Майже сім років в одиночній камері: як складається доля «в’язня Кремля» Валентина Вигівського?
Майже сім років в одиночній камері: як складається доля «в’язня Кремля» Валентина Вигівського?
0:00
/
0:00

Майже сім років в одиночній камері: як складається доля «в’язня Кремля» Валентина Вигівського?

У черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» поговорили про політичного в’язня Валентина Вигівського, якого одним з перших схопили силовики Російської Федерації

Валентин Вигівський — український політв’язень, перебуває у неволі з вересня 2014 року. Киянин Валентин зник в окупованому Сімферополі, куди поїхав на один день на виставку з авіації. Його справа засекречена. Нюансів затримання та копію офіційного вироку не бачили навіть рідні. Українця утримували у московському СІЗО Лефортово, а в грудні 2015 року Московський обласний суд засудив Валентина до 11 років колонії суворого режиму. Нині він відбуває термін в колонії у Кірово-Чепецьку, що майже за 2 тисячі кілометрів від Києва. Валентин часто опиняється у штрафному ізоляторі, в січні цього року стало відомо, що в колонії він перехворів на Covid-19.

Де зараз перебуває Валентин Вигівський і як складається його доля? Про це ми поговорили із експолітв’язнем, журналістом, нині — першим заступником голови Черкаської обласної ради Романом Сущенком.

Ігор Котелянець: Романе, за останні півтора роки після звільнення ви встигли повернутися в журналістику, з журналістики піти в політику, з політики – в державну службу. Розкажіть, що зараз відбувається у вашому житті? Як вам у ролі державного службовця – ви наразі є першим заступником голови Черкаської обласної ради. І якими питаннями ви займаєтеся в такій новій для себе ролі?

Роман Сущенко: Так, насправді, життя в мене кардинально змінилося за час, коли Україні вдалося повернути нас з російських тюрем. Наразі у межах моїх повноважень на посаді першого заступника голови Черкаської обласної ради лежить весь гуманітарний спектр: охорона здоров’я, культура, соціальний захист, молодь і спорт. Курую ці напрямки, проводжу багато зустрічей, конкурсні комісії, різні засідання — робота дуже інтенсивна. Проте, безумовно, в мене вистачає часу, аби допомогти нашим побратимам, які створили Платформу звільнення політичних в’язнів та активно діють в цьому контексті. Я активно долучаюся до роботи, зокрема, брав участь у створенні логотипу цієї платформи.

Крім того, під час останньої сесії Черкаської облради я звернувся до депутатів, щоб вони підписали листівки, і 64 депутати написали листівки нашим політв’язням.

Ігор Котелянець: Я хочу попитати вас про політичного в’язня Валентина Вигівського, який досі перебуває в ув’язненні. Ви сиділи з ним в одній колонії в Кірово-Чепецьку, познайомилися із ним там, спілкувалися, і, наскільки я розумію, ваша дружба продовжується.

Роман Сущенко: Так, ми справді там познайомилися. Сама колонія №11 знаходиться за 20 км від Кірово-Чепецька у селищі Утробіне. Із вікон штрафного ізолятора дуже добре видно схід сонця, і це єдина краса, якою можна милуватися. На жаль, там більше нічого не видно, і саме зараз там і досі лютують морози.

Познайомилися ми як раз після того, як мене етапували з Москви до Кірова, де я перебував 10 діб, чекаючи етапу. Перед тим, як я потрапив у колонію в Утробіному, я дізнався, що там у штрафному ізоляторі перебуває українець Валентин Вигівський.

Перша наша зустріч відбулася в листопаді, коли Валентин йшов на прогулянку. Він проходив повз мою камеру і привітався до мене, зазирнувши у «глазок». Далі кілька разів ми разом відвідували місцевий душ і впродовж 20-тихвилин ми могли обмовитися словами. Бувало так, що на прогулянку ми виходили в сусідні дворики, і там перекрикувалися через кільканадцять метрів різних ґрат. Одного разу навіть бачилися, коли ходили в адміністративний корпус. Тобто якийсь контакт був.

Згодом мене перевели в іншу камеру і вона була по сусідству з камерою Валентина. Там ми спокійно спілкувалися упродовж кількох тижнів, поки нас не почали залякувати тим, що якщо ви продовжите спілкування, то опинитеся у більш суворих умовах. Ми продовжили спілкування і мене відселили в інше місце. Але ми постійно спілкувалися через консула, передавали через нього вітання один іншого і таким чином знали інформацію один про одного.

Наше становище з Валентином різнилося в тюрмі, оскільки він перебував у більш жорстких умовах. Йому підсунули телефон,  потім звинуватили у тому, що він порушив режим і погіршили йому умови. Він міг отримувати 4 побачення на рік, передачі, дзвінки рідним кілька разів на місяць, але його перевели у ПКТ (приміщення камерного типу), яке передбачає дуже суворі обмеження – дві передачі, два побачення. І Валентин з 2016 року не бачив нікого зі своїх рідних. Зараз ситуація ще гірша, адже ці умови йому часто змінюють на штрафний ізолятор. І якщо в ПКТ більш-менш тепла камера, є якесь спілкування через коридорний простір, то в штрафному ізоляторі холодно, дають лише годину на написання листа рідним і читання книги, годину — на прогулянку. Тобто не треба читати книги з психології, щоб зрозуміти, в якому стані він зараз перебуває.

  • Не треба читати книги з психології, щоб зрозуміти, в якому стані він зараз перебуває

Ігор Котелянець: Чи вдається вам зараз листуватися із Валентином, підтримувати зв’язок?

Роман Сущенко: Я жодного разу не писав йому листа, оскільки знав, куди цей лист потрапить, навряд чи він потрапить до рук Валентина. Ми спілкуємося через його рідних, вони нещодавно отримали листа від нього. Лист оптимістичний, але між рядками читається, крім туги, те, що йому дуже складно. Річ у тому, що в цій колонії в листопаді-грудні був COVID-19, це сильно вдарило по його імунній системі. Крім того, ці низькі температури, в яких він перебуває, негативно впливають на окремі системи організми Валентина. Він неодноразово звертався до адміністрації по медичну допомогу, вимагав, щоб йому надали відповідні ліки. Виявляв готовність оплатити ці медичні послуги, але йому відмовляли.

Він уже майже сім років перебуває в одиночній камері і йому важко. Тому я продовжую закликати громадські організації писати йому листи, аби його підтримати. Можливо, йому можна надіслати на адресу колонії якісь журнали про техніку, яку він полюбляє, можливо, якісь книги. Так, принаймні, робили, коли я там перебував. Це надзвичайно підсилює його рух спротиву, мотивує, підживлює надію і його віру.

Ігор Котелянець: На вашу думку, чи є сподівання на те, що відбудеться хоча б іще один обмін до кінця року?

Роман Сущенко: На мою думку, питання звільнення наших громадян із полону потрібно пов’язати з економічними санкціями, які будуть посилюватися. Ми вже чули заяви президента Джо Байдена, Великої Британії, які визначили Росію основною загрозою для себе. Англомовний світ об’єднується проти конкретної загрози. Якщо в цей історичний період наша дипломатія переконає, щоб пов’язали кейси всіх політв’язнів і їх звільнили в обмін на санкції, то це єдиний вихід. По-іншому, Путін на діалог не піде, адже він чудово розуміє психологію і нашого президента, і західного світу, і знає свої можливості у цьому контексті.

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково показує офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.    

 

 

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини