Маємо виборювати свою незалежність і бути об’єднаними, — Хода Нескорених

Для мене цей двадцять п’ятий День Незалежності є особливим. Я вперше за два роки війни зустрічаю його вдома у Києві, а не у Щасті, як минулого року, або у Слов’янську, як у 2014.

Все було інакше, навіть таке офіційне дійство, як військовий парад. Найголовніша зміна — це людина на першому місці, герої на першому місці. Зокрема, під час вручення нагороди герою та легенді АТО, Ігору Гордійчуку, який керував взяттям та утриманням Савур-могили, був важко пораненим та досі проходить реабілітацію, Петро Порошенко сам підійшов до нього.

Емоційні вирази обличчя військових, які проходили парадом по Хрещатику та керували новою сучасною технікою, що тепер мають Збройні Сили України, також демонстрували людяність, а не протокол.

Але найемоційнішою частиною стала організована волонтерами, бійцями та активістами «Хода Нескорених», яка пройшла Хрещатиком одразу після параду. На відміну від параду, акція була відкритою для всіх, до неї приєднувались прості перехожі. Поліцейські допомагали забезпечувати цільність та безпеку колони — ще одна ознака того, що влада та правоохоронна система стала більш орієнтованою на людей.

Співорганізатор акції «Хода Нескорених» Петро Цвігун розповів мені, що вони жодним чином не протиставляють себе військовому параду, це є доповнення від народу.

«Мета цієї Ходи Нескорених є аполітичною, жодної політики, політичних гасел чи прапорів. У Ході беруть участь родини загиблих, поранених, самі бійці, які брали участь у боях на Сході України, ті, які зараз є бійцями, поранені бійці є, волонтери, медики, капелани. Бачимо техніку, яка не один раз пройшла чрез фронт, доставляла гуманітарку нашим хлопцям, вивозила хлопців з поля бою».

На думку Петра Цвігуна, Україна переможе, тільки якщо люди зможуть діяти злагоджено.

«Ми маємо жити, маємо виборювати свою волю, маємо виборювати свою незалежність і бути об’єднаними, бо тільки якщо ми будемо разом, ми переможемо».

Анатолій Фатеєв служив у зоні АТО у складі 20 окремого мотопехотного батальйону 93 бригади. Маючи протези на обох ногах, він приєднався до «Ходи Нескорених» на мопеді, бо і сам є незламним, сказав він.

«Марія Зав’ялова: Ви воювали на Сході?

Анатолій Фатеєв: Так, довелось трошки… Дві ніжки мені міною відірвало 13 червня 2015 року у Мар’янці. Це не заважає мені брати участь у громадському житті держави».

Дивлячись на Анатолія Фатеєва дійсно немає сумнівів, що йому нічого не заважає жити повноцінним життям, до того ж за його спиною сиділа гарна дівчина у вишиванці.

Життя триває, якщо воно в тебе лишилось. В сина іншої учасниці ходи, Галини Савчук, життя обірвалося у лікарні імені Мечникова у Дніпрі. Андрія намагались врятувати після важких поранень, отриманих під час виходу з Іловайську, але не змогли, він помер від ран у 35 років.

«Ідучи по цієї брущатці, на цієї Ході, мені б звичайно хотілось, щоб тут мій син пройшов парадом перемоги, але не судилося».

Галина лишилася волонтером у лікарні Мечникова, аби допомагати пораненим бійцям. Вона також сказала, що тільки об’єднані, українці зможуть подолати ті випробування, з якими стикається Україна зараз, у свою 25 річницю.

Присутнім Галина прочитала вірш, який присвятила своєму синові.

«Прощай, мій край, моя земля прощай.
Дай на прощання сили посміхнутись.
Прости, синочку, що не зберегла
Такого велетня, таку красу, таку перлину».

У натовпі навколо мене сльози блищали на очах чоловіків та жінок, багато з яких також тримали у руках портрети своїх загиблих близьких. Як повідомив у своїй промові на параді президент Петро Порошенко, Україна втратила понад 2 500 тисячі бійців під час війни.

Портрет тримала в руках і волонтер Марина Комар, яка допомагає спецпризначенням.

«Я тримаю портрет Євгена Бушніна, який загинув 10 лютого 2015 року під час обстрілу Краматорську. Це боєць 8 полку спецназу».

Марина Комар прийшла на Ходу та парад, бо вважає, що таке дійство демонструє зміни відношення до країни, армії та загалом зростання самоусвідомлення народу, як українців. На її думку, військовий парад є необхідним та важливим.

«Коли сам бачиш все це, то починаєш розуміти, що напевно це потрібно. Це потрібно всім. Можливо ці гроші можна було витратити на щось інше, але з іншого боку ми та довго ніяк не відносилися до нашої армії, ми так довго байдуже дивились на те, як знищують нашу армію, що зараз дуже важливо показати зміни у відношенні до нашої армії, дуже важливо показати, що наша армій відроджується. А ветерани цієї війни дійсно заслуговують на те, аби пройти та показати себе, аби загадати наших загиблих».

Марина Комар каже, що війна скінчиться лише коли всі українці усвідомлять, що зміни в країні — справа кожного.

І я згодна з цим сьогодні, як ніколи. На жаль, я сама сприйняла війну особисто, лише коли близькі люди, з якими я зустрілась на фронті, почали гинути.

Тут, біля «Львівської брами» на алеї Небесної Сотні, де під час Євромайдану була розташована перша барикада, заспівала пісню «Герої не вмирають» Анастасія Приходько. Але я знаю, що герої вмирають, і біль від того, що їх більше немає, лишається назавжди.

Сьогодні, в День Незалежності, я відчувала гордість, сум, а також єднання. Зустрічаючись очами з людьми, що приїхали до Києва та прийшли на Майдан, аби згадати всіх, хто загинув у боротьбі за цю незалежність, я бачила, що ці почуття об’єднують нас усіх.

І разом з ними, я вважаю, що тільки об’єднані, ми зможемо подолати не тільки військову агресію, але й застарілу систему, в якій люди нічого не означають. Бо сьогодні, на цьому параді та на цій Ході Нескорених, найголовнішими були саме люди. Прості люди, що стали героями, навіть не бажаючи цього.

Марія Зав’ялова спеціально для «Громадського радіо»

Марія Зав’ялова, «Громадське радіо», Київ