Ігор Котелянець
Люди в «ЛНР», як товар на продаж, просто в кожного своя ціна — Денис Секацький
Автор
Ми запросили Дениса до нас у студію на програму «Звільніть наших рідних»
Програму веде Ігор Котелянець, брат колишнього ув’язненого у Росії Євгена Панова.
Ігор Котелянець: Дивлячись на вас, я згадую розмірковування псевдоекспертів, які говорили, що ми обміняли людей, які працювали на окупованій території якимись таксистами, тобто натякають на те, що були звільнені прості люди, які не вартують того, щоб їх міняти. Але ж люди то незвичайні, насправді.
Денис Секацький: Я можу сказати одне – майже всі, кого звільнили зі мною з Луганська, працювали з тією чи іншою організацією, тобто приносили якусь користь. Це ті ж корегувальники, наприклад.
Майже всі, кого звільнили зі мною з Луганська, працювали з тією чи іншою організацією
Ігор Котелянець: На момент 2014 року, коли розпочалася війна, ви жили в Луганську, займалися бізнесом і все було добре.
Денис Секацький: Я почував себе просто чудово, мені не потрібні були ніякі зміни, ніякої Росії я не потребував, жодних революцій не потрібно було влаштовувати в Луганську, мені не потрібно було вивішувати «триколор» – мене це взагалі не цікавило. Коли все розпочалося, я не одразу виїхав, тому що не хотів кидати бізнес. Я чекав на українські війська в Луганську. Проте відбулося дещо, що кардинально змінило мій всесвіт, і я просто не зміг лишатися в місті, мені було ніяково. Тверезими очима на те, що відбувалося, дивитися було неможливо.
Ігор Котелянець: Дуже популярним стало ваше інтерв’ю, де ви розповідаєте, щоб аби потрапити в список на обмін, ви заплатили 32 тисячі доларів.
Денис Секацький: Спочатку Україна мене затвердила, я потрапив до українських списків у 2017 році – в січні чи лютому, майже за рік до великого обміну, який відбувся в грудні 2017 року.
Як все це відбувається? Платить майже кожен. Я не можу сказати, що платять абсолютно всі, є такі, які «пролетіли» безкоштовно. Але з тих, з кого можна взяти гроші, вибивають по максимуму.
Ігор Котелянець: Вибивають ті самі терористи і покидьки, які ж в ті підвали і кидають?
Денис Секацький: Я можу сказати навіть більше: наших громадян, яких ми вважали свого часу своїми, там немає, вже повністю всім керує Росія. Усі посади підконтрольні Росії. Це в 2014-15 році ще були місцеві, але відбулася «зачистка». Ми це все бачили і чули – розігнали угрупування Дрьомова, потім інше угрупування. І в них була вже напрацьована база про тих, хто з себе щось представляє. І шпіонаж чи державна зрада в тюрмі вважалася однією з самих козирних статей. Місцевих судили за державну зраду, не місцевих – з територій Донецька чи підконтрольної України – судили за шпіонаж.
Наших громадян, яких ми вважали свого часу своїми, там немає, вже повністю всім керує Росія. Всі посади підконтрольні Росії. Це в 2014-15 році ще були місцеві, але відбулася «зачистка»
Ігор Котелянець: Вас взяли, тому що ви були бізнесменом з гарним матеріальним становищем, чи тому що десь хтось розповів, що ви співпрацюєте з українською стороною?
Денис Секацький: Я ще цей момент не з’ясував, у зв’язку з тим, що пройшов лише місяць після звільнення. Єдине, що я можу сказати, що я виїжджав через Росію і мене не на Довжанській таможні схопили, а на російській таможні затримали. Я звідти зник. Я був у всеукраїнському розшуку в Україні, також я був у розшуку в двох «республіках», і ніхто мене не показував. А потім якимось незрозумілим чином я перетнув кордон з Росією і опинився в «ЛНР».
Ігор Котелянець: Тобто якийсь час ви перебували на території РФ?
Денис Секацький: В Ростові, в будівлі ФСБ.
Ігор Котелянець: На якій підставі вас затримали, і що вони хотіли?
Денис Секацький: Вони звинувачували мене в геноциді і співробітництві з СБУ проти народу Донбасу.
Ігор Котелянець: А потім зрозуміли, що це ніяк не корелюється з російським законодавством і віддали вас в терористичну «республіку», щоб там без всякого законодавства чинили з вами все, що захочуть?
Денис Секацький: Так.
Ігор Котелянець: Ви перебували там майже чотири роки, і бачили, як хлопців вивозять на обмін у грудні 2017 року. Чому тоді вас не віддали?
Денис Секацький: За два тижні до обміну до мене приїхали співробітники МГБ і сказали: «Посидиш 3-5 років, і ми тебе відпустимо».
Ігор Котелянець: Вони вже тоді хотіли грошей?
Денис Секацький: На той момент вони вже отримали їх.
Ігор Котелянець: Який тоді сенс в тому, щоб ви сиділи 3-5 років?
Денис Секацький: Вони не хотіли відпускати, тому що затриманий я був у Росії. Вони розуміли, що я не буду мовчати. От наскільки було все сплановано і зроблено. За день до того обміну нас всіх зібрали, сказали, що завтра буде обмін і пояснили, як себе поводити, а зранку по нас мали прийти. Я сиджу на сумках і чекаю, коли мене заберуть і дивлюся по телебаченню, як наших хлопців вже виводять з автобусу.
Ігор Котелянець: Тобто ніхто нічого не пояснював?
Денис Секацький: Ні. Взагалі зустріч з «уповноваженою з прав людини» Кобцевою в мене відбулася тільки у 2018 році. Приїхав Тоні Фішер із ОБСЄ і прихала Кобцева. Я поставив їй пряме питання – чому мене не відпустили, на що вона відповіла, що мене не затвердила Україна. Але ж як Україна могла мене не затвердити, якщо в мене є офіційний документ, що мене заявляли на обмін? В мене було побачення з батьками, і вони мені сказали, що я заявлений з 2017 року, що мене підтвердили в списках на обмін. І «ЛНР» начебто затвердила, але чомусь в результаті мене там не виявилося.
Ігор Котелянець: Що це за цифра – 32 тисячі доларів, які потрібно сплатити за цю свободу?
Денис Секацький: Я вам хочу сказати, що опинившись у таких місцях, людина готова віддати все, щоб просто вибратися звідти. Адже, перебуваючи там місяць, ти розумієш, що воля набагато дорожче, ніж будь-які гроші. А ще дуже дорогі всі ті родичі, які лишилися на волі. Спочатку сума була 30 тисяч доларів. Це не вигадана сума, майже таку ж саму суму в мене забрали при затриманні.
Ігор Котелянець: По суті у вас забрали бізнес та всі заощадження?
Денис Секацький: Так.
Ігор Котелянець: Чи були люди разом з вами, в яких забирали ще більше?
Денис Секацький: Так, є люди, які платили набагато більше для того, щоб їх поміняли.
Ігор Котелянець: Ви казали, що один з ваших друзів заплатив 80 тисяч доларів?
Денис Секацький: Так.
Ігор Котелянець: Це такий бізнес в «ЛНР»?
Денис Секацький: Работоргівля. Ми як товар для продажу, просто в кожного своя ціна.
Ми як товар для продажу, просто в кожного своя ціна
Ігор Котелянець: Як ви вважаєте, вони і далі будуть хапати людей, яких можна обміняти? Це вже якийсь конвеєр?
Денис Секацький: Таке відчуття, що це дійсно конвеєр, адже поки там не буде влади, нічого нормального годі і чекати. Там наразі анархія – хто сильніше, того і правда. Наразі найсильніша – МГБ, тому поки так.
Ігор Котелянець: Це правда, що у підвалах Луганська навіть є росіяни, які сидять?
Денис Секацький: Так.
Ігор Котелянець: Чому вони там сидять?
Денис Секацький: За мародерства та за вбивства.
Ігор Котелянець: Це громадяни Росії, які приїжджають в Луганськ?
Денис Секацький: Не просто громадяни Росії, люди приїжджають з силових відомств – з тих же ГРУ, з тих же підрозділів, на кшталт нашого «Беркуту». Вони приїжджають туди на підтримку «ополченцям». Але вони приїжджають туди не воювати, а заробляти гроші, віджимаючи в людей бізнес і гроші.
Ігор Котелянець: І чому вони потрапляють у підвали? Заходять на чиюсь територію?
Денис Секацький: Так. Це той випадок, коли свавілля виходить за межі пристойності.
Там є адекватні люди, і їх багато. Є 30 тисяч, які зі зброєю там, а є ще півмільйона, які без зброї. Вони просто бояться підняти голову, і я розумію, чому вони бояться, адже кожен переживає за своє життя.
Ігор Котелянець: Як з таким укладом життя, який там існує, це можна інтегрувати назад в Україну? Ви вірите в те, що це можливо?
Денис Секацький: Якщо чесно, то хотілося б, тому що це все ж таки батьківщина. Це частина України, яка на даний момент просто окупована. До речі, хочу сказати тим, хто думає, що там немає Росії – це неправда. Там дуже багато хлопців, які хотіли б вийти і розповісти все, як є, причому не тільки в Україну, а й в Росію. Адже ловлять таких, як я, які працювали, а є люди, яких садять, тому що вони просто при грошах. Їх звинувачують у вбивстві, якого вони не коїли, і чекають, поки їм заплатять гроші. Тобто просто забирають багатіїв. І вони сидять по 3-4 роки, без суду і слідства, без санкції на арешт, просто під контролем МГБ.
Хочу сказати тим, хто думає, що там немає Росії – це неправда. Там дуже багато хлопців, які хотіли б вийти і розповісти все, як є, причому не тільки в Україну, а й в Росію
Ігор Котелянець: Тобто якщо ти не частина цього угрупування, шансів зберегти власний бізнес взагалі немає?
Денис Секацький: У «республіці» є два види діяльності – або війна, або торгівля. Але і перше, і друге контролює один органи – МГБ – «Министерство госбезопасности».
Ігор Котелянець: Деякі зі звільнених полонених говорять, що сидячі на підвалах, іноді була можливість слухати українське радіо, дивитися українські ЗМІ. У вас таке було?
Денис Секацький: Ні.
Ігор Котелянець: У вас взагалі не було доступу до інформації про те, що відбувається в Україні?
Денис Секацький: У нас був один «лнрівський» канал, все решта – російське телебачення. Українського телебачення не було взагалі. Тільки коли нас перевели на табір ВК-60, перший час там були українські канали – пять чи шість. Радіо взагалі не існувало. А коли нас почали звозити масово в цей табір, ці канали вимкнули, щоб ми їх не бачили. Я ще бачив 24 серпня, вітання президента, потім обмін у вересні. І ми всі, звинувачені в держзраді в цьому таборі, чекали, що ось цей обмін відбувся, можливо, через два-три тижні відбудеться і наш обмін.
Ігор Котелянець: Коли у 2014 році все тільки починалося, що ви спостерігали? Вас ув’язнили у 2016 році, яким було ваше життя з 2014 по 2016 рік?
Денис Секацький: Просто існування. Я жив у Сєвєродонецьку і постійно їздив в Луганськ. Я продовжував свій бізнес, але не в таких об’ємах, тому що більша частина клієнтської бази знаходилася на окупованій території. А я понад дві доби не міг знаходитися в Луганську, тому що люди, які були і в нормальному житті неадекватними, ходять зараз зі зброєю і називають себе захисниками. Я просто не сприймав ту владу. З моєї компанії були друзі, які перейшли на бік «ЛНР», але вони просто не змогли реалізувати себе в нормальному житті. Це мої однокласники, тепер вони «большие люди» там.
Ігор Котелянець: В одному з ваших інтерв’ю ви сказали, на мою думку, дуже правильну річ, що тим хлопцям в полоні, про яких знали, було трохи легше потрапити в обмінний список, тому що вони на слуху. З ким ви сиділи, про кого варто згадати з тих, хто залишається зараз у підвалах? Про кого варто говорити зараз, щоб ці люди якомога скоріше отримали свободу?
Денис Секацький: Там лишився мій хороший друг – Коля Полозов, він контужений. У нього сильно порушено функції мовлення і він сильно закрився у собі.
Залишився Валентин Можаєв, ми фактично в один час потрапили в полон. Його теж викреслюють вже з двох обмінів, не відають.
Залишився в дуже важкому стані здоров’я Мерзлий Юра. В нього діабет 22 при нормі – 6 (рівень цукру – ред.).
Ігор Котелянець: Ви звільнилися зовсім нещодавно і до вас прикута увага, можливо, вас зарошують на наради в органи влади. Чи використовуєте ви цю можливість для того, щоб якось повідомити про цих людей, щоб перевірити – чи вони взагалі є у списках?
Денис Секацький: Так, ті, хто звільнився, подали списки.
Ігор Котелянець: Зараз ви вже пройшли певну реабілітацію, ви вже не в лікарні. Як ви оцінюєте допомогу, яка була надана з боку держави, і що можна покращити?
Денис Секацький: У питанні відновлення здоров’я зроблена колосальна робота, я дуже вдячний. Єдине питання – незрозуміло, що буде далі. У багатьох було там житло, а тут немає нічого.
Ігор Котелянець: Вам щось обіцяють?
Денис Секацький: Президентські виплати по 100 тисяч, але обіцяли, що вони будуть в січні, проте зараз кажуть, що лише тільки через два місяці. І постає питання – за що нам жити хоча б ці два місяці?
Ігор Котелянець: Чим ви будете займатися далі?
Денис Секацький: Думаю відновлювати свій бізнес вже тут.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
Програма виходить за підтримки Посольства США в Україні. Думки учасників програми можуть не збігатися з офіційною позицією Посольства США
