President Donald Trump and British Prime Minister Theresa May appear at a joint press conference, Friday, Jan. 27, 2017, in the East Room of the White House in Washington, D.C. (Official White House Photo by Shealah Craighead)
Міжнародна редакція Громадського радіо підбиває підсумки цього року. У другій частині подкасту редактори блоку міжнародних новин Яся Вольвач та Оля Русіна обговорюють Brexit, отруєння Сергія та Юлії Скрипалів, а також протести у Франції.
14 листопада британські міністри ухвалили проект угоди про Brexit (вихід Великої Британії з Європейського Союзу). Обговорення тривали довго, оскільки серед британського суспільства та у правлячих колах були прибічники трьох варіантів Brexit’у.
Один – це “жорсткий вихід”, другий – такий, що дозволить Британії залишитися у спільних інституціях з ЄС, і “м”який” вихід – він передбачає, що країна виходитиме з цих інституцій поступово.
Прийнятий проект угоди передбачає власне “м’який” Brexit. Далі його має прийняти британський парламент – голосування мало пройти 11 грудня, однак пізніше Тереза Мей перенесла його на середину січня, аргументуючи це тим, що угода наразі не має достатньої підтримки серед парламентарів. Якщо проект угоди ухвалить британський парламент, наступним має відбутися голосування у Європарламенті.
Проблемні питання угоди про вихід – це передусім справа торгівлі між Британією та ЄС, а також кордону між Північною Ірландією (яка є частиною Сполученого Королівства Велика Британія) та Ірландією (яка є окремою країною і входить до ЄС).
Торговельні питання та “перехідний період”
У справі торгівлі сторони домовилися про “перехідний період”, який триватиме протягом 21 місяця після 29 березня 2019 року – дати формального виходу Британії з ЄС. Протягом цього часу фактично діятимуть старі торговельні правила, а сторони матимуть час, аби укласти нову угоду про торгівлю.
Кордон між двома Ірландіями
Конфлікт між Британією та Ірландією сягає ще минулого століття і почався на релігійно-політичному грунті. Від часів Середньовіччя Ірландія була частиною Британії, а у першій половині ХХ століття, після низки конфліктів, країна отримала незалежність – за винятком території на півночі з найбільш розвиненою промисловістю (і більшістю протестантського населення). Зараз ці землі – це і є Північна Ірландія.
З кінця 1960-х років у Північній Ірландії тривав конфлікт, викликаний бажанням ірландських націоналістів (переважно католиків) приєднатися до решти Ірландії. У свою чергу, місцеві протестанти боролися за те, аби залишити регіон у складі Сполученого Королівства (яка також є переважно протестантською). Апогеєм конфілкту стала “кривава неділя” 30 січня 1972 року, коли військові відкрили вогонь по мирній демонстрації католиків. У відповідь натовп увірвався у британське посольство у Дубліні і спалив його. Формальним завершенням конфлікту вважають підписання Белфастської угоди 1998 року. Вона передбачала створення автономних органів влади Північної Ірландії та низку інших реформ.
Відтак коли Британія вийде з ЄС, між обома Ірландіями може знову утворитися фактичний кордон.
Гібралтар: суперечки між Британією та Іспанією
Ірландія – не єдина проблемна територія. У листопаді виникли суперечки з Іспанією щодо Гібралтару. Це – британська заморська територія від 1713 року, але про право сувернітету над Гібралтаром заявляє й Іспанія. У Мадриді погрожували, що не голосуватимуть за угоду, якщо Британія не дослухається до їхніх вимог. Зрештою сторони домовилися, що Лондон не буде наполягати на тлумаченні угоди про Brexit як обов’язкової для застосування з боку ЄС до Гібралтару. А британський уряд консультуватиметься з Іспанією щодо всіх питань, пов’язаних з цією територією.
Чи вийде Британія з ЄС без угоди?
Увесь цей час у самій Британії проходили мітинги противників виходу країни з Європейського Союзу. У жовтні на вулиці Лондона вийшло 700 тисяч людей, багато хто приїхав до столиці з інших міст.
Тим часом у Британії готуються і до варіанту, при якому країна вийде з ЄС без угоди. Так, у грудні члени уряду вирішили у такому випадку направити 2 мільярди фунтів на урядові департаменти. Також уряд надішле 140 тисячам фірм листи з порадами щодо підготовки до Brexit без угоди.
Так чи інакше все стане ясно вже за кілька місяців – нагадаємо, офіційно Британія виходить з ЄС 29 березня 2019 року.
Про Британію цього року ми говорили не лише в контексті Брексіту: 4 березня у британському місті Солсбері були отруєні колишній російський шпигун Сергій Скрипаль та його донька Юлія.
Вже 12 березня прем’єрка Британії Тереза Мей заявила про високу вірогідність причетності до отруєння Росії.
Вона також повідомила, що Скрипалі були отруєні нервово-паралітичною речовиною військового типу, відомою як “Новічок”.
Дипломатичний скандал
Одразу після отруєння Крипалів Велика Британія заявила про вислання з країни 23 російських дипломатів. У Росії відповіли дзеркально, виславши 23 британських дипломатів.
До дипломатичного скандалу долучилися й інші країни. Загалом, близько 30 країн по всьому світу заявили про вислання понад 150 представників РФ. У відповідь РФ вислала відповідну кількість дипломатів (всього 142 станом на 30 березня 2018 року).
Отруєння в Еймсбері
Через місяць «Новічком» отруїлися жителі сусіднього з Солсбері міста Еймсбері – Чарлі Роулі і його цивільна дружина Дон Стерджесс. Отрута була у флаконі, замаскованому під парфуми. Жінка померла, у неї залишилися троє дітей. Чарлі Роулі вижив, але наразі скаржиться на погіршення зору і боїться, що “отрута його вб’є”.
Петров і Боширов?
Вже у вересні британська поліція оприлюднила офіційну інформацію про двох підозрюваних у замаху Скрипалів. Це громадяни Росії, які приїжджали до Великої Британії на кілька днів у березні 2018 року під іменами Олександра Петрова і Руслана Боширова.
У інтерв’ю RT Петров і Боширов розповіли, що їздили в Солсбері з туристичними цілями. За їхніми словами, вони раніше нібито ніколи не чули про Скрипаля, а взагалі працюють у фітнес-індустрії.
Мішкін і Чепіга
Розслідувачі міжнародної групи Bellingcat та журналісти російського видання The Insider встановили, що справжнє ім’я «Боширова» – Анатолій Володимирович Чепіга. Він 39-річний полковник Головного розвідувального управління Росії. «Петровим», за даними журналістів, виявився військовий лікар Олександр Мішкін, також співробітник Головного управління Генштабу ЗС РФ.
Що пов’язує Мішкіна-”Петрова” і Чепігу-”Боширова” з Україною?
Журналісти заявляли про багаторазові поїздки «Петрова»-Мішкіна до України, а також стверджували, що Анатолій Чепіга очолював операцію з вивезення до Росії екс-президента України Віктора Януковича.
Однак, як повідомило Громадському радіо джерело у Державній прикордонній службі України, особи з паспортами на ім’я Боширова Руслана Тимуровича (Чепіги Анатолія Володимировича) та Мішкіна Олександра Євгеновича (Петрова Олександра Євгеновича) офіційно не перетинали державний кордон у період з 2013 по 2018 рік.
Хто ще причетний до отруєння?
Офіційно, у справі Скрипалів – двоє підозрюваних. Однак, за даними російського видання «Фонтанка», до справи може бути причетний 45-річний громадянин РФ, Сергій Федотов.
За даними видання, він прибув до Великої Британії 2 березня, як і Петров з Бошировим, але іншим рейсом, а полетів 4-го, в день замаху, разом з ними.
Офіційного підтвердження цією інформації з боку британських спецслужб немає, але Європейський союз вже найближчим часом планує накласти санкції на 5 людей, відповідальних за отруєння екс-шпигуна Сергія Скрипаля та його доньки у Солсбері.
Що ми знаємо про “Новічок”?
Цього року Громадському радіо вдалося поспілкуватися з людиною, на якій, ймовірно, тестували «Новічок» у 80-х роках.
за словами нашого співрозмовника, робота над тими речовинами, які зараз називають «Новічок», велася в рамках секретної операції «Фоліант» для Міноборони СРСР: Міноборони замовило речовину, яка мала відповідати певним тактико-технічними характеристиками тодішнього Мінхімпрому, звідти замовлення перенаправили у Державний науково-дослідний інститут органічної хімії і технології у Шиханах (закрите адміністративно-територіальне утворення).
У рамках секретної програми «Фоліант» і були синтезовані речовини, які зараз називають «Новичок», розповів наш співрозмовник. Серед них, зокрема: А-230, А-234, А-232, А-242. Розробниками цих речовин були вчені Володимир Угльов та Петро Кірпічьов.
Ці речовини тестували на людях, які погодилися на це добровільно. Точна кількість піддослідних невідома. Наш герой розповів, що вони переважно не були знайомі між собою. Особисто він був знайомий з кількома піддослідними.
Цього року з’явилися також нові деталі у справі втручання Росії в американські вибори 2016 року. Зокрема, вже є перший ув’язнений – Майкл Коен, колишній юрист Дональда Трамп. Він отримав 3 роки в’язниці.
Зазначимо, що Коен – перший засуджений, чия справа вже завершена, а першим підозрюваним у справі, яку веде спецпрокурор США Роберт Мюллер, був Пол Манафорт.
Цікаво, що колишній голова виборчого штабу Дональда Трампа і політтехнолог Манафорт потрапив у полу зору Мюллера під час своєї діяльності не в США, а в Україні – він консультував сумнозвісного президента-утікача до Росії Віктора Януковича. За гроші, отримані в Україні, Манафорт не сплатив податків.
Відтак серед звинувачень за 18 пунктами, які пред’явили Манафорту, є економічні (зокрема, якраз несплата податків), а є і змова проти США та надання неправдивих свідчень. Його вже визнали винним за 8 пунктами з 18, а сукупно йому загрожує понад 100 років в’язниці.
У вересні Манафорт пішов на угоду зі слідством, однак пізніше Роберт Мюллер звинуватив його у неправдивих свідченнях, які він надавав у Конгресі уже після укладення цієї угоди. Наразі розслідування у справі Манафорта та інших фігурантів справи триває. Усього звинувачення висунули 32 людям, серед них є також перший радник Трампа з національної безпеки Майкл Флінн
Втручання у вибори та “фабрика тролів” Прігожина
Російське втручання в американські вибори у США пов’язують із російським бізнесменом Євгенієм Прігожиним. У дослідженні Оксфордського університету та аналітичної компанії Graphika йдеться “Агенцію з інтернет-досліджень” у Санкт-Петербурзі, пов’язану з Прігожиним, яку називають також “фабрикою тролів”.
“Фабрика тролів” через акаунти у соцмережах займалася інформаційною маніпуляцією, поширювала фейкові новини або просувала інформаційні кампанії серед американських виборців (серед таких кампаній – Being Patriotic («Бути патріотом»), Blactivists («Чорноактивісти») або Stop All Invaders («Зупиніть усіх загарбників»). Дослідники також виявили, що “фабрика тролів” у своїй діяльності використовувала не тільки Facebook і Twitter, але й Instagram, Youtube, Google+, Tumblr та Pinterest.
У 2018 році стало також відомо, що Росія втручалася не лише в американські вибори, а й у референдум щодо Brexit у Великій Британії, вибори в Німеччині та Франції, референдум у Каталонії в Іспанії.
За версією видання The Economist, Вірменія стала країною року-2018. Цього року там відбулася Оксамитова революція, був обраний новий прем’єр та були проведені парламентські вибори.
Оксамитова революція у Вірменії почалася у квітні. Приводом для протестів стало висунення екс-президента Сержа Саргсяна на пост прем’єр-міністра після змін у конституції Вірменії, які встановлювали передачу влади від президента прем’єр-міністру країни. Тут варто зазначити, що Саргсян був президентом Вірменії з 9 квітня 2008 до 9 квітня 2018 року.
На тлі масових протестів Саргсян і Пашинян спробували провести переговори, однак вони “провалилися” через кілька хвилин після початку.
В результаті, 23 квітня Серж Саргсян подав у відставку, а 8 травня Пашинян був обраний прем’єр-міністр Вірменії.
Попри це, більшість у парламенті все ще складали опоненти Пашиняна – представники Республіканської партії Вірменії (до цієї ж партії належав Серж Саргсян).
Вибори
Для того, щоб провести позачергові парламентські вибори (перші в історії Вірменії, до речі), Пашинян у жовтні подав у відставку.
Згідно з його планом, президент мав прийняти його відставку, потім парламент має не обрати нового прем’єра протягом 14 днів і розпуститися для проведення позачергових виборів.
Вибори у Вірменії відбулися 9 грудня. До парламенту пройшли три політичні сили:
✔ Блок лідера «Оксамитової революції» і виконуючого обов’язки прем’єра країни Нікола Пашиняна «Мій крок» – 70,45% голосів,
✔ Партія «Процвітаюча Вірменія» олігарха Гагика Царукяна – 8,37% голосів,
✔ Партія «Світла Вірменія», створена прихильниками Пашиняна – 6,37% голосів виборців.
За підсумками голосування в парламент вперше не увійшла колишня правляча Республіканська партія Вірменії – вона набрала 4,7% голосів.
Внутрішня та зовнішня політика
З моменту обрання Пашиняна на пост прем’єра Вірменії, у країні почали розслідувати події 1 березня 2008 року.
Тоді прихильники першого президента Левона Тер-Петросяна вийшли на вулиці, протестуючи проти підсумків президентських виборів, де переміг Серж Саргсян.
Війська застосовували проти протестуючих вогнепальну зброю. Під час зіткнень загинули десять людей, понад 250 отримали поранення.
У липні 2018 року у поваленні конституційного ладу звинуватили другого президента Вірменії Роберта Кочаряна. Крім нього, обвинувачення були висунуті на адресу й інших високопосадовців.
Що стосується зовнішньої політики, то зараз, за словами Пашиняна, Вірменія налаштована на подальшу інтеграцію в Євразійський економічний союз. Саме Росію Пашинян називає найбільшим зовнішньоекономічним партнером Вірменії. За його словами, РФ охоплює близько 25 відсотків від усього обсягу зовнішньої торгівлі Єревана.
Протести у Франції почалися 17 листопада через підвищення акцизів на пальне у рамках “екологічних перетворень”. 409 поранених, 157 осіб взято під варту, одна жінка загинула – такі цифри озвучили у МВС Франції вранці 18 листопада.
З того часу протестувальники виходили на вулиці Парижа й інших міст щосуботи. Тисячі людей були затримані на цих акціях, 10 людей загинули.
Цікаво, що, за даними опитування franceinfo від 16 листопада, 74% французів заявили про підтримку руху Жовтих жилетів. 33% французів, які назвали рух «дуже виправданим», заявили про намір долучитися до демонстрантів.
4 грудня голова французького уряду Едуар Філіпп оголосив, що відстрочить збільшення податку на паливо, введення якого спричинило масові протести. Але представники руху «жовтих жилетів» заявили, що вважають поступки недостатніми. Вони почали вимагати, зокрема, підвищення мінімальних зарплат та пенсій.
Пізніше Служба Безпеки України заявила, що до протестів можуть бути причетні ФСБ РФ та ГРУ. СБУ оприлюднила світлину із зображенням двох протестуючих у жовтих жилетах з прапором самопроголошеної “ДНР”.
Однак, на думку деяких ЗМІ, і, зокрема, Bloomberg, настільки масштабні протести неможливо організувати ззовні.
Станом на кінець року протести жовтих жилетів не припинилися. Більш того, люди у жовтих жилетах почали виходити на акції протесту у Бельгії, Ізраїлі, Португалії, Іспанії та інших країнах.
У звіті міжнародної організації “Репортери без кордонів” зазначено, що цього року загинули 80 журналістів. Порівняно з минулим роком зросла також кількість затриманих працівників ЗМІ (з 326 на 348). У звіті Репортери без кордонів назвали ситуацію журналістів у світі цього року “безпрецедентно ворожою”.
Серед найбільш резонансних смертей – історія Джамаля Хашоггі, російських журналістів у ЦАР, Яна Куціяка у Словаччині, Вікторії Маринової у Болгарії.
Убивство Джамаля Хашоггі
Джамаль Хашоггі – журналіст із Саудівської Аравії, який виїхав з країни після отримання “попередження” за критику влади. З 2017 року він мешкав фактично на 3 країни – США, Британію та Туреччину. У США писав колонки для The Washington Post. Він був популярним у соцмережах, зокрема його мікроблог у Твіттері мав понад півтора млн підписників.
Що з ним сталося?
Джамаль Хашоггі зник 2 жовтня у Стамбулі. Там він пішов до консульства Саудівської Аравії: йому треба було отримати документи про розлучення, щоб взяти новий шлюб. Його наречена – громадянка Туреччини Хатідже Дженґіз – також прийшла до консульства, проте її не пустили досередини. За її словами, Хашоггі просив повідомити турецьку владу у разі, якщо він не повернеться із консульства.
Питання зникнення Хашоггі набуло міжнародного розголосу в середині жовтня. Першою розслідування почала Туреччина. Його ускладнювало те, що Саудівська Аравія спершу блокувала доступ до своєї дипустанови – так, турецька поліція вперше обшукала консульство лише 16 жовтня, коли Стамбула прибула саудівська делегація. Місцеві ЗМІ публікували фото, на яких видно, як до консульства заходять люди із засобами для прибирання. Сама Саудівська Аравія спершу стверджувала, що Хашоггі залишив консульство і владі не відомо, де він перебуває.
Турецькі слідчі заявляли, що мають записи із консульства, на яких чути, як Хашоггі б”ють, однак вони не були оприлюднені. ЗМІ писали, що турецькі слідчі надали їх дипломатам кількох західних країн, у тому числі Майку Помпео із США.
Що каже Саудівська Аравія?
Саудівська Аравія спершу заперечувала причетність до зникнення журналіста, однак пізніше під тиском міжнародної спільноти підтвердила, що Хашоггі вбили у консульстві. Спершу в Ер-Ріяді заявляли, що журналіста вбили випадково під час бійки. Потім визнали, що вбивство було навмисним, однак кіллери діяли без відома влади.
Таким чином в Ер-Ріяді заперечують причетність королівської родини до цього вбивства. У звільнили заступника начальника розвідки та старшого помічника наслідного принца. У вбивстві журналіста наразі звинуватили 11 людей, для 5 з них прокурор вимагає смертної кари. Туреччина вимагає екстрадиції заарештованих, однак саудівська влада відмовилася це робити.
Що кажуть Туреччина і західні країни?
Тіло Джамаля Хашоггі не було знайдене. За даними турецької поліції, його вбили одразу після того, як він зайшов у консульство, а тіло розчленували та знищили. Президент країни Реджеп Ердоган заявив також, що наказ убити Хашоггі віддали саудівські високопосадовці. Турецькі слідчі заявили, що до вбивства причетна група 15 саудівських громадян, які прибули до Стамбула за день до Хашоггі – чиновники та силовики.
Тому країни Заходу і спецслужби Туреччини не вважають саудівську версію достовірною і підозрюють, що замовники вбивства Хашоггі можуть бути пов’язані з наслідним принцом Мухаммедом бін Салманом.
Убивство Хашоггі: наслідки
Через убивство Хашоггі низка західних компаній відмовилася від участі в економічному форумі в Саудівській Аравії; Німеччина, Данія, Фінляндія, Іспанія припинили поставки зброї до країни до того часу, поки розслідування не завершиться; Франція, США, Велика Британія та Канада ввели санкції проти звинувачених у вбивстві саудівських чиновників – але не проти наслідного принца та його оточення.
Тим часом США, хоч і критикує саудівську владу у справі убивства Хашоггі, продаж зброї країні не припинили.
США та Саудівська Аравія: специфіка відносин
Зазначимо, що наслідний принц Мухамед бін Салман досі вважався прогресивним політиком у консервативній Саудівській Аравії, що почав проводити економічні та суспільні реформи у власній країні. Наприклад, саме за його правління жінкам дозволили водити машини. Із приходом Трампа до влади в США, він почав налагоджувати стосунки двох країн. Договір про поставки зброї, підписаний минулого року, дозволив створити у США 450 тисяч робочих місць.
Окрім того, Саудівська Аравія досі була головним партнером США на Близькому Сході. Для Трампа вона важлива як опонент Ірану та як посередник між Ізраїлем та арабським світом. Також Саудівська Аравія – один з основних світових експортерів нафти.
Вбивство журналістів у Центральноафриканській республіці (ЦАР)
ЦАР (Центральноафриканська республіка) – це колишня французька колонія, зараз – незалежна держава. У 2012 році там почалася війна між чинним урядом, який підтримують країни Заходу, та кількома мусульманськими угрупуваннями, найбільше з яких – “Селека”.
У 2016 році Франція вивела з ЦАР майже всі свої війська, а у 2017 році у Раді безпеки ООН частково зняли для Росії ембарго на поставки зброї до країни. Відтоді РФ також надсилає до ЦАР своїх воєнних інструкторів.
Уряд Росії офіційно підтримує легітимний уряд ЦАР, однак цього року у ЗМІ з’являлася інформація про те, що підконтрольна РФ приватна військова компанія Вагнера тренує мусульманські угрупування. За неофіційними даними, це курує російський бізнесмен Євгеній Прігожин (так, це той самий, що фінансує “фабрику тролів”), який має в ЦАР власні бізнес-інтереси (на території країни є поклади урану, золота, нафти, алмазів)
Розслідувати цю справу поїхали до ЦАР журналісти Орхан Джемаль, Кирило Радченко та Олександр Расторгуєв. У ніч на 31 липня їх вбили, на місці їхньої смерті не знайшли грошей та знімальної техніки.
Росіяни поїхали у ЦАР від Центру управління розслідуваннями, яке фінансував бізнесмен Міхаіл Ходорковський. Пізніше редакцію ЦУР неодноразово критикували за те, як була підготовлена ця поїздка: журналісти не мали страховки, не було чіткого плану дій та організації, недостатньо грошей тощо. Невдовзі головред ЦУР Андрій Коняхін звільнився, а Ходорковський припинив інвестувати в проект.
Журналісти проекту “Медіазона” та “Дождь” заявляли, що до вбивства причетне Міноборони Росії – через ПВК Патріот; вони додавали, що Джемаль імовірно проводив власне розслідування незаконних поставок зброї до ЦАР – окрім тієї, на яку Росія має дозвіл від ООН.
Офіційно Росія проводить розслідування убивства журналістів, однак наразі жодних його результатів не надала.
Корупційні розслідування: убивства Яна Куціяка та Вікторії Марінової
Словацький журналіст Ян Куціяк розслідував корупційні скандали та словацькі зв”язки з італійською мафією. Куціяка та його наречену вбили у лютому 2018 року. Після цього у країні пройшли масові протести, прем”єр та міністр внутрішніх справ подали у відставку. Наразі триває слідство, затримали 8 людей, 4 з них висунули звинувачення. Прокуратура заявила, що за вбивство Куціяка заплатили 70 тисяч євро.
Схожа історія трапилася в Болгарії – там вбили журналістку Вікторію Марінову, яка теж висвітлювала корупційні скандали. Обвинувачений визнав свою провину, судовий процес над ним триває.
Судовий процес над журналістами Reuters у М’янмі, затримання журналістів у Білорусі
У М’янмі двох журналістів британської інформагенції Reuters – Ва Лона і Каява Са О – засудили до 7 років в’язниці за звинуваченням про порушення закону про державну таємницю.
Журналісти висвітлювали переслідування етнічної меншини – мусульман рохінджа – у країні (більшість у М’янмі – буддисти). У 2017 році, коли Ва Лона і Каява Са О затримали, у них на руках були офіційні документи, що стосувалися переслідування рохінджа – їх вони отримали від поліції. Після цього журналістів звинуватили їх у тому, що вони незаконно отримали секретні військові документи.
У Білорусі в серпні 2018 року пройшли затримання журналістів у справі про доступ до платної інформації державної агенції БелТа. У затриманих працівників кількох інтернет-порталів (TUT.By, БелаПАН) та мінського кореспондента Deutsche Welle також вилучили техніку, а в редакціях пройшли обшуки. Пізніше їх допитали у слідчому комітеті і відпустили; усім висунули звинувачення щодо “незаконного доступу до інформації”. Сімом із них тимчасово заборонили виїжджати з країни.
Так, журнал The Times надав звання “людини року” журналістам, чия робота коштувала їм свободи або життя. Це – Джамаль Хашоггі; редакторка філіппінського новинного сайту Марія Ресса (критикує насильницьку політику президента країни; зараз над нею триває судовий процес); засуджені владою М”янми репортери Reuters; редакція американської The Capitol Gazette (куди увірвався чоловік і розстріляв 4 людей).