Тетяна та Дмитро під час чергування. Фото архів родини Власенків
Тетяна працює тренеркою у спортзалі, а Дмитро має свій автомагазин. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну вони залишились у Миколаєві. Тетяна долучилась до волонтерського руху. Дмитро ж хотів долучитись до лав Збройних сил, проте у військкоматі сказали, що його черга ще не настала. Зрештою, Дмитро долучився до загону швидкого реагування. Там він і познайомився з Тетяною у серпні 2022 року.
«Ми були на нашій базі, мав бути внутрішній тренінг. І тут я побачив Тетянку. У неї були біцепси й тату, така вся гарна, і я подумав, що мені капець, бо я люблю когось підколоти. Потім ми познайомились ближче й вона виявилась такою тендітною та ніжною насправді. Ми почали разом працювати в одному екіпажі. Я зрозумів, що цій людині я можу довірити своє життя. Ми один екіпаж і у роботі, й по життю», — говорить Дмитро.
Тетяна зазначає: у разі небезпеки вони з Дмитром можуть врятувати один одному життя.
«Скажімо так, нам пощастило бути одним екіпажем, працювати разом у рамках місії «Схід» декілька ротацій. На Миколаївщині та Херсонщині ми також працюємо разом. Ми постійно тренуємось у наданні домедичної допомоги. Також їздимо на різні симуляційні тренінги й розуміємо, що якщо щось трапиться з Дімою, то я його винесу, якщо зі мною — то він мене врятує. Ми віримо, якщо щось таке станеться, то можемо розраховувати один на одного», — сказала Тетяна.
Пара вирішила одружитися після підриву Каховської ГЕС, у червні 2023 року, коли евакуювали людей з підтоплених районів Херсона. Тоді зрозуміли: важливо цінувати сьогодні, адже не знаєш, що буде завтра.
«Ми вирішили одружитись, коли у Херсоні для евакуації чекали крайні човни, й ми потрапили під обстріл. Це був мінометний обстріл на Корабельній площі. І це був хаотичний обстріл. І це С-300, коли летіло на Миколаїв, де ще можна якось прорахувати час між атаками. І ми змогли виїхати за 40 хвилин лише, і такі моменти якось наштовхують на роздуми», — згадує Тетяна.
Ще до того, як Тетяна вирішила порушити питання про одруження, Дмитро вже потайки готувався зробити пропозицію. Він вигадав дизайн обручки у вигляді турнікета.
«Я був на ротації на сході, а Тетянка тут, у Миколаєві. Я зрозумів, що потрібно щось робити, щоб ми були завжди разом. Я знайшов ювелірів, вони, щоправда, трохи підзатягнули час. Коли я повернувся й ми працювали на Херсонщині, то вона каже, що нам потрібно поговорити, мов хочу, щоб ми розписались. Коли я попросив кілька днів почекати, то вона на мене трохи образилась. Коли отримав обручку, то спитав її чи вийде вона за мене? Ось так й вирішили», — резюмував Дмитро.
Побрались волонтери через додаток «Дія», а після реєстрації шлюбу, поїхали передавати саперам тактичні аптечки. Дмитро та Тетяна інколи приїздять до військових, просто випити каву та поспілкуватись. Говорять, що спілкування з бійцями наповнює їх енергією, й навпаки, — вони розмовами розвантажують воїнів. Також подружжя періодично проводить збори, закриваючи різні запити військових.
Дмитро та Тетяна настільки звикли бути весь час разом, що знаходячись на відстані почуваються некомфортно один без одного.
«Ми завжди разом. Ми настільки звикли бути разом, що коли не разом, то нам не ОК. Я думала, це буде перші 2-3 місяці, але ні», — говорить Тетяна.
«Коли Тетяна на роботі, когось тренує, а я мотаюся по містах у справах, то у мене відчуття, що я голий, тобто мені не комфортно», — говорить Дмитро.
«Ми звикли один одного прикривати, так би мовити», — додає з посмішкою Тетяна.
Волонтери розповідають: у повсякденному житті не сваряться, а завжди розмовляють. Аби розважити себе від важких інколи чергувань, Дмитро та Тетяна виїжджають на машині до води, трохи далі від людей, просто, щоб побути в тиші. Мають кота, а після перемоги хочуть завести й собаку та подорожувати Україною.
«Нам немає на що жалітись й ми сподіваємося дотягнути до перемоги. Мабуть, що свято Перемоги буде єдине свято, яке буде вартувати взагалі всього», — каже Тетяна.
«Після перемоги ми одразу заведемо собаку, ротвейлера чи малінуа. Ми будемо її дресувати й кататися по всім містам”, — додав Дмитро.
«Хочемо містами проїхатись, де у нас багато знайомих, і з ким ми хотіли особисто зустрітись й подякувати. Бо як всі волонтери, ми допомагаємо незнайомим нам людям, які стають для нас рідними»,— резюмувала Тетяна.
Миколаїв досі потерпає від обстрілів російських окупантів, і саме волонтери загону швидкого реагування Червоного Хреста України на рівні з поліцією та рятувальниками одними з найперших опиняються на місцях атак.
Тетяна та Дмитро мають при собі тактичні аптечки й намагаються пояснити людям, що нині знання домедичної допомоги є необхідністю, адже під час війни люди живуть у постійні небезпеці.
Юлія Винник, Громадське радіо, Миколаїв