Місце розбрату: чому меморіал «Куропати» не об’єднує білорусів 

Мінська кільцева автодорога перерізає урочище Куропати на дві частини. Шум автомобілів чути навіть у глибині лісу — надто гучно для такого місця. Наш екскурсовод, історик Ігор Кузнєцов, часом змушений був підвищувати голос. Інформація у матеріалі — від нього. Знімки зробила мінська фотографиня Світлана Станкевич — уночі, коли тут тихіше. 

Акуратно просипані доріжки, показова чистота. А поруч із тим — понівечені пам’ятні знаки, дерев’яні хрести, частина яких вже почала тліти.  Відчутно: єдиної концепції меморіалу немає.

Першими захоронення в урочищі Куропати знайшли будівельники — у 50-х роках, коли прокладали дорогу. Тоді про знахідку влада звеліла «забути». У 1988 році Зенон Позняк та Євген Шмигальов  опублікували в газеті «Література і мистецтво» статтю «Куропати — дорога смерті». Так про місце розстрілів дізнався широкий читач. 

«Расстрэлы пачаліся тут у 1937 годзе. Спачатку тройчы ў дзень — на раніцы, у 14 гадзін і вечарам, калі сьцямнее, – у лес прывозілі па некалькі машын людзей і расстрэльвалі. Трупы скідалі ў загадзя выкапаныя глыбокія ямы, штабель на штабель. Настраляўшы даверху, ямы прысыпалі пластом пяску ня больш за 20-25 сантымэтраў. Часам зьверху саджалі сасонку.

У другой палове 1937 году месца абгарадзілі. Сьмяротнікаў пачалі прывозіць па іншым графіку: пасьля абеду, пад вечар і цэлую ноч. Вазілі безупынна штодня. Апытаныя ня памятаюць нават, ці былі перапынкі ў нядзелю», — пише дисидент Зенон Позняк. 

Історик Ігор Кузнєцов розповідає: немає точних даних, скільки людей розстріляли на Куропатах. Немає і точного переліку жертв, хоча на деяких хрестах є імена. 

«Документально це підтвердити поки неможливо. КДБ стверджує, що весь архів НКВС був евакуйований — це не відповідає реальним фактам. Мінськ бомбили 23 червня; були свідки, які говорили, що кілька бомб потрапили в будівлю НКВС. Ми також не знаємо, скільки і які документи знищили самі енкавеесники» в перші дні війни. Принаймні є інформація, що коли німці увійшли в будівлю НКВС 28 червня, у ній були розкидані документи, які не встигли вивезти».

Радянські «органи» здебільшого не зазначали місце розстрілів. Історики говорять і про 30 тисяч, і про 100 тисяч. Тільки за першу ексгумацію дослідники знайшли 313 черепів. На той час захоронення були порушені — у 50-х роках могили перекопали, ховали докази.

«У Білорусі, за моїми даними, розстріли відбувалися у 28 населених пунктах, тобто в Мінську, обласних, районних центрах. На території Білорусі періода 1920-1940 років — понад 100 місць розстрілів. Із них у Мінську — 12 місць. Куди, наприклад, вивезли трупи розстріляних з 29 на 30 жовтня, ми не знаємо», — говорить Кузнєцов. 

Події з 29 на 30 жовтня 1937 року відомі як «Ніч розстріляних поетів». Тоді за ніч працівники НКВС вбили 132 людини, з яких 22  — білоруські літератори: Міхась Чарот, Анатоль Вольний, Тодар Кляшторний та інші. Загиблих щороку вшановують представники опозиції та інтелігенції. 

Офіційна політика білоруської влади щодо Куропат за тридцять років після першої публікації змінювалася, пояснює Кузнєцов. У 1989 році Рада Міністрів Білоруської РСР прийняла постанову «Про вшанування пам’яті жертв репресій 1937-1941 років в лісовому масиві Куропати». За постановою, в урочищі мав з’явитися пам’ятник, а Академія Наук мала видати «Книги пам’яті».

Пам’ятник від влади поставили через 29 років. Монумент із написом «Жертвам ХХ століття» погодило Міністерство культури, а встановила Білоруська федерація профспілок — чотири стовпи в «іржавому» металі та дзвін без «язика». 

У березні цього року про похованих у Куропатах людей Олександр Лукашенко сказав:  

«Це не значить, що під сталінізм можна заганяти усе. Так, припустимо, вбивали людей при Сталіні. А ви впевнені, що там фашисти не розстрілювали людей? Не впевнені». 

У квітні за особистим наказом Лукашенка тут зносили хрести — народний меморіал, який створювали громадяни та місцеві організації. Активістів, які протестували проти знесення, міліціонери затримували. 

Торік у червні в охоронній зоні меморіалу відкрили кафе. Лукашенко роботу закладу схвалив і запитував журналістів: «Чому ви по-звірячому до підприємців ставитеся?».

Також тут є пам’ятник, який на Куропатах в 1994 році відкривав тодішній президент США Білл Клінтон. Цей монумент та інші пам’ятні знаки постійно потерпали від вандалів. 

«За 23 роки міліція в Куропатах було понад 120 актів вандалізму. У жодному випадку винних не встановили», — розповідає Кузнєцов. 

На новому, погодженому білоруським Мінкультом меморіалі від профспілок невідомі вицарапали «зірки Давида». Цей випадок також не розкритий, говорить історик. 

Довкола Куропат точиться боротьба не тільки влади та опозиції. Конфліктують громадські діячі та опозиціонери між собою. Одні вважають, що краще такий «нейтральний» пам’ятник від влади, ніж жодного, інші не визнають монумент та офіційний «благоустрій». Одні встановили тут хрест на згадку про вбитих у 1940 році поляків, інші назвали це провокацією і заявили, що поляків тут не вбивали.

29 жовтня цього року учасники жалобної церемонії в Куропатах виривали одне в одного мікрофон — сварилися через теперішній скандал довкола PEN-центру. 

Але поряд із цим Куропати перетворюються на місце спільного вшанування репресованих. 

Тут ставлять хрести загиблим у Мінську, Бресті, Гомелі. Бо Куропати — єдине в Білорусі визнане місце поховань часів радянських репресій.