Андрій Куликов і Андреа Кайрола у студії Громадського радіо/Фото: Юлія Юськів, ЮНЕСКО
20 травня Громадське радіо за підтримки ЮНЕСКО провело публічну подію «Політика рівності: частина щоденних рішень», присвячену практичному впровадженню принципів рівності та інклюзії у медіа. Під час заходу команда презентувала два документи — Політику рівності та Практичну інструкцію для редакції, які вже використовують у щоденній роботі та пропонують адаптувати іншим медіа.
У презентації також взяв участь Андреа Кайрола, радник сектору комунікації та інформації з питань свободи вираження поглядів та безпеки журналістів ЮНЕСКО.
Ведучий та співзасновник Громадського радіо Андрій Куликов напередодні заходу взяв інтерв’ю в пана Кайрола, і ми публікуємо цю розмову.
Андрій Куликов: Ми поспілкувалися із паном Кайрола не лише про політику рівності, а й про діяльність ЮНЕСКО в Україні в цілому. Ми почали з того, що запам’ятав Андреа Кайролa з лютого 2022 року, коли в ЮНЕСКО усвідомили потребу якнайшвидше реагувати на широкомасштабне російське вторгнення в Україну.
Андреа Кайролa: Напевно, найперше спадає на думку історія із перших днів повномасштабного вторгнення. Я працюю у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі і, зокрема, опікуюсь роботою ЮНЕСКО з підтримки безпеки журналістів. Ми намагалися зрозуміти — що робити, яким чином ми здатні допомогти журналістам, які опинились у нових обставинах і несподівано мусили розповідати про конфлікт (війну — ред.).
У нас був досвід співпраці з українськими партнерами, і ми з ними зв’язались і негайно отримали уявлення про те, що їм потрібно. Вони сказали: будь ласка, підтримайте нас особистим захисним спорядженням.
А ще ми хочемо встановити гарячі лінії підтримки інших журналістів — не лише іноземних, які тепер несподівано висвітлюють конфлікт (війну — ред.), але й українських, які до цього не звикли.
Отака була найперша підтримка, що її ми намагались надати як організація. І ось що справді вражало: негайний відгук, опірність, рішучість. А ще один вимір, що справді вражав мене цими роками, коли ми підтримували українських журналістів, — це надзвичайна відвага і здатність очолювати, які виявляли, зокрема, жінки в журналістиці.
Ми знаємо, що журналістки працюють на чільних, старших посадах, але вони є і на місцях — фронтові репортерки, розслідувачки. Вони нині становлять більшість в українській журналістській спільноті. Ми нещодавно підтримали дослідження у цьому вимірі.
І дійсно, майже 80 відсотків в українській журналістиці — жінки. І це також особливий вимір нашої роботи минулими роками з українськими медіа і для українських медіа, включно з безпекою журналісток і журналістів.
Андрій Куликов: Тим часом, багато людей вважають, що ЮНЕСКО здебільшого зосереджується на культурі, хоча організація також працює у галузях освіти, науки, документування, інформації. Відносно невідомою залишається, зокрема, робота сектору комунікації та інформації. Розкажіть, пане Кайрола, що робить ваш сектор у світовому масштабі і яка його роль в Україні?
Андреа Кайролa: Ще в Конституції ЮНЕСКО, організації, заснованій після Другої світової війни для сприяння миру в думках чоловіків і жінок засобами освіти, культури, наук і вільного потоку інформації. Тож вимір, пов’язаний із вільним потоком інформації, свободою вираження, завжди був у “ДНК”, в Конституції ЮНЕСКО і в нашому мандаті.
Нині ЮНЕСКО — агентство ООН, що спеціалізується на питаннях сприяння свободі вираження поглядів, свободи преси. Наприклад, щороку ми координуємо у світі відзначення Всесвітнього дня свободи преси. А також — виконання Плану дій ООН з безпеки журналістів і питання безкарності.
Цей план ООН залучає не лише ЮНЕСКО та інші агентства ООН, а й інші зацікавлені сторони в цій галузі, представлені об’єднаннями медіа, профспілками, видавцями. Залучені також усі спеціалізовані неурядові організації, а мета, звісно — підтримати дієву і цілісну відповідь на різноманітні загрози безпеці журналістів.
Важливо зауважити, що в межах цього мандату відбувається робота з розвитку медіа, сприяння вільним, незалежним, плюралістичним, різноманітним медіа, а також вільному доступу до інформації для всіх, сприяння медіа- та інформаційній грамотності, критичному мисленню громадян. Ідеться не тільки про залучення спадщини традиційних медіа, але і про нову інформаційну екосистему, в якій, звісно ж, є тепер і соціальні медіа, і яка цілковито диджиталізована.
А тепер про те, що ми робимо в Україні. Вважаю, що в Україні ми працюємо за всіма згаданими мною складовими, за цими засадами. Є робота з медіа- та інформаційної грамотності. Є робота з підтримки опірності українських медіа у різних фазах нинішніх обставин. Є і конкретна робота з підтримання безпеки журналістів, а є й робота на перспективу — підтримка розвитку, відновлення медійної галузі.
Андрій Куликов: Конкретно мені відомо, що ЮНЕСКО багато уваги приділяє опірності і перетворенням у суспільному секторі засобів масової комунікації. Що саме ви тут робите? А також — про вашу роботу з регіональними медіа. Україна — вельми велика країна, і мені відомо, що ЮНЕСКО не обмежується Києвом…
Андреа Кайролa: Найперше, важливо визначити — що таке медіа суспільного сектору. Маємо дуже широке визначення того, що таке медіа суспільного інтересу. Звісно, йдеться про медіа, які задовольняють усі інформаційні потреби. Ми підтримуємо розбудову опірності сектору вільних, незалежних, плюралістичних, професійних, різноманітних медіа.
У практичних термінах, у цілому світі, не лише в Україні, важливо мати різноманітність медіа — радіо, телебачення, цифрові, подкасти, регіональні, а ще й різноманітність у самих медіаорганізаціях. Ми також знаємо, що медіа у світі взагалі, на жаль, перебувають в умовах ідеального шторму.
Більшість медіа, навіть у розвинених країнах, вже не самодостатні. Зменшення реклами, цифровізація, зміни провокують екзистенційну кризу життєспроможності самих медіа.
Отже, на додачу до підтримки медіа суспільного інтересу, відповідь полягає і в тому, — щоби підтримувати концепцію, яку ООН поширює останні десять років: журналістика як суспільне благо.
Тож, звісно, важливо мати цю інформаційну журналістику як суспільний набуток всього демократичного суспільства — для миру, для безпеки, для розвитку. І, до речі, темою останнього Всесвітнього дня свободи преси була «Свобода преси для миру».
І якщо відповідати на другу частину вашого запитання, вважаю, що Україна показує, чому життєспроможність медіа і термінова підтримка мають іти пліч-о-пліч.
Одне без одного не має бути, а має бути разом. Отже, ми починаємо підтримувати журналістів захисним спорядженням, енергопристроями, допомогою у надзвичайних ситуаціях. Але важливо і починати думати про операційну тяглість, про довготермінову стійкість медіасектору.
І в цьому вимірі, щоби навести приклади: ми в партнерстві з вами, завдяки Міжнародній програмі розвитку комунікацій, конкретно — у питанні, пов’язаному з інклюзивністю, з інвалідністю людей, які беруть участь у виробничому процесі в медіа. Ми вельми вдячні за партнерство з Громадським радіо.
Але ми в партнерстві і з іншими українськими медіа. Наприклад, з Kyiv Independent (Київ Індепендент — ред.), якому надаємо підтримку в оновленні для забезпечення їхньої операційної стійкості. У межах цього, наприклад, вони виробили стратегію щодо атрибутики, залучення донорів, стратегій спільнокошту, залучення авдиторії та підтримки, монетизації відеопродукту. Тут і те, що робить ваше радіо.
За такого рішення ідеться не про одну якусь відповідь, що здатна дати раду цій потужній екзистенційній кризі медіа, але, звісно, є потреба урізноманітнювати і забезпечувати тяглість діяльності медіа, забезпечувати різноманітність екосистеми для незалежних програм, щоби в ландшафті залишались кілька різних дієвців, які забезпечують істотні суспільні функції для своїх авдиторій.
Андрій Куликов: Не вельми відомо, що мандат ЮНЕСКО містить також збереження і оцифрування документальної спадщини. Що робить у цьому напрямку ваш сектор — у світі і, зокрема, в Україні?
Андреа Кайрола: Так, це складова послідовності важливості збереження вільного потоку інформації, тому що, звісно, медіавиробництво, виробництво інформації важливе для доступу до інформації, але йдеться також про збереження архівів і про доступ до них. У цьому вимірі є програма “Пам’ять світу”, що є програмою спадщини ЮНЕСКО.
Звісно, найбільше ЮНЕСКО відоме Програмою світової спадщини, яка опікується матеріальною культурною та природною спадщиною.
ЮНЕСКО відоме і діяльністю в галузі нематеріальної культурної спадщини. Але є й інша програма збереження спадщини, що конкретно зосереджена на архівах — усіх типах архівів, від давніх книг та рукописів, які потрібно зберегти, до потреби забезпечити доступ, і тут, звісно, відповіддю на потребу в доступі є оцифрування, звісно ж — без ушкодження самого архіву.
Ми можемо вести розмову про важливість збереження зображувально-звукових архівів, включно з радіоархівами чи телевізійними архівами. А ще нині є велика проблема щодо цифрових архівів, наприклад, у питанні масштабу. Ми всі знаємо правило: що давніший спосіб зберігання, то довше він діє. От у Давньому Єгипті був папірус, а до того був камінь. А за наших днів були гнучкі диски, компакт-диски, і вони тримались якісь десять років. А тепер усе в нас одразу цифрове, — і зберігається у хмарі чи на пересувному пристрої; і це вже може зникнути впродовж кількох днів чи кількох тижнів.
Тож що ми робимо в цій галузі конкретно в Україні? Є проєкт, фінансований Євросоюзом, який конкретно підтримує збереження заризикованих цифрових зібрань, включно з пов’язаними з єврейською документальною спадщиною. Досі цей проєкт надав підтримку дванадцяти установам пам’яті. Саме так потрібно позначати установи, в яких були ці архіви. Це може бути бібліотека, може бути частина музею, може бути, звісно, інша установа, в тому числі — установа медіа.
У межах цього проєкту надається підтримка у вигляді конкретного обладнання для оцифрування: наприклад, сканери, сервер, пересувні комп’ютери, полиці для складування, осушувачі — для підтримки, звісно ж, не тільки оцифрування, а й зберігання. Є і конкретна робота з нарощування здатності професіоналів у цифровому копіюванні чи технологій зберігання .
ЮНЕСКО також супроводжує Україну в створенні Національного комітету програми «Пам’ять світу». У цьому комітеті представники різних установ пам’яті координують відповідь на великий виклик, адже збереження українських архівів, звісно ж, масштабне завдання.
Національний комітет програми «Пам’ять світу» також визначає пріоритети — чи починати роботу з певного типу архівів, а чи з найбільш загрожених архівів — бо ті, наприклад, близько до лінії фронту. Також комітет обирає архіви, які визначають для міжнародного реєстру, бо програма “Пам’ять світу” є водночас міжнародним реєстром.
Андрій Куликов: Пане Кaйрола, з вашого погляду, що з українського досвіду може бути особливо цінним і придатним до застосування в інших країнах?
Андреа Кайрола: Я працюю у штаб-квартирі ЮНЕСКО для припинення криз та конфліктів, і гадаю, що унікальним досягненням за останні два роки в нашому полі діяльності є те, що вперше медіа інтегровані в процес Швидкої оцінки завданої шкоди та потреб.
Як знає більшість авдиторії, є такий щорічний звіт, координований провідними донорами, ООН, Світовим Банком, Євросоюзом і, звісно ж, українським урядом — для міжнародної спільноти це документ-орієнтир для підтримки відбудови та відновлення. І в цьому загальному документі є розділи щодо інфраструктури, освіти, культури, проте там не було окремого розділу про медіа.
Був розділ про телекомунікації. А тепер у цьому розділі йдеться і про медіа. Це велике досягнення, бо цим показано і підкреслено — якою мірою для відбудови та відновлення важливо забезпечити, щоб відновлення відбувалося і в секторі медіа суспільного інтересу.
Важливо також підкреслити, що це результат оцінювання, виконаного на низовому рівні, справді — знизу-догори. Адже в нас були українські партнери, зокрема Львівський медіафорум, які збирали відомості про потреби від місцевих медіа, від місцевих спеціалізованих неурядових організацій. Ці відомості узагальнили. І на основі цього виробили ширше оцінювання, яке зробив Львівський медіафорум, підтримало ЮНЕСКО, а також щедрий внесок від народу Японії, які допомогли забезпечити складові відповіді на цю швидку оцінку шкоди та потреб.
Сталося це торік, і то було четверте таке оцінювання. І такі відомості включено і до цьогорічного оцінювання, яке буде представлено наступного місяця у Польщі на конференції з відновлення України.
Андрій Куликов: Якою мірою, пане Кайрола, ви задоволені, чи незадоволені увагою, яку отримує в Україні діяльність ЮНЕСКО?
Андреа Кайрола: Із вашого дозволу, це запитання насправді про те, якою мірою задоволені чи не задоволені наші бенефіціари. Це, звісно, не до мене. Я ж можу сказати на особистісному рівні, що досвід роботи з українськими партнерами в усіх галузях, про які ми говорили, вражає. Їхній професіоналізм, їхня відданість справі — справді видатні.
А ще, скажімо, зовнішнє об’єктивне оцінювання виконують зовнішні фахівці. Бо коли ми втілюємо проєкти, в нас є також зовнішні оцінювальники, які перевіряють, чого ж досягнуто в цьому проєкті. І в більшості випадків є те, що ми називаємо «відповідною вартістю».
Отже, в більшості випадків є результат, і це добре. І високий рівень задоволення бенефіціарів, що є найважливішим параметром, бо все це, зрештою, робиться в інтересах кінцевих бенефіціарів — правотримачів, як ми кажемо. Звісно, ми маємо намір і надалі їх підтримувати.
А ще скажу, що я працюю у Секретаріаті ЮНЕСКО, а Україна — дуже активний член ЮНЕСКО. І довкола ЮНЕСКО працює ціла мережа установ. Наприклад, працюють комітети, про які я згадував. Отже, йдеться про колективні досягнення у межах загального мандату ЮНЕСКО.
Андрій Куликов: Говорячи про загальний мандат ЮНЕСКО і родину агенцій та організацій ООН, із якими з них ви найбільше співпрацюєте, працюючи в Україні? І, можливо, поза родиною ООН?
Андреа Кайрола: Звісно, в нашому полі ми дуже щільно співпрацюємо, наприклад, із Радою Європи, з Організацією із безпеки та співробітництва в Європі, яка готує доповіді про свободу медіа. Якщо в інших регіонах світу може не бути таких регіональних організацій, які до того ж спеціалізовані, тут такі є, і дуже важливо, що ми координуємо і примножуємо діяльність разом.
А якщо говорити про родину ООН, ми координуємо діяльність із Планом дій ООН з безпеки журналістів та питання безкарності, до якого причетні 14 установ та агенцій ООН: від Управління Верховного Комісара ООН з прав людини до Програми розвитку ООН. З ООН-Жінки, наприклад, (ред. – співпрацюємо) не лише в тій важливій роботі, що її проводять в Україні для безпеки журналісток, але і в питанні технічно забезпеченого гендерно зумовленого насильства, адже на журналісток непропорційно великою мірою скеровано це переслідування, здійснюване онлайн.
Отже, відповідь не лише від ООН та різноманітних підрозділів ООН, але й спільна відповідь з іншими урядами, міжурядовими організаціями на регіональному рівні. А ще важливо, що багато робиться разом як внутрішніми, так і регіональними чи світовими спеціалізованими неурядовими організаціями в галузі підтримки медіа, свободи вираження поглядів, безпеки журналістів.
Андрій Куликов: Останнє моє запитання у цьому інтерв’ю: коли ви повернетесь до Парижа, а вас запитають — що ви побачили в Україні нового, а що такого, що підтверджує ваш попередній досвід? Що ви відповісте?
Андреа Кайрола: Напевно, скажу про те, що увиразнилось, бо я щойно зі Львівського медіафоруму, а Львівський медіафорум відбувається щороку, і там представлені здебільшого українські медіаорганізації та українські неурядові організації. Просто неймовірна здатність українських медіа до новаторства для того, щоби гарантувати тяглість і працювати далі. А також здатність брати до уваги зрослі загрози безпеці журналістів, — ми ж бо знаємо, що журналісти постійно під небезпекою, наприклад, націлених на них дронових атак в усіх конфліктах у світі.
Отже, були дискусії щодо способів протидії цим загрозам. І ще один дуже цікавий для мене вимір — як радіо залишається дуже важливим, в тому числі і те, що робите ви. Тому що часом є хибне уявлення, що радіо — відносно старе медіа, а є, мовляв, нові. Але ми як ЮНЕСКО цінуємо важливість радіо як унікального медіа, що зберігає важливість з причини близькості до авдиторії, з причини горизонтальної взаємодії з авдиторією. Ми знаємо, що є розмаїття медіа, але радіо залишається дуже важливим джерелом інформації.