Людина з гострим болем декілька діб має стукати в двері, щоб йому дали пігулку анальгіну — Полозов про СІЗО в Сімферополі

Дізнавалися в адвоката Івана Яцкіна Миколи Полозова та дочки Яцкіна — Катерини.

Іван Яцкін — український громадянин із Криму, нині утримується в СІЗО Сімферополя, а до того — у Лєфортово в Москві. Яцкіна затримали в жовтні 2019 року. Росія звинувачує його у «державній зраді». Винним він себе не визнає. Правозахисники і адвокат Яцкіна стверджують, що він мав відкриту і активну проукраїнську позицію.

Ігор Котелянець: Пані Катерино, розкажіть, що наразі відбувається із Іваном? Що відомо про його здоров’я? Коли востаннє ви з ним контактували?

Катерина Яцкіна: На даний час у батька загострилися хронічні хвороби через негативні наслідки після утримання у московському СІЗО: були відмороження, потім були травми хребта, проблеми з зором.

Наталія Каплан: Що можна сказати про його психологічний стан і як давно ви з ним контактували?

Катерина Яцкіна: Певно, рік я з ним не спілкуюся: пишу листи, але вони не доходять, відправляю передачі, але вони також не доходять. Всю інформацію я дізнаюся від адвоката.

Ігор Котелянець: Чи отримуєте ви наразі допомогу від державних органів і чи потребуєте цієї допомоги?

Катерина Яцкіна: На даний час Міністерство інтеграції виділяє раз на рік 100 тисяч гривень моєму батьку, також допомагають правозахисні організації. Проте є проблеми з медикаментами, які ми купуємо, але їх йому не передають.

Наталія Каплан: Чи спілкуєтеся ви з представниками влади, які опікуються питаннями політв’язнів?

Катерина Яцкіна: Більше з ними спілкується наш адвокат.

Ігор Котелянець: Пане Миколо, коли у вас востаннє були контакти з Іваном? Що він розповідав і які взагалі останні новини?

Микола Полозов: Остання зустріч відбулася понад тиждень тому. Наразі у «Верховному суді» «Республіки Крим» йде судовий процес щодо звинувачення Івана Яцкіна у державній зраді та шпигунстві. Процес відбувається у закритому режимі, але до початку судового засідання або у перерві у нас буває можливість дещо поспілкуватися.

Ігор Котелянець: Іван Яцкін народився і жив у Криму. У чому його звинувачують?

Микола Полозов: Подробиці розповісти не можу, оскільки в справі є державна таємниця і я давав підписку про нерозголошення. У цілому його звинувачують у тому, що він зібрав в Криму певну інформацію і передав її співробітникам СБУ. А ця інформація є державною таємницею Російської Федерації. Йому загрожує від 12 до 20 років позбавлення волі, оскільки це вважається особо тяжким злочином. Категорія таких справ завжди ускладнюється тим, що захист змушений давати відповідну підписку про нерозголошення, тому що в справі є державна таємниця, і це звужує можливості захисту, зокрема через привертання уваги ЗМІ до цієї справи.

Наталія Каплан: Він один проходить за цією справою чи є інші звинувачувані?

Микола Полозов: Ні, інших звинувачуваних немає. Перебуває він під вартою вже понад півтора роки. Більшу частину слідства він перебував у Лєфортово, і лиш на час судового засідання його етапували в Крим, де він перебуває у слідчому ізоляторі в Сімферополі.

Ігор Котелянець: Дуже часто в кейсах, де є звинувачення у шпигунстві чи диверсіях, сторона обвинувачення використовує якісь фотографії з українськими прапорами, якісь пости у Facebook, що підтверджують проукраїнську позицію людини, таким чином підкреслюючи, що начебто це свідчить, що людина могла діяти проти Російської Федерації. Чи є якісь такі факти у цій справі?

Микола Полозов: Я можу сказати наступне: російська влада використовує питання громадянства кримчан. Нам відомо, що після початку окупації у 2014-му році всім громадянам, які були зареєстровані в Криму, нав’язали російське громадянство. Коли це зручно для слідства, то використовується як раз це громадянство Росії, адже для звинувачення потрібно, що людина була громадянином Росії. Проте коли вирішується питання про продовження чи скасування запобіжного заходу, то звинувачення може згадувати про українське громадянство людини і стверджувати, що вона, мовляв, може втекти на материкову частину України.

Наша позиція полягає у тому, що Іван Григорович є громадянином України, і питання громадянства, яке йому нав’язали, є надуманим. І коли Іван Яцкін звертався до президента України Володимира Зеленського, він як раз і вказував, що є громадянином України. Звертався він з тим, щоб його включили в так званий список на обмін, оскільки, враховуючи ті терміни, які йому можуть бути винесені, обмін може бути більш швидким варіантом повернення на свободу.

Наталія Каплан: Як ви думаєте, чому Івану не доходять листи і передачі від доньки?

Микола Полозов: Це безумовно є одним з варіантів тиску на ув’язненого, адже жодної перепони, окрім цензури, щодо кореспонденції бути не може. Але на практиці листи або приходять із затримкою, або не приходять взагалі, і не від розголосу справи, ні від ув’язненого це не залежить, тому що російська тюремна система самостійно визначає, кому можна передавати листи, а кому – ні. Наприклад, до українських моряків, які перебували у Лєфортово, теж доходили листи із великою затримкою, не дивлячись на те, що історія з моряками мала світовий розголос.

Я гадаю, що історія sз листами від доньки Івана Григоровича, це або така дрібна помста від тюремщиків, або відвертий тиск на нього, аби не дати можливість доньці повідомити татові, як вона живе і як її справи.

• Тюремна медицина в Росії перебуває у плачевному стані

Наталія Каплан: Чи отримує Іван якесь лікування в СІЗО?

Микола Полозов: На жаль, тюремна медицина в Росії перебуває у плачевному стані. Багато росіян дізналися про це на прикладі справи Олексія Навального, до якого не допускали лікарів і якого не лікують, не дивлячись на звернення міжнародної спільноти. Що вже казати про інших ув’язнених, тим більше на окупованій території! Медицина в Сімферопольському СІЗО огидна і жахлива. Протягом вже декількох років я спостерігаю за тим, як багато ув’язнених кримських татар і українців страждають від відсутності  цієї медицини. Я бачив, як людина з гострим болем декілька діб має стукати в двері, кликати лікаря, щоб йому дали пігулку анальгіну.

• Я бачив, як людина з гострим болем декілька діб має стукати в двері, кликати лікаря, щоб йому дали пігулку анальгіну.

Ігор Котелянець: Миколо, чи вірите ви в обміни, з огляду на те, яка ситуація взаємовідносин зараз складається між Росією та Україною? Чи є у вас комунікація з Офісом президента, щоб розуміти ситуацію такої вірогідності?

Микола Полозов: Я займаюся справами українських політв’язнів з 2014 року, і за цей час безпосередньо в моїй практиці був ряд обмінів: це і повернення Надії Савченко, Ахтема Чийгоза, воєнних моряків. Ситуація всі ці роки була дуже непростою і тим не менш політикам якимось чином вдавалося домовитися і прийти до певного консенсусу. Тому я вірю, що ці обміни, навіть не дивлячись на дану ситуацію, можливо здійснювати, адже гуманітарні питання людського виміру мають бути на першому плані.

Жодних контактів з Офісом президента України в мене немає. Я доволі тісно контактую з Офісом омбудсмена Людмили Денісової, маю хороший контакт з МЗС України, але Офіс президента по якісь причині не звертається до адвокатів і не запрошує їх на якусь взаємодію, яка, на мій погляд, могла би бути корисною.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково показує офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS