Кожен вдома, читається молитва. Не обов'язково збиратись для цього — імам про вшанування пам'яті жертв депортації
76 років тому цілий народ було депортовано із Криму: понад 200 тисяч кримських татар втратили з-під ніг Малу Батьківщину, та чи не кожен другий — життя. Цього року пандемія унеможливила традиційні вшанування жертв геноциду, тому дата пам’яті перейшла в онлайн ініціативи.
«18 травня о 5 ранку постукали у двері. Підйом. 15 хвилин у вас. Вас всіх кримських татар висилають. На станцію привезли. Там вагони стоять. Такі як баранів возять. Довго нас везли. Мама того ж року померла».
Це спогади жертв геноциду кримськотатарського народу. Онлайн проєкт «Tamirlar» вже тривалий час збирає свідчення тих, хто на власній долі відчув депортацію. На сайті ініціативи зберігається кілька десятків розповідей. І хоч біль трагедії не старіє та часу зберегти живу пам’ять — обмаль, адже багатьом свідкам лиха нині поза 80 років, говорить автор ідеї мультимедійного проєкту, Алім Алієв — за сумісництвом програмний директор «Кримського дому».
«76 років тому кримськотатарський народ міг зникнути із карти світу. Його депортували до Середньої Азії, Сибіру та на Урал. У кожній кримськотатарській родині є історія депортації. І щороку ми згадуємо тих, хто загинув, наших дідів та прадідів. Цього року я пропоную Вам долучитись до акції пам’яті та вивісити кримськотатарські прапори із жалобною чорною стрічкою та запалити свічку пам’яті».
«Вчора я запалювала свічу пам’яті за закликом Кримського дому. І щороку я приходжу з кримськими татарами щоб вшанувати цю дату», — ділиться львів’янка Оксана Бабенко.
Дівчина від 2014-го року пліч-о-пліч із кримськими татарами у Львові вшановує жертв депортації. Каже — від часу анексії Криму особливо гостро відчула біль кримськотатарського народу, відтак у дати пам’яті не може бути осторонь:
«Після 14-го року маю багато друзів кримських татар. Коли вони розповідають про свою трагедію, я не можу залишитись байдужою. Цьогоріч є карантинні обмеження, але ми вшановуємо цю дату у своїх серцях. Також долученням до різних онлайн ініціатив під час яких теж можемо почути різних лідерів громадської думки і людей, які діляться своїм досвідом, своїми споминами і історією цієї трагедії».
«Пускай я родилась десятки лет спустя
В моей крови стучит воспоминанье
И душит горло боль рассудок мой мутя
Я среди них — начавших путь в изнанье…»
Читає кримськотатарська журналістка Лілія Буджурова. Її збірка «Поезія вигнання» — переповідає римованим словом трагічні події її народу:
Скажи отец — зачем черны мои глаза?
– От моря Черного, дитя мое.
А почему в твоих глазах слеза?
От горя черного, дитя мое…
Онлайн-розмова з поеткою відбулась на сторінці Кримського дому у соцмережі до роковин депортації. Через карантин каже Лілія Буджурова — біль 18 травня 44-го довелось ділити онлайн.
«Раніше ми збирались усім народом на загально кримський мітинг для того аби торкаючись один одного руками …очима..могли би поділитись та розділити біль і горе один одного. Тепер такою можливості ми не маємо. А цього року і тим паче через режим самоізоляції. Але напевно через це відчуття іще гостріші», — розповідає поетка.
Тим часом у Львові теж фізично не разом та єдині душею зі всіма кримцями світу — каже імам Ісламського культурного центру Мурат Сулейманов:
«18 травня 1944 року загинуло дуже багато: і діти, і жінки, і старші люди, які на той момент були в Криму. Найтрагічніше, що було тоді — їх навіть не могли нормально поховати, нормально не могли помолитися…»
Тож сьогодні — каже імам Мурат Сулейманов — у пам’ять про жертв депортації кримські татари єднаються молитвами:
«Кожен вдома, читається молитва. Тобто не обов’язково збиратись для цього. Крім того, вчора ми від Ісламського культурного центру у Львові для діаспори кримських татар зробили іфтар. Іфтар — це вечеря. Ми приготували вечерю аби вшановувати память кримських татар і зрозуміло, що помолилися за них».
Через карантин кримці не зібралися у центрі. Активісти розвезли такі вечері оселями представників діаспори.
Додам, що у Львові зараз мешкає понад дві з половиною тисячі кримських татар. Усі вони були змушені вдруге масово покинути рідну кримську землю через анексію півострова.
Ганна Шкряда, Львів, Громадське радіо
