Кожен вдома, читається молитва. Не обов'язково збиратись для цього — імам про вшанування пам'яті жертв депортації

76 років тому цілий народ було депортовано із Криму: понад 200 тисяч кримських татар втратили з-під ніг Малу Батьківщину, та чи не кожен другий — життя. Цього року пандемія унеможливила традиційні вшанування жертв геноциду, тому дата пам’яті перейшла в онлайн ініціативи. 

«18 травня о 5 ранку постукали у двері. Підйом. 15 хвилин у вас. Вас всіх кримських татар висилають. На станцію привезли. Там вагони стоять. Такі як баранів возять. Довго нас везли. Мама того ж року померла».

Це спогади жертв геноциду кримськотатарського народу. Онлайн проєкт «Tamirlar» вже тривалий час збирає свідчення тих, хто на власній долі відчув депортацію. На сайті ініціативи зберігається кілька десятків розповідей. І хоч біль трагедії не старіє та часу зберегти живу пам’ять — обмаль, адже багатьом свідкам лиха нині поза 80 років, говорить автор ідеї мультимедійного проєкту,   Алім Алієв — за сумісництвом програмний директор «Кримського дому».

«76 років тому кримськотатарський народ міг зникнути із карти світу. Його депортували до Середньої Азії, Сибіру та на Урал. У кожній кримськотатарській родині є історія депортації. І щороку ми згадуємо тих, хто загинув, наших дідів та прадідів. Цього року я пропоную Вам долучитись до акції пам’яті та вивісити кримськотатарські прапори із жалобною чорною стрічкою та запалити свічку пам’яті». 

«Вчора я запалювала свічу пам’яті за закликом Кримського дому. І щороку я приходжу з кримськими татарами щоб вшанувати цю дату», — ділиться львів’янка Оксана Бабенко.

Дівчина від 2014-го року пліч-о-пліч із кримськими татарами у Львові вшановує жертв депортації. Каже — від часу анексії Криму особливо гостро відчула біль кримськотатарського народу, відтак у дати пам’яті не може бути осторонь:

«Після 14-го року маю багато друзів кримських татар. Коли вони розповідають про свою трагедію, я не можу залишитись байдужою. Цьогоріч є карантинні обмеження, але ми вшановуємо цю дату у своїх серцях. Також долученням до різних онлайн ініціатив під час яких теж можемо почути різних лідерів громадської думки і людей, які діляться своїм досвідом, своїми споминами і історією цієї трагедії».

«Пускай я родилась десятки лет спустя

В моей крови стучит воспоминанье

И душит горло боль рассудок мой мутя

Я среди них — начавших путь в изнанье…»

Читає кримськотатарська журналістка Лілія Буджурова. Її збірка «Поезія вигнання» — переповідає римованим словом трагічні події її народу:

Скажи отец — зачем черны мои глаза?

– От моря Черного, дитя мое.

А почему в твоих глазах слеза?

От горя черного, дитя мое…

Онлайн-розмова з поеткою відбулась на  сторінці Кримського дому у соцмережі до роковин депортації. Через карантин каже Лілія Буджурова — біль 18 травня 44-го довелось ділити онлайн.

«Раніше ми збирались усім народом на загально кримський мітинг для того аби торкаючись один одного руками …очима..могли би поділитись та розділити біль і горе один одного. Тепер такою можливості ми не маємо. А цього року і тим паче через режим самоізоляції. Але напевно через це відчуття іще гостріші», — розповідає поетка.

Тим часом у Львові теж фізично не разом та єдині душею зі всіма кримцями світу — каже імам Ісламського культурного центру Мурат Сулейманов: 

«18 травня 1944 року загинуло дуже багато: і діти, і жінки, і старші люди, які на той момент були в Криму. Найтрагічніше, що було тоді — їх навіть не могли нормально поховати, нормально не могли помолитися…»

Тож сьогодні — каже  імам Мурат Сулейманов — у пам’ять про жертв депортації кримські татари єднаються молитвами:

«Кожен вдома, читається молитва. Тобто не обов’язково збиратись для цього. Крім того, вчора ми від Ісламського культурного центру у Львові для діаспори кримських татар зробили іфтар. Іфтар — це вечеря. Ми приготували вечерю аби вшановувати память кримських татар і зрозуміло, що помолилися за них».

Через карантин кримці не зібралися у центрі. Активісти розвезли такі вечері оселями представників діаспори. 

Додам, що у Львові зараз мешкає понад дві з половиною тисячі кримських татар. Усі вони були змушені вдруге масово покинути рідну кримську землю через анексію півострова. 

Ганна Шкряда, Львів, Громадське радіо