«Ліво-права шизофренія»: аналіз передвиборчих обіцянок у сфері економіки

— Я насамперед бачу багато популізму, як перед кожними виборами. Зазвичай знецінюються самі програми кандидатів в президенти, потім політичних лідерів, політичних партій через те, що замість реального плану дій декларуються ті речі, які кожна людина хоче почути. Якщо ми звертаємося до бізнесмена, підприємця, ми йому обіцяємо, що не буде якихось перевірок, що будуть знижені податки. Якщо ми звертаємося до пенсіонерів, то ми кажемо, що будуть підвищуватися пенсії. Коли ми звертаємося до широкого кола людей, то кажемо, що ціни будуть знижуватися, буде приборкана інфляція і решта.

Коли ще далеко до виборів, політики можуть казати більш обґрунтовані економічно речі, а потім все це зводиться до дуже простих гасел. Зараз, коли ви рухаєтеся вулицями, можете бачити фактично змагання, хто у скільки разів знизить ціну на газ, на комунальні послуги. Коли ти дивишся на це як економіст, розумієш, що тут закладено багато протиріч. Не можна зробити щось для одних верств населення, не зачепивши певним чином інші.

— Готуючись до ефіру, я почитала програми трійки лідерів за соціологічними опитуваннями (Юлія Тимошенко, Володимир Зеленський та Петро Порошенко) та кількох інших в алфавітному порядку, звичайно до цих людей потрапив Геннадій Балашов. Фраза з його програми про те, що гроші мають бути доступні усім, розчулила мене до сліз, тому що я розумію, що гроші мають бути доступні усім, багато грошей. Інше питання — джерела наповнення.

У програмі Юлії Тимошенко ідеться про радикальне зменшення кількості існуючих податків і зборів, поступове збільшення розмірів прожиткового мінімуму, забезпечення гарантованого рівня первинної і невідкладної медичної допомоги за рахунок бюджетного фінансування, продовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель. Тут є суперечність?

— Безумовно. Коли ми кажемо про підвищення соціальних стандартів, треба розуміти, як працює бюджетний механізм. Фактично держава не створює ті кошти, які надає як прожитковий мінімум, як соціальну допомогу, як зарплату, як пенсію.

Держава фактично бере в одних суб’єктів (у підприємств, громадян) через податки і віддає іншим.

Коли ти бачиш, що підвищуються ті чи інші соціальні стандарти, ти маєш розуміти, яким чином це буде зроблено. Відповідно десь у програмі має міститися пункт, яким чином це відбудеться, чи будуть введені нові податки, чи з яких галузей буде зібрано більше податків. Є суперечність в тому, що декларується радикальне зменшення кількості податків і зборів, а щоб проводити таку політику, потрібно скорочувати соціальні програми. Так працює економіка: щоб комусь додати, треба у когось відняти. Це такий політичний мем: знизити податки і підвищити соціальні стандарти.

— У програмі Володимира Зеленського є пункти про виведення інформації про використання бюджетних тендерів, закупівель у публічну площину (здається, і так робиться), нульову толерантність до корупції на всіх рівнях, за заставу ніхто не вийде, засуджений втратить все, запровадження економічного паспорта українця, кожна дитина з народження до повноліття буде накопичувати частину від реалізації державою природних благ, запровадження одноразової нульової декларації для бізнесу, в якій бізнесмен за 5% задекларує і легалізує свої доходи.

— Я чую в цьому намагання зазіхнути на певну аудиторію, на певний прошарок населення. Тут багато відносно ліберальних речей сказано. Тема дітей завжди підкуповує. Я думаю, що це більш політтехнологічний хід. Думаю, ніхто не стане сперечатися, що добре, якщо у дитини буде щось накопичуватися. Тут також є елементи популізму. Людей турбує, що можна щось накопичити для певної людини, але ми теж проходили накопичення у своїй історії. Тут є певне зазіхання на молодшу аудиторію.

Нульова толерантність до корупції сподобається всім, всі про це кажуть, ніхто не знає, як це зробити на практиці. Якщо сказати, в якій країні найбільше борються з корупцією, то це буде Україна, але чомусь перемагає не Україна, а корупція. Загалом програма декларативна.

На що треба дивитися в програмі?

Якщо ви хочете з економічної точки зору побачити, як життя навколо покращується, слід звертати увагу не на те, як хтось хоче щось перерозподілити (заберемо в олігархів — роздамо простим людям), а як системно буде запускатися економіка. Чи відповідає програма кандидата на питання, чому в Україну прийдуть інвестиції, чому в Україні будуть будуватись нові виробничі потужності, нові підприємства в галузі й промисловості, і послуг, і торгівлі, чому Україна змінить своє обличчя на карті світу. Решта (пенсії, зарплати, прожитковий мінімум) є похідною від економічного розвитку. Якщо ми пропонуємо друге, не відповідаючи на питання, як зробити перше, то відповіді немає, є тільки заклик.

— Програма Петра Порошенка написана у такому ліричному стилі, що я ледь вичленила те, що стосується економічних категорій. Цей розділ називається «Жити безбідно». Ідеться про незалежний суд, Антимонопольний комітет, про те, що кількість податків треба скоротити, ставки зменшити, а всі офшори перекрити.

— Є зависокі очікування від посади президента в Україні. Якщо звернутися до Конституції, то президент, який прийде, одноосібно не змінить голову Національного банку, не впровадить економічні реформи, тому що економічне законодавство перебуває в підпорядкуванні Верховної Ради. Але якщо ти обмежиш себе в межах наявних даних Конституцією компетенцій, людям цього може бути замало, тому намагаються дати більше.

До Петра Порошенка найлегше підібрати претензії, тому що всі інші можуть лише обіцяти, а Петро Порошенко мав 5 років. Є коаліція у Верховній Раді, є найбільша фракція БПП, яка нібито диктує порядок денний. Трошки смішно, як він бореться з офшорами.

— Який економічний бекграунд може допомогти майбутньому президенту — освіта, досвід у бізнесі, науковий ступінь?

— Чи повинен президент обов’язково мати економічну освіту? Я думаю, що не обов’язково, тому що все ж таки діяльність президента та уряду — це діяльність команди. Коли йдеться про політичну посаду, то ми можемо згадати великих реформаторів, вони не були за фахом економістами, але навколо них завжди були правильні люди, які мали відповідний бекграунд, відповідну освіту.

Як показує світова практика, лідер в бізнесі та політичний лідер країни — це не завжди одне й те саме. Бізнес діє інакше, там завжди є елемент «що я маю зробити для себе». Політичний лідер — це ніби трошки про інше.

Тут більше питання до світогляду цієї людини, у неї має бути адекватний економічний світогляд, вона має розуміти, що економіка твориться людьми, не урядовцями, не двома-трьома особами, які напишуть правильні закони, а тим, чи вдасться енергію і потенціал людей спрямувати в креативному напрямку, коли навколо нас будуть народжуватися все нові та нові проекти, інвестиції, робочі місця, підприємства. З одного боку, це має бути світогляд, з іншого боку, команда, яка буде просувати економічні реформи.

— Чи можна кандидатів поділити на лівих і правих за їхніми підходами до економіки та фінансів?

— Звісно, але у нас вони вийдуть ліво-праві. Може вийти трошки шизофренія. Коли будеш читати про податки, бізнес, розвиток економіки, то побачиш дуже багато правого, ліберального. Коли будеш дивитися на питання соціального захисту, соціального забезпечення, то побачиш багато лівих ідей. Свого часу ми як громадські активісти робили проект перед минулими парламентськими виборами, де розбирали за певними критеріями економічні програми тих чи інших політичних партій і ранжували їх за цією ознакою, десь на 99% вони були лівими, адже широке коло виборців хотіло б щось отримувати. Якщо ми подивимося на гасла з білбордів, там буде значно більше лівих ідей.

Розмову слухайте у доданому звуковому файлі.

Програма «МозОК» виходить за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується організацією Інтерньюс (Internews).