Фото: Ірина Саєвич/Громадське радіо
Упродовж восьми років мешканець Бродів Володимир Ковальчук займається відновленням знищених часом дерев’яних дверей. Почав із власного під’їзду, а згодом на волонтерських засадах взявся давати нове життя дверям сусідів. Тепер має ще один проект — самостійно намагається відновити занедбану міську синагогу.
— Давайте я вам екскурсію проведу. У нас є на що подивитись, — салон його автомобіля всяний тирсою. У повітрі відчувається запах сухої деревини. На вигляд Володимиру за п’ятдесят, скільки ж насправді — розповідати не хоче. У Бродах — невеликому містечку на Львівщині, він мешкає майже все своє життя.
— Зараз це житловий будинок, а колись тут був австрійський банк. Флюгер на його вершечку був похилений і вкритий іржею, — Володимир показує одну зі своїх робіт. На будівлі видніє чорний металевий флюгер із золотим оздобленням та датою створення — 1896 рік.
Із перестороги, щоб флюгер не впав, мешканці будинку попросили його зняти.
— Він лежав у міській раді, я домовився з міським головою і забрав його. Він у мене лежав: ніхто ані грошей не давав, навіть не цікавився ним. Коли ж я його відновив, захотіли встановити на міськраді. Та я наполіг, щоб все залишилося так, як було у давнину, — пригадує чоловік.
Фото: Ірина Саєвич/Громадське радіо
— Дивитеся на роботу майстра? Правильно, — вигукує з іншої сторони дороги жінка із дитиною.
— Я тут популярна зірка, — жартома каже чоловік у відповідь і продовжує екскурсію. Веде до дверей колишньої торгової палати, тепер тут школа. Над відновленням цих дверей Ковальчук працював місяць. Каже: вони для нього особливі.
— Щоб ці двері зробити, треба було зняти всі деталі, відшліфувати полотно, подивитись чи немає черв’яків, покрити спеціальним розчином і лише після цього лакувати й набивати заново деталі так, як вони стояли раніше. Я собі це все позначив на папірці, зробив схему і встановлював на місце.
За вісім років чоловік відновив десять дверей. Зараз реставрує двері львівської синагоги. Власної майстерні немає. Працює у приміщенні знайомих на околицях міста.
На столі лежить одна частина дверей — шліфована. Друга стоїть поряд, на ній залишки старої фарби: нижній колір — коричневий, верхній — рудий із імітацією дерева.
— Колись двері робили з мореного дуба. Його зрізали, клали у якусь ванну, додавали хімікати і він плавав у них півроку. Потім діставали на повітря. Далі клали у гній, де він ще півроку лежав. Діставали, просушували і ця процедура тривала 6-7 років. Зате дверям із такого дерева не страшні ані мороз, ані вода… Раніше кожен будинок мав душу, а майстри дбали про якість. Нам такого ніхто більше не подарує, бо спеціалісти, які це робили, вже на тому світі.
Свої перші двері чоловік відновлював тиждень. Зізнається, професійні реставратори роблять це значно довше.
— Це не така легка робота, як декому здається: узяв шкурку і потер. Тут треба мати шалене терпіння. За Радянського Союзу 1-го чи 9-го травня фарбували двері в декілька шарів. Цю фарбу зняти не проблема, а от клей, який вона залишає, дуже важко. Наждачний папір катастрофічно забивається. Сім сантиметрів і наждачка вся забита.
Двері, які відновлювати наступними, чоловік обирає випадково. Іде вулицею, бачить що найбільше потребує реставрації, питає дозволу і береться до роботи. Люди, що мешкають в будинку часто дивуються, каже чоловік. Запитують: вам що міськрада нарешті гроші виділила?
— А я сміюся, бо роблю все зі своєї кишені. Інколи прошу місцевих, щоб дозволили увімкнути інструмент у розетку, але не всі погоджуються навіть на це. Тоді пропоную заплатити за електрику, яку використовую.
У міській раді розповідати про ставлення до ініціативи містянина не захотіли, мовляв міськголова зайнятий, а заступники у відрядженні.
Зі власної ініціативи чоловік узявся і за відновлення міської синагоги. Зараз це його головний проект.
Синагога розташована у центрі міста і зовні нагадує оборонну споруду. З однієї сторони збереглася ліпнина та декоративні елементи, а ще напис на івриті. Натомість інша сторона — зруйнована. На стелі вже сучасні надписи: «Рома», «Андрій», «Лисий».
Звели споруду у 1742 році — розповідає Андрій Корчик — старший науковий співробітник бродівського історико-краєзнавчого музею.
«Подібної форми синагога є в Шаргороді, Гусятині, Жовкві, Луцьку, але чим вона відрізняється — вона набагато більша, ніж решта цих синагог. Можна навіть припустити, що принаймні перших сто років свого існування це могла бути найбільша синагога світу», — каже історик.
Ім’я архітектора невідоме. Зате є інформація, що при синагозі був великий клойз (аналог освітнього чи наукового центру), в якому працювали вчені у галузі юдаїзму.
У Другу світову, коли нацисти увійшли у Броди, зняли із синагоги дах, а цінності — розграбували.
«Є фотографії синагоги післявоєнного стану — вона була дуже сильно понищена. А в кінці 60-тих років «Укрпроектреставрація» береться за її відновлення. Щось відреставрували, зробили всередині склад, а в західній перебудові певний час навіть було кафе. Але щось не спрацювало. Синагогу почало знову затоплювати, падали склепіння й відбулися обвали. Серйозний обвал західної стіни стався 1988 року і з 2006 — вже регулярно обвалюється склепіння», — розповідає Андрій Корчик.
Володимир Ковальчук каже, через те, що дверей у синагозі не було, з часом вона перетворилась на смітник.
— Потрапити всередину не вийде, бо ми зараз поставили двері. Але тут є ущелина, загляніть. Бачите арку всередині? Там лежала Тора, — аби побачити що зараз всередині синагоги доводиться вилізти на одну зі стін.
У будівлі ні сміття, ні заростей. У деяких місцях навіть помітно автентичну плитку.
— Я проходив і бачив як діти бігали по тій синагозі, наче по звалищу. Трішки дітей наганяв. А потім вирішив діяти. Тут було 12 мішків сміття: пляшки, пакети, памперси, — пригадує чоловік.
Володимир і ще двоє робітників, яких він найняв, викорчували 32 дерева і вивезли 4 вантажівки непотребу та землі. Працювали 15 днів. Каже, що коштами допоміг директор центру досліджень юдаїки Мейлах Шейхет і його знайомий із Хмельницька. Обійшлося все у 4 800 гривень.
— Люди, які ходили повз — тішилися. Жінка з дитячим візочком проходила, дала 500 гривень. А я кажу: нащо ти мені даєш, в тебе ж дитина їсти хоче. Але вона має повагу до синагоги, хоче допомогти — пригадує чоловік.
Зараз молитися у Бродах євреям ніде, каже Ковальчук, роблять це вдома. Та чоловік мріє, що синагогу вдасться повністю відновити. Розробляти проект реконструкції Володимир не має повноважень, тож наразі роботу зупинив. Та центр досліджень юдаїки, представництво американського об’єднання комітетів для юдеїв і релігійна громада «Турей Загав» звернулися до ДП «Укрзахідпроектреставрація» щоби їхні спеціалісти розробили проект. Мейлах Шейхет, директор центру досліджень юдаїки, каже: чекають початку робіт і вже готові збирати гроші на реставраційні роботи.
«Зараз у Бродах фактично немає єврейської громади, але там є великий цвинтар, куди щороку приїжджає багато людей. Улітку тут щодня по дві-три автобусні групи. Тож ця синагога потребує музеєфікації і використання для молитви. Коли юдейська делегація приїде сюди, то молитиметься із захопленням», — каже Мейлах Шейхет.
Попри те, що євреїв у Бродах зараз майже не залишилося, з середини 18 століття і аж до середини 20-го століття вони становили абсолютну більшість населення міста — каже Андрій Корчик.
«Цифра коливалася у різні часи від 70% до навіть 90%», — пояснює історик.
Утім через події Другої світової війни та ставлення радянської влади більшість єврейського населення виїхало з міста, як тільки з’явилася така нагода — розповідає Мейлах Шейхет.
«Нацисти нищили юдеїв, їх розстрілювали. Радянська влада це доповнила: не давала євреям дотримуватися традицій. І тому, коли почався процес виїзду у 60-70-тих роках (в Ізраїль — авт.), вони цим скористалися. Євреї при радянській владі пережили другий Голокост. Бо знищення духовності для юдеїв — це смерть народу», — пояснює директор центру досліджень юдаїки.
Володимир Ковальчук теж пригадує, як його мама приховувала своє коріння. Єнта Гольдштайн — мати Володимира, до Другої світової жила поблизу готелю «Брістоль» у Бродах. Та 1941-го будинок знищила бомба. Єнту погодився удочерити хатній робітник родини — Степан Ковальчук. Так вона стала Ядвігою Степанівною Ковальчук. Згодом, коли почали забирати молодь для примусової роботи в Німеччині, дівчину відправили на фабрику коробок. До Бродів вона повернулася вже після війни чи то 1948, чи то 1949 — розповідає Ковальчук.
Тут народила шістьох дітей, але тільки Володимир живе на Батьківщині мами. Чоловік каже, любить своє місто і хоче аби тут було затишно, саме тому готовий вкладати в це свої сили.
— Те, що в мене на Facebook ставлять пальці (вподобання — авт.) це звісно добре, але дуже рідко хтось підходить і справді дякує. Та я на це не дивлюся. Коли людина робить улюблену справу, вона стає ближче до Бога. Вона щаслива, що її історія не зникає і праця тих майстрів була не даремною.
Окрім Бродів, відновлення на Львівщині, за словами Мейлаха Шейхета, потребують також синагоги у Жовкві, Олеську, Жидачеві, Комарно, Старому Роздолі й Нових Стрілищах.
Авторка — Ірина Саєвич для Громадського радіо