Територія терору
80 років тому прикордонні війська НКВС почали масово заарештовувати нелегалів. Іноді це були цілі сім’ї. В інших випадках молоді хлопці віком до 30 років. Усі вони у пошуках кращого життя тікали із Закарпаття.
“У попередніх серіях”
Після Першої світової війни цей регіон опинився у складі Чехословаччини, нової держави, що виникла на уламках Австро-Угорщини. Загалом більшість українців застала міжвоєнні десятиліття у складі СРСР, Польщі (Галичина і Волинь), Чехословаччини (Закарпаття) і Румунії (Буковина і Бессарабія). Якщо радянським громадянам у цей період довелось пережити голод і голодомор, репресії і масові депортації, у Польщі пацифікацію і осадництво, в Румунії культурні утиски, то в доволі демократичній Чехословаччині українці мало доволі непогані умови для існування.
У 1938 році після Мюнхенської угоди край отримав автономію. Проте у березні 1939-го в дні проголошення Карпатської України кордон перейшли угорські війська. Будапешт на чолі з ультраправим режимом Міклоша Хорті був союзником Гітлера, який до червня 1941-го мав товариські стосунки з Кремлем. Окрім падіння молодої республіки у ці ж дні під тиском нацистських танків і авіації зникає і Чехословаччина. За п’ять місяців, у вересні 1939-го, зі знищення Польщі нацистами і СРСР починається Друга світова війна. Галичину і Волинь окуповує радянська влада.Так у країни Рад виникає спільний кордон з окупованим угорцями Закарпаттям.
Партійні квитки, револьвери і гранати
Нова влада знищує ополчення Карпатської України і до літа ліквідовує більшість тих, хто пішов у підпілля. Наступні місяці починаються репресії проти культурних організацій українців краю, а також комуністів. Багато хто втрачає роботу. А вже у 1940-му, 80 років тому, місцева адміністрація проводить мобілізацію в Угорську королівську армію, яка готується до більшої війни.
В такій ситуації втеча до радянської Галичини не здавалась поганою ідеєю. Велика Україна могла здаватись райською країною, де є безкоштовна освіта, багато роботи і соціальна захищеність. Роками Москва проводила пропагандистську кампанію, фінансувала місцеві осередки лівих партій по всій Європі, особливо у сусідніх з СРСР країнами. Перші місяці на окупованих територіях червоні проводили показову українізацію.
Так сім’ї, які втратили роботу, комуністи і діячі українських організацій, яких раптово почали переслідувати і втікачі від призову почали дивитись у бік Сходу. У жовтні 1939-го таких НКВС зафіксував вже понад тисячу. Угорська влада посилює контроль за кордоном, польовими дорогами і гірськими переходами, на Закарпаття відправляють посилений жандармський корпус, який влаштовує облави. Слідчі у листопаді передають 131 справу до Кошицької та Хустської прокуратур. Ще однією причиною втечі стає примусове будівництво “Лінії Арпада” у Карпатах.
Тікають закарпатці групами від двох до п’ятнадцяти людей здебільшого вночі. З собою беруть револьвери, гвинтівки і гранати на випадок зустрічі з угорськими прикордонниками. Перехід відбувається разом із провідником. Нерідко мігранти одразу приходять до радянських прикордонних постів, очікуючи на допомогу.
Стрий, Сколе, Сибір
У перші кілька місяців прикордонні загони НКВД часто “розвертають” біженців назад, де їх заарештовує угорська влада і відправляє до тюрми. Іноді радянська влада приймає мігрантів і використовує їх як робочу силу на Дніпропетровщині,Запоріжжі або у Волгоградській, Ростовській і Рязанській області. Здебільшого такий шанс отримували члени комуністичних партій та сім’ї.
Проте вже у лютому-березні 1940-го починається шпигуноманія у західних областях СРСР і підозри, що втікачі можуть бути спеціально засланими ворожими державами. Тому сотні людей відправляють у слідчі ізолятори в Станіславові (нині Івано-Франківськ), Сколе і Стрию. Після оголошення вироку, а це, як правило, 1-3 роки заслання, новоприбулих садять у товарні вагони і відправляють у віддалені райони Радянської Держави.
З осені 1939-го по червень 1941-го кордон перейшли від 5 до 8 тисяч громадян вже неіснуючої Чехословаччини. Здебільшого це українці, але крім них були також євреї, росіяни і навіть угорці. Більшість репресованих повернулись назад у вже захоплене радянськими військами Закарпаття протягом 1946-1954.