Мій чоловік майже два роки в полоні «ДНР», але його не включають у списки на обмін – Світлана Тимофєєва

Мій чоловік майже два роки в полоні «ДНР», але його не включають у списки на обмін – Світлана Тимофєєва

Олександр Тимофєєв, технолог м’ясокомбінату, був схоплений незаконними формуваннями «ДНР», коли він з дружиною перетинав лінію зіткнення два роки тому назад. За цей час «суд» так званої «ДНР» встиг оголосити йому вирок за шпигунство у вигляді 14 років позбавлення волі. Проте до списків на обмін цей полонений чомусь за два роки так і не потрапив.

Історію корінного мешканця Донецька нам розповіла його дружина Світлана.

  • Світлана Тимофєєва — дружина цивільного заручника бойовиків так званої «ДНР» Олександра Тимофєєва. Його затримали 26 грудня 2017 року, звинуватили у шпигунстві. Бойовики вимагали у Світлани за чоловіка 20 тисяч доларів. Олександра катували, утримували в неофіційній тюрмі бойовиків у колишньому приміщенні арт-центру «Ізоляція». Так звана ДНР відмовляється включати його у списки на обмін.
Світлана Тимофєєва

Програму ведуть сестра Олега Сенцова Наталія Каплан та брат Євгена Панова Ігор Котелянець.

Ігор Котелянець: Хочеться сподіватися, що оце звільнення 7 вересня частини українських політв’язнів, дає якесь зелене світло на те, що ці звільнення будуть продовжуватися і в подальшому, зокрема і стосовно полонених Донбасу. Але ми знаємо, що процес звільнення полонених Донбасу лежить у площині Мінського процесу. Що вам зараз відомо? Чи хтось з представників влади повідомляє вам якусь обнадійливу інформацію, що зараз відбувається в Мінську? Чи говорять зараз про заручників Донбасу? І чи є на що сподіватися?

Світлана Тимофєєва: Я хочу сказати, що ми, родини полонених, всю інформацію дізнаємося виключно самі, коли телефонуємо до Центру звільнення полонених або до СБУ, або Валерії Лутковській. Я вчора телефонувала Валерії Лутковській, в нас була дуже плідна розмова, але, на жаль, в котре немає інформації про те, що мій чоловік потрапив в списки на обмін. Тобто Україна на «Мінську» озвучує прізвище мого чоловіка, зі слів пані Валерії Лутковської, але та сторона не підтверджує. На моє питання, чому та сторона не підтверджує прізвище мого чоловіка, завжди звучить одна відповідь: вони нічого не відповідають. Я питаю, чи є якась надія, що прізвище мого чоловіка та сторона підтвердить коли-небудь, чи вона настільки категорична? Пані Валерія відповіла наступне: та сторона дуже категорична щодо прізвищ восьмидесяти полонених. Тобто є вісімдесят полонених, яких не включають у списки на обмін.

В Центр по обміну полонених я вже навіть і не телефоную, тому що рідні полонених кажуть, що вони дзвонять, і Центр або не піднімає слухавку, або скидає.

Ігор Котелянець: Тобто з боку Центру у справах полонених при СБУ немає наразі комунікації з родинами полонених, я правильно розумію?

Світлана Тимофєєва: Вона була, коли був Кочанов. Була комунікація, хоча б просто спілкування і надія рідних. Просто спілкування – це вже якийсь позитив. А коли не беруть слухавку або скидають, то я не хочу такої відповіді. Тому я перестала туди телефонувати.

Ігор Котелянець: Складається враження, що вони нічого не роблять.

Світлана Тимофєєва: Так воно і є. Як вони роблять свою роботу? Ми, рідні полонених, надаємо інформацію в Центр у справах полонених, всі довідки і папери, а вони тільки збирають цю інформацію. А далі що? Для чого ця інформація тоді надається?

Наталя Каплан: Чи допомагають вам різні правозахисні групи?

Світлана Тимофєєва: Наразі правозахисна організація, яка займається питанням паперів в ЕСПЛ, – це Харківська правозахисна організація, завжди я з ними на зв’язку.

Наталя Каплан: З нами на зв’язку зараз правова експертка Харківської правозахисної групи Анна Овдієнко. Наскільки відомо, внесення конкретного ім’я в список заручників відбувається за участю конкретної правозахисної організації. Як це відбувається? Як ви збираєте і перевіряєте інформацію про цих людей?

 Анна Овдієнко: Мы собираем информацию, начиная с 2014-го года, когда началась АТО. Мы получаем информацию из различных источников.

Во-первых, это непосредственное обращение родственников, знакомых, близких про тех людей, которые попали в плен.

Другой путь – это средства массовой информации и соцсети. Но тут мы всегда проверяем данные, потому что часто бывают фейки.

И третий путь – мы общаемся с бывшими пленными, которые уже вернулись на подконтрольную территорию, и они иногда сообщают имена и фамилии тех, кто там остался, и о ком еще неизвестно.

Ігор Котелянець: Ви ці списки якось передаєте в державні органи влади, які займаються питаннями звільнення?

 Анна Овдієнко: Да, в том числе. Мы или сами подаем заявление в Центр по обмену пленными, или сотрудничаем с родственниками, помогаем такие заявления составить и координируем их действия.

Ігор Котелянець: Беремо конкретний випадок чоловіка Світлани. Він з 2017-го року сидить в підвалах Донецька. Він засуджений так званою «судовою влади ДНР», і є навіть підтверджуючі документи стосовно цього. Але коли українська сторона на Мінських перемовинах говорить, що у вас людина сидить і ось офіційно «ДНРівський суд» її засудив, та сторона це не підтверджує. Чому і з яких причин це може відбуватися?

Анна Овдієнко: Знать мы, конечно, не можем, почему так происходит. Возможно, по каким-то причинам та сторона не желает отдавать этого человека, и если они озвучат фамилию на Минских соглашениях, то им придется каким-то образом объяснять, почему конкретно вот этого пленного они передавать не хотят. А так они просто не называют фамилию, не подтверждают, и им это удобно. С их стороны получается, что такого человека и нет.

Ігор Котелянець: Чи є якась неформальна комунікація волонтерів чи правозахисних організацій з тими «уповноваженими з прав людини», щоб дізнатися хоч не офіційно про долю полонених?

Анна Овдієнко: Я знаю, что такая неформальная коммуникация ведется даже со стороны наших государственных органов. Например, наша уполномоченная по правам человека Людмила Денисова ведет такие переговоры. Я знаю точно, что они ведут переговоры по заключенным, которые остались на оккупированных территориях, и которые были осуждены еще, когда эта территория была подконтрольной Украине. Они ведут такие же переговоры и по пленным. Просто тут вопрос в том, насколько во время этих переговоров кто-то слышит нашу сторону.

Наталя Каплан: Що може в даному випадку зробити українська сторона?

Анна Овдієнко: Общаться только на уровне глав государств. Потому что все, что говорится на уровне «чиновников» ДНР, не имеет никакого смысла, если не будет указки со стороны России. Должен быть какой-то знак с той стороны. Я вижу в этом решение проблемы.

  • Все, что говорится на уровне «чиновников» ДНР, не имеет никакого смысла, если не будет указки со стороны России

Наталя Каплан: Світлано, розкажіть трохи про свого чоловіка.

Світлана Тимофєєва: Моему мужу 51 год. Он родился и вырос, имея российские корни, в Донецке. Все его родные родом из Курска. Но когда начались боевые действия, вся его кровная принадлежность к России не играла никакой роли, у нас была четкая позиция. После начала боевых действий мы выехали в Киев, жили, работали и ездили периодически к маме на неподконтрольную территорию. При очередной поездке в Донецк мужа арестовали.

П’ять місяців він був в ізоляції, і до тепер перебуває в донецькому СІЗО. П’ять місяців тривали його так звані «слухання», його звинувачували у шпигунстві на користь України. 2 серпня цього року його засудили так звані «суди» і дали 14 років.

Заарештували його на блокпосту, коли ми рзом пересікали адмінмежу. Запитали його, чому він часто пересікає «кордон» і чому не працює в Донецьку. Його забрали, без будь-яких пояснень, не показуючи ордер на обшук або дозвіл на затримання.

Коли відбувся обшук у нашому будинку, з ноутбука вилучили два фото, які ми робили ще у 2014-му році, коли ще в Донецьку була українська влада. На фото були два п’яних «ополченця», вони йшли через дорогу і ми з вікна нашої оселі зробили фото – як один впав, а інший його тягне. За ці фото його звинуватили у шпигунстві.

Мій чоловік – технолог на м’ясокомбінаті, його справа – робити ковбасу. Ми не брали участі у бойових діях, і так склалося життя, що ми вимушені були виїхати, адже там вже не було роботи, а була загроза для життя.

Наталя Каплан: У вас є який зв’язок з чоловіком?

Світлана Тимофєєва: Ні, зв’язку немає. Через волонтерів і організацію ООН ми дізнаємося про його справу.

До речі, вчора в «ЗМІ» «ДНР» було виставлено інформацію про мого чоловіка, що мешканець Донецька А.Л. Тимофєєв засуджений за співробітництво з українською СБУ. Тобто можна заскрінити ці їхні матеріли, щоб показати у Мінську. І я звернуся до Валерії Лутковської, щоб посилити її позиції даною інформацією. Можливо, інформація з їхніх «ЗМІ» для тієї сторони на Мінських перемовинах вже буде доказом.

Хоча, якщо чесно, в мене є відчуття, що Україна не подає прізвище мого чоловіка на Мінську.

Повну версією розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Мій чоловік майже два роки в полоні «ДНР», але його не включають у списки на обмін – Світлана Тимофєєва
0:00
/
0:00

Останнi новини