Куди зникли поляки Галичини? 5 фактів про радянські репресії 80 років тому

Контекст 

У вересні 1939 року Гітлер і Сталін знищили Польщу. Східна її частина, нинішня Галичина, потрапила під радянську окупацію. Операції нацистів і червоноармійців були скоординовані і проходили в рамках підписаного місяцем раніше пакту Молотова-Ріббентропа. У жовтні пройшли вибори до маріонеткових Народних Зборів Західної України, які за кілька тижнів проголосували за приєднання до УРСР, націоналізацію промисловості і колективізацію сільського господарства. З кожним новим тижнем ці землі все більше ставали радянськими. 

Факт №1 Операцію планували в Росії 

Виселення провели за списками, затвердженими у Москві у січні 1940 року. У документах згадали 17 807 сімей. Ще у листопаді 1939 року відбулась передислокація з Росії працівників НКВД: 400 офіцерів НКВД з Ленінградського, Саратовського, Рязанського та інших училищ. 

Пізніше згідно з постановою Політбюро ЦК ВКП(б) «Питання західних областей України», під грифом «Цілком таємно», озброїли револьверами керівників районних та міських рад, керівників виконавчих органів влади ‑ обласних та районних виконавчих комітетів, а також керівників комсомольської організації. НКВД видало документи на носіння зброї. 

Факт №2 Депортації лютого були лише початком.  

Польський історик Анджей Щезник стверджує, що загалом протягом січня 1940 – червня 1941-го відбулось чотири хвилі масових депортацій, які охопили 10% населення краю. 

Перший етап – лютий 1940-го близько 220 тисяч людей, другий етап у квітні цього ж року охопив більше 300 тисяч депортованих, третій влітку – 240 тисяч, а четвертий ‑ у червні 1941 року близько 300 тисяч репресованих. Остання хвиля пов’язана з постановою від 16 травня 1941 року ЦК ВКП(б) і РНК СРСР “Про виселення ворожого елементу з республік Прибалтики, Західної України й Західної Білорусії, Молдавії”.

Разом протягом 1940—1941 рр. депортовано 1 млн 80 тисяч. Більшість з них –  поляки. 

Факт №3 Жертви – це “основна попередньої держави”

Протягом чотирьох хвиль у списки НКВД потрапляли люди різних професій і культур. Протягом “лютневої хвилі” – це були здебільшого “осадники” або ж колоністи, яких ще ІІ Річ Посполита переселяла на Галичину протягом 1930-х. Навесні на Схід або у спеціальні табори потрапили полонені польські офіцери, чиновники, прокурори, поліцейські, політики. 

Серед останніх були і українці. У міжвоєнний період окрім нелегальної ОУН, в Польщі існувало Українське Національно Демократичне Об’єднання та Комуністична Партія Західної України. Їхні учасники також опинились у радянських товарних вагонах. Ще однією “групою ризику” були поміщики та заможні селяни – так звані “кулаки”. Серед жертв третьої хвилі було багато втікачів з нацистської зони окупації, які не отримали паспорти СРСР. Майже усіх цих людей об’єднувало те, що вони або стали успішними, або були опорою знищеної Польщі. 

Факт 4 Розстріли польських офіцерів 

З 5 березня по 5 квітня 1940 року у Катинському лісі Смоленської області, калінінській тюрмі у Твері та у Харкові за рішеннями Трійки НКВС розстріляли 21 857 або 21 678 офіцерів армії Другої Речі Посполитої. Їх заарештували ще у вересні-жовтні 1939-го на Західній Україні під час вторгнення СРСР. 

 

Факт 5 Нічні арешти і конфіскація майна 

Арешти відбувалися зазвичай вночі, згідно з наперед підготованими списками, місцями їх помешкання. Це мало свої переваги, адже унеможливлювало втечу жертви і не привертало увагу інших – арешти відбувалися близько третьої-п’ятої години ночі. До будинку під’їжджав автомобіль з оперативною групою НКВД, швидко відбувався арешт та провадження арештованого до в’язниці. 

Майно та житло таких сімей потім нерідко передавали привезеним з інших частин України або радянських республік партійним діячам або силовикам.