«Ми повернемось!»: релоковані редакції розповіли, як відновлюватимуть роботу у своїх містах після звільнення

«Ми повернемось!»: релоковані редакції розповіли, як відновлюватимуть роботу у своїх містах після звільнення

Звільнення Херсона від російських окупантів надало надію редакціям з інших міст на повернення додому та відновлення роботи редакцій.

Якою бачать роботу своїх команд після деокупації представниці ІМІ розповіли виконавча директорка «Вільного радіо» Анастасія Шибіко, СЕО-директор «Маріупольського телебачення» Микола Осиченко, головний редактор «Реальної газети» Андрій Дихтяренко. Також думками поділилася журналістка з Криму Олександра Єфименко.


«Маріупольське телебачення», Микола Осиченко

«Після деокупації міста ми плануємо знов запустити телеканал у Маріуполі!», — говорить Микола Осиченко та додає: «Чому? Тому що ми — МАРІУПОЛЬСЬКЕ телебачення і цим, у принципі, все сказано».

За його словами, робота буде дуже напруженою та цікавою. Уже очевидно, що постане питання із приміщенням каналу, бо більшість будівель знищена.

«Це питання ми точно вирішимо», — говорить Микола Осиченко.

Щодо техніки, запевняє, що має попередні домовленості з міжнародними організаціями та телеканалами зі всього світу, які готові допомогти Маріуполю з технікою.


Читайте також: «Людям вже остогидло, що їх обманюють»: як релоковані медіа сходу України комунікують з аудиторією, що в окупації?


«Що стосується тем, я вважаю, що декілька років основними темами будуть — відбудова міста, розповіді про реальні події цієї війни, життя Маріуполя (прямі трансляції і ще раз прямі трансляції). Також канал буде всебічно допомагати документалістам зі всього світу», — говорить журналіст.

Він наголошує: після звільнення міста працювати у команді телеканалу точно не будуть люди, які інформаційно обслуговували окупантів:

«Категорично ні. Я чудово знаю хто і на якій посаді зараз працює на окупантів. Навіть, якщо якимось дивом вони уникнуть законного покарання — на «Маріупольському ТБ» вони працювати не будуть. Кадри — багато моїх співробітників готові повертатись в Маріуполь. До того підростає дуже крута зміна (студенти МДУ, де я викладаю). Прорвемось!».

Олександра Єфименко, журналістка-фрілансерка, Крим

«Я, однозначно, повернуся у Крим, одразу після теоретичної деокупації півострова, як тільки матиму таку нагоду. Перше, що я там зроблю — я обійму своїх друзів, які залишаються там і, так само, чекають звільнення та неймовірно переживають за мене і за всіх тих, хто залишається в інших містах України зараз», — говорить Олександра Єфименко.


Слухайте також: Люди, які приїхали в Крим під час російської окупації, не мають там жодних майнових прав — Козловська


Поки вона не уявляє, як складатиметься її історія у деокупованому Криму заново. І, поки що, намагається цього не робити.

«Чим більше ти плекаєш і вирощуєш надію — тим більш боляче потім, коли вона не справджується. Це така штука, коли ти мав у 2014 році перекреслити абсолютно всі свої надбання і здобутки, через окупацію власного дому. Відкласти всі свої плани, скасувати їх і переїхати у місто, яке ніколи не було твоїм вибором. Після звільнення всю історію восьмирічної давнини доведеться переграти знов: залишити абсолютне все, але різниця в тому, що цей вибір — вже буде моїм. Я ухвалювала його кожного разу, коли дивилася на кожен із російських прапорів у Криму, і думала: «колись настане день, коли тебе більше не буде тут. А я буду», — каже Олександра.

Що стосується будування журналістики на звільненому півострові, то, на думку Олександри, її не треба будувати — вона вже є:

«Наприклад, редакція Крим.Реалії (проєкт «Радіо Свобода» — ред.), з якою я працювала і продовжую періодично працювати зараз, коли вже не маю доступу на півострів. Ці люди знають про Крим все, і навіть трішки більше. Дуже важливо, щоб вони та інші медіа, які фахово займаються регіоном, попри окупацію, могли повернутися у Крим, або повернути туди своїх кореспондентів. Тому що кількість судових засідань над колаборантами у Криму, думаю, буде безпрецедентною, а відкриті суди для кореспондентів, те, чого Крим не бачив вісім років поспіль — це важливо. Як і той факт, що навіть після повного звільнення території України та повернення її до кордонів 1991 року, залишиться важливе питання, яке нікуди не пропадало з повістки — просто відсунулося через повномасштабну війну, на другий план. А кримські політв’язні? Ті, які знаходяться на території Російської Федерації зараз. Їх треба повертати і писати, говорити про них — завдання ЗМІ, в тому числі».


Читайте також: Понад 40% новин евакуйованих луганських медіа про війну — дослідження


Олександра Єфименко наводить цифри. Згідно з моніторингом тематики ЗМІ, у 2019 році тема Криму в українських ЗМІ займала не більше 1%. 

«Це — жахливо, територія в окупації багато років, а увага на ній не сфокусована взагалі. І я розумію, що зараз цікавитися Кримом досить зручно — коли є реальний шанс, нарешті, звільнити півострів. Але, якби такий фокус уваги, який ми маємо від ЗМІ, був весь час окупації — було б набагато результативніше і краще. Нам будуть потрібні незалежні професійні журналісти в Криму, чим більше — тим краще. Не просто люди, які приїдуть зняти те, як підіймаються українські прапори над адмінбудівлями, а ті, хто фахово і послідовно буде занурений в тематику півострова. Ми жахаємося від того, що бачимо на звільнених територіях, які були по пів року в окупації. Уявіть, скільки всього стане відомо у Криму після звільнення», — резюмує журналістка.

«Вільне радіо», Анастасія Шибіко, Анна Сердюк

Видання працювало у Бахмуті Донецької області. Це місто не окуповане, але під постійними обстрілами. Знаходитися там фізично колектив не може, приміщення редакції зруйноване.

Зруйнована будівля редакції «Вільного радіо»/фото: Facebook-сторінка «Вільного радіо»

«Для мене найближчі місяці робота в Бахмуті виглядає радше як відрядження. Прикро про це писати, але така реальність. І, мабуть, такою вона залишиться, навіть коли лінія фронту трохи віддалиться від міста. Там немає води, тепла, електрики, зв‘язок ㅡ дуже ситуативний і лише в окремих районах. І буде це все не скоро — по всьому місту висять і лежать сотні шматків ліній електропередач, розбиті котельні», — говорить виконавча директорка Анастасія Шибіко. 

Вона наголошує, що жити постійно у таких умовах важко:

«Було відносно «нормально», коли містом їздили танки, САУ та інша техніка, коли прилітали не тільки ракети, а й артилерія, але було світло, вода, мобільний зв‘язок та часом навіть інтернет. А ще цілі вікна, двері та стіни у квартирі», — згадує директорка та додає: «Коли зв‘язку із зовнішнім світом немає, працювати у таких умовах важко — як ділитися контентом? Хіба йдеться про довгі та позачасові, документальні формати. Це зараз не зовсім про нас».

Найближчі місяці роботу у Бахмуті вона бачить лише за такою схемою: приїхав, відпрацював, поїхав за кількадесят кілометрів, де є електрика та зв‘язок, опрацював, опублікував. І так по колу. 


Читайте також: «Коли звільнять Рубіжне, всіх скує жах» — журналіст


«Щодо роботи команди, побажання такі ж. Коли в Бахмуті вибухи не будуть звучати щохвилини, поступово буде повертатись інфраструктура, можемо потрохи розглядати повернення команди. Тих, які захочуть цього, і кому буде куди повертатись. З кожним днем ймовірність цього зменшується. Місця для спільної роботи в нас немає. Офіс розбитий ще у серпні, а нове місце знайти малоймовірно. З кожним днем в Бахмуті стає на кілька цілих будівель менше», — розповіла Анастасія Шибіко.

Редакторка «Вільного радіо» Анна Сердюк зазначила, що нині редакція не потребує чіткої прив’язки до міста:

«Як на мене, ми зараз якраз намагаємось відійти від суто Бахмута, тому не думаю, що нам потрібна така чітка прив’язка саме до цього міста».

За її словами, у подальшому роботу редакцію будуватимуть, як і зараз, — виходячи з того, що більшість журналістів радіо не з Бахмуту. Зараз вся команда працює віддалено.

«Реальна газета», Андрій Дихтяренко (Луганськ)

«Вже вісім років ми досліджуємо ситуацію першою чергою на Луганщині. І було б дивно, якби ми не скористалися такою можливістю і не продовжили б теж висвітлювати події, дивитися, що відбувається, після того, як все закінчиться нашою перемогою. Звісно, ми хочемо повернутися», — розповів головний редактор «Реальної газети» Андрій Дихтяренко.

Позитивну відповідь Андрій дає на питання щодо роботи. Редакція готова її налагоджувати у звільненому Луганську, розуміючи ризики, з якими може зіткнутися.

«Знову ж таки, за вісім років, коли ми фактично працюємо із нашими джерелами на окупованих територіях Луганської та Донецької областей, були різні випадки, коли краще було не поспішати. І ми теж не будемо поспішати, але ми точно будемо повертатися. Туди точно першими поїдуть наші кореспонденти. Коли ж там налагодиться мирне життя, тоді, можливо, і редакція повертатиметься», — зазначив головний редактор.

На запитання щодо того, як він уявляє повернення колег до Луганська, адже це фактично черговий переїзд, Андрій Дихтярненко наголошує: люди виїхали із Луганська не за власним бажанням і вони не мали іншого вибору:

«Я приїхав до Києва не з власної волі, а через те, що мене фактично вигнали із Луганська. Бойовики не давали нам працювати. Коли ж будуть інші обставини, будуть інші рішення».

Він розповідає: після 24 лютого дехто із журналістів «Реальної газети» став переселенцем вдруге. Нині всі працюють по різних містах і за роки війни навчилися одними із перших, як працювати добре дистанційно.

«Ми гнучкі, легкі на підйом, ми швидко пристосуємося до змін обставин і, сподіваюся, будемо оперативними, одними із перших, хто там з’явиться», — додає головред.

Валентина Троян, журналістка Громадського радіо, представниця Інституту масової інформації щодо окупованих територій та Луганської області


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини