Критикуючи опонента, ти вкладаєш у нього кошти — політтехнологиня

Засновниця SIC Group Ukraine, президентка Інституту демократії та розвитку Катерина Одарченко розповіла, що роблять політтехнологи, чи повинні вони поділяти погляди політичної сили, з якою працюють, а також про хороші та погані, на її думку, приклади політичних технологій.

 

— Хто такі політичні технологи? Думаю, всі по-різному уявляють цих людей.

— В українській реальності часто плутають політологів і політтехнологів. Є ключова різниця. Політолог — це людина, яка робить фахову аналітику, може брати участь у стратегуванні. Але політолог не є практиком менеджменту. Та спеціальність, за якою я свого часу навчалася, в Америці називається Political management — політичний менеджмент. Це безпосередньо реалізація виборчих, репутаційних кампаній, менеджмент громадських організацій. Це люди, які можуть не лише спланувати, зробити аналітику чи дослідження, але й реалізувати програму від виборів до партійного будівництва та інших досить практичних речей.

— Чи обов’язково політтехнолог чи політтехнологиня повинні поділяти погляди політичної сили, з якою працюють?

— Подібне тягнеться до подібного. Є певні етичні правила. Припустимо, я є членом Міжнародної асоціації політконсультантів, там є етичні правила. Ми принципово не працюємо з підкупом, із будь-якими формами мотивації. Звісно, якщо клієнт шукає собі консультанта, який роздаватиме гречку, — це одні люди. Якщо клієнт шукає людей, які напишуть план розвитку країни й обговорять його, — це інші люди.

Якщо в тебе немає базисного взаємопорозуміння з клієнтом, хорошого контракту не вийде –  ти не зможеш щиро цим займатися

Можна не поділяти погляди в конкретному секторі політики, але фундаментальні речі повинні бути більш-менш спільні. Принаймні в тій кампанії, яку ти організовуєш.

— Ви працюєте з кимось у цій кампанії?

— Так, у нас є контракт із одним із лідерів рейтингів.

— Давайте послухаємо матеріал, який підготувала Ана Море. Вона на свій смак підібрала те, що їй здалося більш унікальним у кампаніях, ніж просто білборди.

Це лише невеликий зріз, але я не уявляю: ми  маємо справу з реальними людьми чи з усім тим, що нам розповідають про цих людей? Образи, суть, форми.

— Із самого початку будь-якої фахової кампанії є стратегія. В цій стратегії прописують той архетиповий образ, у якому ви як кандидат працюєте. Це філософська бесіда, наскільки він внутрішньо прийнятний чи ні. Але є класичний образ архетипового борця. Тут кандидат виходить із того, наскільки в його біографії, моделі поведінки є цей борець. Або ж це мудрець. Якщо людина володіє такими якостями, це органічно сприймається. Ці образи присутні і в наших особистих відносинах, і в образах лідерів. Наприклад, лідерство Трампа — воно своєрідне, але в нього є свій архетиповий образ.

Справжні ці люди чи створені образи — це філософське питання, не будемо на ньому зупинятися.

У стратегії також прописані ті основні теми, які кандидат буде поширювати. Основне правило політичної комунікації: не можна поширювати більше трьох основних тем. Люди не сприймають, а ти не встигаєш подати більше, ніж три теми.

Потім ти прописуєш, яка буде критика, як працювати з нею, особливості нинішніх електоральних запитів, настроїв суспільства, тестуєш, наскільки сприймаються чи не сприймаються твої ідеї, в якій формі вони сприймаються. Тут є багато детальних досліджень.

Є погана історія: поміряли соціологію — запропонували те, що хочуть люди. Хороша історія: у вас є що запропонувати, а потім ви адаптуєте це для суспільства. До цього документа прописується ще один дуже важливий: конфігурація або тактика кампанії (за якими етапами та що ви будете робити). Якщо в тебе це розплановано, ти можеш працювати ефективно, не використовувати багато ресурсів.

Критика — це спецпроекти. Якщо певний кандидат бачить, що потрібно критикувати опонентів, то це насправді погана історія.

Не кожен кандидат розуміє: критикуючи опонента, ти вкладаєш у нього кошти. Це часто робиться нефахово, зрозуміло, хто це замовляє. Це виникає тоді, коли люди економлять на дослідженні й на мізках.

— Хотіла запитати про ціни на кампанії. Чи справді це фантастичні кошти, які вимірюються мільйонами щодня?

— Від ста мільйонів доларів за кампанію: якщо говорити відверто, це суми такого порядку. Не завжди вони успішно вкладаються. Пам’ятаєте найбільш провальну кампанію Королевської? Вона коштувала 110 мільйонів доларів.

— Чому вона була провальною?

— Неправильна стратегія, неправильний архетиповий образ, крадіжки в штабах.

Або, припустимо, агітатори. Я вважаю, що це демократичний метод роботи. Нам потрібно прописати в законодавстві, що партія може оплачувати агітаторів. Якщо агітатор іде з політичною програмою, спілкується про це в квартирі чи в наметі, це позитивно для демократії.

Агітатор отримує десь 300 гривень в день за хорошу роботу, може, хтось менше, хтось отримує компенсацію на дорогу — агітатори отримують ці кошти. Але ж є інші методи. Наприклад, коли під виглядом агітаторів підкуповують виборців, коли роздають картки і на них нараховують кошти, коли ти сфотографував картку з «правильним» вибором, а потім тобі на цю картку мобільним банкінгом перераховують кошти. Це погані речі.

— Є запитання з Viber: «Як ви самі робите вибір на виборах, чи ви переконані, що не є об’єктом маніпуляції?»

— Якщо ти працюєш на муніципальних виборах, не завжди працюєш у тому місті, де голосуєш. Якщо говорити про парламентські, президентські, здебільшого ми підтримуємо тих, із ким працюємо, я голосую за цих людей. Ті проекти, які зараз реалізовуємо, я щиро вважаю корисними для розвитку суспільства.

— Чи працює похід «у поля», особисті зустрічі з виборцями, дзвінки?

— Агітація не буде працювати, якщо ви не комунікували з людиною мінімум п’ять разів. Наприклад, у вас є меседж «перспектива розвитку країни», ви написали програму. Людина побачила на білборді: кандидат А, «перспектива розвитку». Потім побачили фейсбук-рекламу: «перспектива розвитку – прочитай». Почитали. Потім приходить агітатор і каже: «Як ви, як молода мама, ставитесь до такого пункту «перспективи розвитку?» Потім вам зателефонували, бо ви підписали, що підтримуєте, запросили на зустріч із лідером.  Потім ви прочитали в газеті певну новину, отримали запрошення на вибори, прийшли на вибори. Це лише варіант, але так воно працює. Працює те, що є в певній системі.

— Чому медична реформа така популярна для різноманітного, переважно критичного, обговорення серед кандидатів?

— Це турбує громадян. Лише 30% громадян говорять, що розуміють суть медичної реформи. Хоча я працюю в галузі, я не розумію, чим закінчиться медична реформа. Критикують через те, що або деякі кандидати мають свою комплексну візію, або через те, що люди не розуміють, чим це закінчиться.

Це якраз питання, чим політконсультанти мають займатися між виборами — поясненням цих речей. Якщо ти робиш реформу, потрібно пояснити людям, куди ми йдемо через цю Мойсеєву пустелю.

— Є порушення з боку кандидатів, які регулюються законодавством: білборди без вихідних даних, можливо, збір персональних даних громадян без дозволу. Чи впливає це на думку про кандидата?

— Вихідні дані — ні. У нас усіх є певний суспільний договір, домовленості, що погано, а що добре, що справедливо, а що ні. В цілому заява про те, що борд вивішено без вихідних даних, не сприймається як злочин. А от підкуп погано сприймається: як неповага до гідності та подачка.

— «Каруселі», підвезення громадян на інші дільниці, «мертві душі»: зараз це втратило  актуальність?

— Дуже актуальне. Зараз взагалі ситуація трагічна. Припустимо, робиться поквартирний обхід, завищується явка, підтримка певного кандидата. Особливо легко це робити, коли є адміністративний ресурс. Ти розумієш, у якій квартирі заробітчани, а в якій немає, в селі взагалі всі знають один одного. І далі – маніпуляції з членами комісії. От чому так багато кандидатів у президенти? Бо вони продають свої місця в комісіях. У комісіях вищого рівня це десь десять тисяч доларів за людину. Отакі продажні члени комісії домальовують певний результат, коли всі втомилися о другій ночі, докладають ці бюлетені. Ці речі актуальні й це буде масово відбуватися в селах, де є члени комісій, заточені на фальшування результатів.

Є багато технічних кандидатів, які не просто продають місця в комісіях, а заточені на те, щоб критикувати певного кандидата. Наприклад, Кива. Ми розуміємо, що в нього немає шансів стати президентом, але він такий колоритний, за рахунок колориту й епатажності є хорошим технічним кандидатом. Таких персонажів декілька.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.

Програма «МозОК» виходить за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується організацією Інтерньюс (Internews).