли. Це був би надзвичайно важкий удар по Україні і по її іміджу. Я вважаю, що рішення Руслана Хомчака було єдине правильне, хоч як це не важко говорити, тому що ми пройшли через пекло і втратили багато наших товаришів. Це те, з чим доведеться жити решту життя.
Далі – 1 вересня вже укладені мирні угоди, але до вислову «мирні ініціативи Порошенка» додається ще прізвище Путіна. І підписують його Кучма, Зурабов, представник ОБСЄ, Захарченко і Плотницький.
Повну версію розмови зі Всеволодом Стеблюком можна прослухати у доданому звуковому файлі.