Мене завели у камеру, а там — четверо людей, яких вважали зниклими безвісти — колишній полонений «ДНР»

Про це у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» ми поговорили із колишнім полоненим бойовиків «ДНР», волонтером Олександром Кудіновим.

Олександр Кудінов – волонтер, правозахисник, колишній полонений бойовиків, уродженець окупованого Донецька. З вересня по жовтень 2014 року був бранцем угруповання «ДНР». Після цього возить гуманітарну допомогу і передачі для українських полонених.

Ігор Котелянець: Ваша історія дивовижна тим, що ви самі є мешканцем Донбасу, ви самі перебували у полоні бойовиків. Коли звільнилися, продовжуєте туди їздити й допомагати тим, хто залишається у полоні. Як і коли ви потрапили у полон? Що з вами там відбувалося до моменту звільнення?

Олександр Кудінов: У полон я потрапив 22 вересня 2014 року. Весь час від початку війни я займався розшуком зниклих, перемовинами про звільнення заручників, зокрема розшуками полонених. Про мене було відомо, та я й не приховував свою діяльність.

Мене затримали у Донецьку, привезли у будівлю СБУ, де я і пробув 33 дні. Про своє звільнення я домовлявся сам і також допомагав звільнятися своїм співкамерникам.

• Про своє звільнення я домовлявся сам і також допомагав звільнятися своїм співкамерникам

Ігор Котелянець: Вони вас затримали за те, що ви допомагали з розшуками безвісти зниклих у Донецьку?

Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті

Олександр Кудінов: Розглядалися різні версії. Мені повідомили, що я був вже у розшуку майже три місяці, хоча чого мене було шукати, я ні від кого не ховався.

Полон для мене був, як для козла город з капустою: мене завели у камеру, а там четверо людей, котрі вважалися зниклими безвісти й були в мене у телефоні, в SMS. Тобто я не вважаю, що це для мене була жахлива катастрофа. Більш того, у мене з`явилася можливість налагодити зв’язки. Я відмовився від обміну, від викупу, який також пропонувався. Як мешканець Донецька, я був відпущений. За 10 днів я повернувся з допомогою для співкамерників.

• Полон для мене був, як для козла город з капустою: мене завели у камеру, а там четверо людей, котрі вважалися зниклими безвісти.

Ігор Котелянець: Вони самі вас відпустили?

Олександр Кудінов: Так, я сам про себе домовлявся.

Ігор Котелянець: Як ви вважаєте, чому вони пішли на це?

Олександр Кудінов: Щодо мене були зняті обвинувачення.

Ігор Котелянець: Як ви не боїтеся зараз їздити на окуповану частину Донбасу, якщо ви вже були у полоні?

Олександр Кудінов: Зараз я і не їжджу. Мені перекрили всі шляхи туди ще до карантину.

Ігор Котелянець: Тобто після звільнення з полону ви їздили?

Олександр Кудінов: Так, я їздив до того часу, поки наших полонених не почали переводити на 32 зону. Там у мене виникли певні проблеми, не без участі наших «органів», адже я володів інформацією, яку не хотіли б висвітлювати наші офіційні перемовники. Тобто у мене є конфлікт з СБУ у поглядах на звільнення. Я міг домовлятися, у мене на тій стороні були певні зв’язки, я міг впливати на ці процеси. Я міг впливати на цю допомогу, але мене просто підставляли.

Наталія Каплан: Ходять чутки, що у списки на обмін беруть за гроші?

Олександр Кудінов: Чому чутки? Про це відкрито говорять звільнені. Можна подивитися програму Володимира Бойка «Людолови», там досить докладно розказано про участь у цьому генерал-майора СБУ, до речі, раніше судимого за судовий злочин, Геннадія Кузнєцова. Я особисто звертався письмово до Кузнєцова з деяких питань. Наразі у суді перебуває мій позов до СБУ, Штабу АТО та Кузнєцова. Це питання торгівля людьми в списках, це питання зловживань певних посадових осіб.

Ігор Котелянець: Я знаю, що ви допомагаєте як з передачами, так і з забезпеченням медичної допомоги. Які першочергові потреби у людей, які сидять на підвалах «ДНР»? Як взагалі можливо організувати таку допомогу? Це ваші особисті зв’язки?

Олександр Кудінов: У більшості, це можливість навчити людину, якщо з нею вдається встановити зв’язок. Так, наприклад, один з полонених відбув три тижні лікування у 12-ій установі виконання покарань – це давня обласна лікарня, там є певні умови. У нього контузія, опіки, після катувань струмом у нього була атрофічна виразка. Нам вдалося там його підлікувати. Ліки ми закупили, переправляли, тому вдалося дещо зробити. Після повернення його на свою колонію, вдалося домовитися зі стоматологами, щоб вони вставили йому щелепи.

Ігор Котелянець: Як ви вважаєте, чи на сьогодні українські спецслужби, органи державної влади, Офіс президента достатньо роблять все для того, аби звільнити тих, хто перебуває у полоні? Та чи знаєте ви про законопроєкт щодо соціальної та правової підтримки полонених та політв’язнів? І чи вважаєте ви, що його потрібно ухвалювати?

Олександр Кудінов: Я вважаю, що в першу чергу потрібно виконувати ті закони, які вже є. І якби виконувалася вимога Конституції у 2014 році, то, можливо, ми б зараз не говорили про полонених і про непідконтрольні території теж.

Що стосується законопроєкту, то у мене головне питання: а чи буде він працювати? Після звільнення я не отримав ні копійки, я втратив все, що в мене було на тій території, я не отримую ніяких пільг, і приїжджаючи в Київ, я такий же «сепаратист», як і багато інших з Донбасу. Хоча у Києві набагато більше сепаратизму, ніж було у Донецьку у 2013 році. Мені є з чим порівнювати.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково показує офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS